Мукачівець вишиває великодні серветки

Рукоділля – справа не тільки для тендітних жіночих рук. Важливо просто мати бажання творити прекрасне. А автором може бути будь-хто.

Василь Юришин із Мукачева уже декілька років поспіль займається вишиванням. Надихнувся у непрості для себе часи, коли захворів. Утім навіть після одужання не зупинився. Оздоблювати роботи допомагає йому мама, а от «чаклує» над візерунками за допомогою голки та ниток на полотні чоловік самотужки. Василю – 34 роки і 8 із них він займається вишиванням скатертин, серветок і картин. Про своє захоплення він розповів «Карпатському об’єктиву».

Вишивання як медитація

Василь Юришин вечорами не дивиться телевізор, не «залипає» у соцмережах, не сидить у кав’ярні з друзями, а вишиває. Надихнувся рукоділлям він випадково, коли перебував на оздоровленні у лікарні.

«Я занедужав і більше місяця провів у медичному закладі. До сусіда по ліжку постійно приходила його мама. Коли хлопця оперували, вона сиділа у нашій палаті і вишивала. Я дивувався, чи все гаразд із її нервами та й психікою загалом. А жінка сказала, що неймовірно нервує і тільки вишивання її заспокоює. Тоді мене вперше зацікавило рукоділля. Не міг повірити, як можна у найбільш критичні моменти життя сидіти з голкою в руках. Коли і мені, і Максиму стало краще, я попросив її навчити мене вишивати. Вона погодилась. Наступного дня прийшла з канвою, нитками і голкою. Почав пробувати. Виходило коряво. Хрестики були нерівними, вузли великими, нитки плуталися. Але пані Наталія мене весь час підбадьорювала і обіцяла, що поступово в мене виходитиме краще і краще. Так і сталося. Потім вона потоваришувала з моєю мамою і навчила її також багатьох тонкощів рукоділля, наприклад, обв’язувати гачком серветки, прошивати кінці тканини мереживом. Саме зараз вона це і робить. Вишиваємо ми теж часом удвох. Мамі це заняття також сподобалося», – поділився думками з «Карпатським об’єктивом» мукачівець.

Із того часу щовечора бодай годину після роботи Василь присвячує своєму хобі. Наголошує, що ручна робота йому справді йде на користь.

«Я працюю у сфері логістики. Іноді буваю просто на межі зриву. І вишивка дійсно діє як ліки. Приходжу додому, вечеряю, приймаю душ і сідаю за вишивання. Для мене це – ніби медитація. Процес відволікає, дозволяє зібратися думками, заспокоїтися, розслабитися. Раніше не вірив, що таке можливо, а тепер переконався сам на практиці. Можу за улюбленим заняттям провести годину-дві, а можу насолоджуватися своїм хобі до глибокої ночі. Усе залежить від настрою і від того, як рано наступного дня потрібно прокидатися. Спочатку друзі сміялися з мене, кепкували, мовляв, то не чоловіча справа. Зараз дивуються, як вправно в мене все виходить. Навіть замовляють вироби», – запевняє умілець.

Від комірця до шеврона

Релігійна тематика зацікавила Василя років 5 тому. Тоді він вишив у подарунок сестрі ікону.

«Леся давно живе в Канаді і я багато робіт присвятив саме їй. Вона сумує за рідним містом, за нашими традиціями. Якось ми з нею розмовляли і вона зізналася, що мріє про ікону Богородиці, куплену на Закарпатті, аби мати біля себе клаптик чогось дорогого серцю. Я пообіцяв, що куплю і вишлю їй. А сам одразу ж зрозумів – треба їй вишити те, що просить. Знайшов схему, купив ниток і взявся до роботи. Вишивання зайняло у мене майже три місяці. Ікона досить велика і сестрі дуже сподобалася. Вишивав для неї і рушник, і святкові серветки до релігійних свят, і навіть причепурював орнаментом для неї сукню», – зазначив він.

Загалом робота над одним виробом у закарпатця займає близько двох тижнів.

«Скатертину для пасхального кошика можу вишити за 2-3 тижні, дивлячись якого вона розміру. Маленьку серветку – за 2-3 вечори. Працюю швидко, хоч і не поспішаю. Для мене головне – якість. Найшвидше вдалося впоратись із виробом за три години. Це був пояс для доньки мого друга. Вишиваю тільки хрестиком, хоч непогано опанував й інші техніки. Люблю зображати квіткові мотиви, народні орнаменти і кумедних тваринок. Для мене це – ніби малювання для художника, тільки я пишу не фарбами, а нитками і працюю не з пензлем, а з голкою», – наголошує умілець.

Найбільша робота мукачівця має більш ніж 2 метри у довжину.

«Це скатертина для столу. Вона рясно всіяна маками та волошками. Працював над нею довго, майже 5 місяців. Найменші ж вироби – сантиметрів 30 у діаметрі. Але маю ще більш крихітні – це пов’язки для писанок. Впоратися з таким виробом можна максимум за годину», – стверджує закарпатець.

Серед найбільш цікавих робіт майстер вважає шеврон для собаки.

«У мого приятеля є німецька вівчарка. Ніка гуляє у спеціальному тактичному жилеті. Це – така шлея для службових псів. І товариш дуже хотів на цей жилет прикріпити шеврон із написом: «Не наближайся, цей пес під захистом вищих сил». Для мене вишити будь-що – дрібниця, тож я втілив у життя його мрію. Вишивав, щоправда, гладдю, але вийшло акуратно та гарно. Також доводилося оздоблювати вишивкою сукню для ляльки, гаманець, накладний комірець. Проте здебільшого працюю над скатертинами і серветками. Їх у моєму доробку сотні», – зазначає Василь.

Вироби умільця є не тільки в Україні та Канаді, але і в інших країнах.

«У мене багато друзів роз’їхалося по світу і для кожного я зробив якийсь вишитий сувенір. Мої роботи є у Чехії, Угорщині, Бразилії, Італії, Іспанії, навіть у Китаї. Приємно, що наші колишні земляки радіють таким сувенірам і вони їм неабияк подобаються. Для кожного це нагадування про своє коріння та наш край», – каже він.

Є в рукодільній колекції мукачівця і декілька вишитих картин.

«Переважно це натюрморти, пейзажі або філософські абстрактні сюжети. Натхнення шукаю у мережі, там знаходжу і багато схем. Мені дуже імпонує творчість Софії Гасюк із Буковини. На жаль, майстриня уже померла, але залишила по собі дуже вагомий спадок. Її художня вишивка підкорила не тільки Україну, але й світ. Звісно, мені до її рівня далеко, але принаймні маю на кого рівнятися», – переконує Василь Юришин.

Плани на майбутнє у мукачівця скромні, але важливі.

«Мрію про хорошу родину, про діточок, люблячу дружину. Хотів би мати сина і також навчити його вишивати. Але якщо буде донька, теж не засмучуся. Сподіваюся, все колись у мене буде гаразд. Також хочеться й надалі творчо працювати, створювати нові цікаві вироби, експериментувати у чомусь новому», – зізнається умілець.

Марина АЛДОН