Хустянка шиє ляльки зі старого одягу і дарує знедоленим дітям

Робити добро може кожен, потрібно цього тільки захотіти. На жаль, довкола нас завжди є ті, хто має в чомусь потребу. І найгірше, коли це діти. Але, як кажуть, світ не без добрих людей, і завжди знаходяться ті, хто простягає руку підтримки.

Саме такої думки Марія Майор із Хуста. Уже два з половиною роки вона займається пошиттям іграшок і свої вироби створює не для себе чи близьких, а щоб дарувати іншим.

Тож як спало на думку майстрині опанувати рукоділля? Чи важко пошити іграшку? Що для цього потрібно? Про це та інше умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Вигрібала все із шафи

На початку війни пані Марія прийняла в себе родину з Харкова – молоду маму з двома дітьми, які є їй далекими родичами. Саме в той час у хустянки з’явилося нове цікаве захоплення, яким вона займається й досі.

«В Емілії, якій п’ять років, залишився вдома улюблений зайчик, і вона часто за ним плакала. Купити щось подібне ми не могли, бо це була авторська іграшка. Я трохи вмію шити і подумала, що якщо дитина так побивається за цяцькою, можна спробувати її відтворити. Тим більше, що на всіх світлинах, які мала в телефоні Марта, мама дівчинки, вона була з цим зайчиком. Тож я могла уявити, який вигляд повинна мати іграшка. Утім коли взялася до роботи, зрозуміла, що не впораюся, бо багато чого не вмію. Тоді й почала шукати інформацію, схеми, тонкощі. Знайшла в TikTok відео однієї умілиці з США, стала передивлятися. Зрозуміла помилки. Замовити в цієї жінки майстер-клас для мене було дорого, бо не ті прибутки. Захмарних доходів не маю, працюю в магазині. Тоді вдалася до пошуків українських умілиць, у яких вартість курсів більш демократична. Так і натрапила на одну чудову майстриню із Сум, яка, дізнавшись, що я хочу пошити іграшку для дівчинки із внутрішньо переміщеної родини, усього навчила мене безкоштовно, але попросила про єдине – не зупинятися на одному зайчику і працювати й надалі над тим, аби дарувати радість діткам, особливо тим, яким довелося втікати на інший кінець України від обстрілів», – поділилася з «Карпатським об’єктивом» Марія Майор.

Таким чином уже третій рік закарпатка шиє іграшки. Робить це не для продажу, а щоб потішити малечу.

«Купувати тканину досить дорого. Мені потрібен був економ-варіант. Тож я вирішила, що можу використовувати різні непотрібні речі, які вийшли з моди, але зберегли якість. У хід пішли старі футболки, сукні, джинси, шорти – усе, що завалялося в шафі. Крім того, у секонд-хенді завжди можна дешево придбати одяг, який не підійшов іншим за фасоном чи розміром. Загалом переробка старих речей – апсайклінг – нині є модною течією у всьому світі. Таким чином люди прагнуть врятувати планету від сміття. Цей напрям полягає в тому, аби дати друге життя різному непотребу і перетворити його на мистецькі витвори. Для мене це ще й спосіб самореалізації, творчість і неймовірно цікаве заняття», – наголошує майстриня.

Для когось робота, а для когось – відпочинок

У доробку жінки наразі більше сотні іграшок. Шиє вона як ляльки, так і різних тваринок, навіть тканинні машинки.

«Найбільше мені подобається працювати зі звірятами. Це ведмедики, песики, котики, слоники, жирафи, лисички, вовчики, зайчики, хом’ячки, корівки, олені, коні, птахи. Але якщо дитині до душі ляльки, для мене не становить труднощів подарувати їй таку радість. Для хлопчиків шию навіть пожежні автомобілі чи роботів. Для дівчаток – метеликів, квіти тощо. Викрійками обмінюємося з іншими умілицями, шукаю їх в інтернеті, а якщо немає, роблю лекала сама, експериментую. Спочатку було складно, зараз уже ні. За плечима є певний досвід, та й підключаю щоразу фантазію», – зазначає жінка.

Найбільша іграшка хустянки – це лев, який вищий за свого нового власника.

«Для хлопчика з Краматорська взимку пошила лева, який заввишки сягає 1,5 метра. При тому, що дитині всього три роки. Це був подарунок на день народження. Матвійко дуже радів іграшці. А найменша моя робота – це котик у стилі мінімалізму. Його висота – усього 10 сантиметрів. Таку іграшку замовила 12-річна дівчинка з Донеччини, яка зараз проживає в нашому місті. Більшість виробів невеликі – сантиметрів 30–40. Такий формат найбільш зручний для дитячих ігор, та й малюк може легко тримати в руках відносно невелику іграшку», – пояснює пані Марія.

У середньому на пошиття одного виробу майстриня витрачає два-три дні.

«Оскільки вдень я на роботі, то працюю переважно вечорами. Мене о такій порі ніхто не відволікає, можу розслабитися і поринути у творчість. Раніше працювала тільки вручну, але нещодавно друзі подарували дуже хорошу компактну німецьку швейну машинку, і це пришвидшило процес. Певні деталі для іграшок замовляю на спеціальних сайтах, усе інше обходиться практично за безцінь. Пошити іграшку можна й за добу, але деколи доводиться працювати над нею і три тижні. Усе залежить від багатьох чинників. Своїх ляльок і тваринок люблю ще й одягати, а це теж додаткові затрати часу», – наголошує умілиця.

У планах майстрині опанування нових технік і подальше створення цікавих виробів.

«Поки людина живе, має вчитися. Тож я хочу засвоїти ще деякі тонкощі лялькарства. Мрію пошити тваринок, яких ще не маю в колекції. У цілому вдома в мене всього 5–6 іграшок. Інші вже давно у своїх нових власників. Загалом творчих задумів багато, головне – знайти час на втілення в життя всього запланованого», – запевняє хустянка.

Марина АЛДОН