Закарпатка вже 20 років, незважаючи на погоду, моржує

Купалася навіть у 20-градусний мороз. Улітку ж практично щоденно йде на річку плавати, але обирає місця, де нікого немає, бо хоче контактувати з природою, а не людьми.

Хустянка Ельвіра Лендєл обожнює зиму. Холод її зовсім не засмучує, адже загартовуватися почала давно, ще коли серйозно нездужала. Тепер вона ділиться досвідом моржування з іншими й застерігає краян від помилок.

Тож із чого почалися водні процедури? Чому зануритися в крижану купіль готові не всі? Чи може моржування зашкодити організму? Про це та інше пані Ельвіра розповіла «Карпатському об’єктиву».

Приємний стрес лікує

Зимове плавання більшість закарпатців цікавить тільки в один день у році – на Водохреща. Але є люди, для яких екстремальні водні процедури стали стилем життя. Моржують вони, як стверджують самі, заради власного ж здоров’я.

«У мене був цілий букет недуг. Хворіла часто і ліки приймала жменями. То тут заболить, то там. Лікарі лише встигали ставити діагноз за діагнозом. Раніше ж практично була здоровою. Усе почалося з того, що розлучилася з чоловіком. Тоді впала в глибоку депресію й органнім почав давати збій. Можливо, я надто себе шкодувала і деякі недуги надумала собі сама, але мене реально боліло все тіло, паморочилося в голові, постійно нудило та підвищувався тиск. Аби розвіятись, поїхала в санаторій, залишивши сина на маму. Тоді він був ще школярем. А там познайомилася з жінкою із Києва, яка власне й повернула мене до життя, навчила мислити по-новому, інакше сприймати дійсність та піклуватися про своє здоров’я», – розповіла вона «Карпатському об’єктиву».

Відтоді пані Ельвіра підняла власну самооцінку, навчилася любити себе і почала загартовуватись, створювати для організму, як каже сама, приємний стрес.

«Оля – лікарка, але знається і на нетрадиційній медицині. Вона відкрила мені віконечко в інший світ. Дотримуючись її рекомендацій, я стала здоровою і тілом, і думками. Але це була справа не кількох днів чи навіть тижнів… Моржування – штучний процес, але саме він допомагає легше долати життєві складні ситуації, тобто це приємний стрес. Людина вчиться керувати емоціями, страхами, тілом. Узагалі вода дуже позитивно впливає на організм… і не тільки холодна. Вона корисна для здоров’я. Але я б не радила посеред зими просто брати й кидатися у вир, тобто в ополонку, з головою. Треба ретельно готуватися з літа. Це може бути обливання з відра вранці на подвір’ї або холодний душ у ванній. Крім того, обов’язкове плавання в природній водоймі навіть тоді, коли надворі немає спеки. До осені людина буде вже більш-менш готовою до зміни температури. Але моржування забирає в нас багато енергії, через це організм повинен шукати ресурси для її відновлення. Тому я б не рекомендувала всім без винятку без попередньої підготовки приймати крижані ванни. Якщо у вас застуда і ви підете купатися в холодній річці, вам стане не краще, а гірше. Однак моржі з досвідом практично не хворіють!» – стверджує хустянка.

За словами жінки, якщо людина здорова, їй ніщо не може зашкодити моржувати. «Питання в тому, чи хочеться це робити. Усе починається з думок. Якщо ми собі самі блокуємо певні сигнали, забороняємо, боїмося, то ніколи не переступимо через себе. Насправді після занурення відчувається такий приплив енергії, що хочеться кричати! Я в останні роки хворіти перестала взагалі, мене нічого не болить, і я повсякчас почуваюся щасливою!» – наголошує вона.

Дитина провалилася під лід

Протягом першого року, коли Ельвіра Лендєл почала оздоровлюватися та загартовуватися, вона плавала в річці тільки до вересня, але згодом уже цілу зиму.

«Спочатку я боялася, що якщо занурюся в мороз, зведе судомами ноги. Проте взимку натиралася снігом, приймала холодний душ. І вже невдовзі мене не міг зупинити навіть 20-градусний мороз. Плавання добре впливає на кровообіг, на судини, розвантажує хребет. Тож я підсіла на цей вид розваг, як на наркотик. Усвідомлюю, що стала залежною. Якщо так складаються обставини, що не можу піти на річку, ходжу по хаті сама не своя. Від моржування в мене і сил у руках стало більше, і великі вантажі можу піднімати, і пам’ять покращилася. Між іншим, наразі запам’ятовую все навіть краще, ніж у юності», – зізнається закарпатка.

Зі своєю наставницею жінка досі підтримує тісні стосунки і товаришує. «Коли почалася війна, Оля три місяці жила в мене. Ми в березні, квітні, травні, коли біля води були тільки рибалки, ходили плавати. І вони на нас дивилися, як на психічно хворих. Річ у тім, що я для купання обираю місця, де нікого немає, а Олі байдуже. Вона ж із великого міста, і там людям усе одно, хто що робить. У маленькому ж багато хто висміює або вважає таких екстремалів божевільними. Крім того, мені подобається контактувати з природою, відчувати з нею єдність, бодай тоді, коли приходжу на річку. З людьми я можу поспілкуватися й на вулиці, а з довкіллям – ні. Моя подруга часто приїздить до мене. Ми й новорічні свята разом відзначали», – запевняє пані Ельвіра.

Був у хустянки й один вельми цікавий випадок у «водній» практиці. Згадує про нього зараз уже з посмішкою, але тоді до сліз дійшло.

«Одного разу я прийшла на річку, а там лід. Зануритися у воду ніяк не можна. Що робити? Пішла шукати, чим би його розбити, бо з дому не взяла з собою нічого. Зі мною була дочка сусідки. Поки я відволіклася, дитина схопила якусь величезну палицю і пішла мені той лід дробити саменька. Я не встигла отямитися, як дівчинка провалилися під воду. У мене був шок, одразу ж кинулася нею. На щастя, швиденько витягнула. Мирося навіть не плакала. Процес порятунку побачив чоловік, який вигулював неподалік собаку, і так на мене кричав, що майже за кілометр було чути, навіть поліцію хотів викликати, думав, що я дитину втопити збиралася, бо не зрозумів, що ж насправді сталося. Я йому коротко в кількох словах пояснила, але намагалася не надто затягувати час, поспішала з Мирославою додому, аби її відігріти, одяг був увесь мокрий. Закутала її у свою куртку, а сама летіла з дитиною на руках практично оголена. Тепер дівчина вже доросла, їй 19 років, і вона від 16 моржувала зі мною. Навчається у Львові, тож каже, що тимчасово закинула, не приймає «гормони щастя», – зізнається жінка.

На думку закарпатки, відколи вона почала моржувати, у неї навіть страхи, які мала з дитинства, зникли. «Я боялася висоти. Тепер можу залізти хоч куди. Мені було страшно навіть дивитися на павука, наразі можу цих маленьких створінь у долонях тримати. Одним словом, змінився весь світогляд», – запевняє вона.

Пані Ельвіра не дотримується ніяких дієт, але почувається завжди бадьорою та сповненою позитивних емоцій. «Самопочуття в мене хороше, настій також. Купаюся найчастіше одна. Син, на жаль, не хоче. Жодних інших оздоровчих процедур не проводжу, хоча цікавлюся різними практиками, однак не експериментую. Їм небагато, але абсолютно все, що є на столі. Утім моє тіло від купання стало чутливим, тож одяг почала обирати дуже ретельно – тільки натуральний, приємний на дотик», – наголошує жінка.

На перспективу Ельвіра Лендєл мріє побувати в Канаді, де дуже холодні зими. «Там мешкає моя рідна сестра Марія. Тож хочу полетіти до неї й поплавати в озері Онтаріо – відомій на весь світ туристичній родзинці, де відбуваються «запливи полярних ведмедів», тобто любителів крижаного купання. Вірю, що моє бажання здійсниться, тільки, щоправда, уже не цього року», – зізнається закарпатка.

Марина АЛДОН