У Великодоброньському заказнику провели еколого-натуралістичний табір

3–7 липня на базі лісової школи та дослідницької бази Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ на території Великодоброньського загальнозоологічного заказника працював еколого-натуралістичний табір. Його організувало Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство. У практичній та ігровій формі учасники табору – 34 учні з різних населених пунктів краю – пізнавали таємниці природничих наук.

– Зголосилися діти віком від 10 до 18 років. Щороку приїжджають 10-річні учасники, для яких це перший табір у житті, і я помітила, що вони завжди повертаються додому з гарними враженнями. Звісно, як це часто буває, спочатку діти сумують за домом, першого дня нервують, але згодом втягуються і сповна насолоджуються перебуванням у таборі. Більш старші приїжджають за новими враженнями, є й ті, хто повертається з року в рік, зокрема діти, які з 10-річного віку постійно приїжджають уже протягом 6 років. Водночас є й такі, хто раніше був учасником табору, а нині вже став вихователем, і такі, у кого мама відпочивала й навчалася тут. Тобто табір має багаторічну історію, – розповідає його керівниця, біологиня Андрея Кепич.

За її словами, програма табору складалася з різних польових занять, зокрема дослідження ґрунту, створення гербарію, плетіння сіток із трави, ловлення метеликів тощо, за результатами яких проводили навчання.

– Ми також зробили колонку Виноградського, – зазначає Андрея Кепич і, побачивши мій запитальний погляд, пояснює, що це таке.

Традиційною темою табору є фенолфталеїнова і тваринно-рослинна війна.

– У минулі роки ми грали у фенолфталеїнову війну, занурюючи вирізані з фільтрувального паперу сердечка в розчин фенолфталеїну, а коли на них потрапляв лужний розчин, стріляли мильною водою, і вони ставали рожевими. Але, оскільки мильна вода іноді щипала очі «воїнам», тепер ми замінили її на воду з харчовим барвником, і діти у двох командах грали з двома різними кольорами води, – пояснює деталі біологиня.

Війна тварин і рослин дуже схожа на гру з цифрами. Ми кілька років не проводили її, але тепер повернули в програму табору. Протягом тижня діти мали можливість узяти участь у дійсно змістовних заходах. Проводити їх допомагали студенти Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, адже тут проходили практику друго- та третьокурсники. Найкращих із них у подальшому запрошують бути в таборі педагогами. Цього року до роботи долучилися випускниця вишу Анна-Марія Станкович, четвертокурсник Патрік-Жолт Шаш, студентка першого курсу магістратури Каміла Куташі, а також Лівія Сані. Вона закінчила інститут у 2020 році й працює у Великодоброньській філії Центру професійного навчання ім. Еде Егана. Із 2016-го регулярно бере участь у таборі, спочатку як вихователь, а нині вже як організатор.

– Я роблю це через позитивні відгуки, оскільки більшість цих дітей приходять сюди, бо люблять природу, прогулянки в лісі. Наші вихованці насолоджуються процесом і вдячні за отримані тут знання. Діти повертаються з табору щасливими. Минулого року перед від’їздом додому запитували, чи не можна залишитися ще хоча б на три дні, – каже Лівія Сані.

Завідувачка кафедри біології та хімії Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, ідейна натхненниця табору Єлизавета Когут кілька років тому передала естафету з його організації молоді, але завжди відвідує їх і проводить заняття. Під час нашого візиту педагогиня саме влаштувала дітям екскурсію.

– Оскільки ми знаходимося на території Великодоброньського заказника, ліс щороку займає в нас центральне місце. Одне з моїх головних завдань – навчити дітей бачити природу, розуміти її. Вони мають намагатися сфокусуватися на тому, що кожне середовище існування має свої особливості, – наголошує Єлизавета Когут.

Під час екскурсії зупиняються біля нетипових для рівнинного регіону сосен, які висадили тут як декоративні рослини, на кшталт туї чи катальпи. Ідеться і про садову культуру, і дизайн присадибної ділянки. Під час прогулянки учасники розширили свої знання про дерева та іншу рослинність.

– Якщо ми знаємо рослини, то стаємо набагато ближчими до них і можемо звертати на них увагу з більшим співчуттям. Коли рослини навколо нас стануть нашими «родичами», ми по-іншому будемо сприймати їх. У такому місці потрібно знати, які види тебе оточують, чому вони тут і чому саме тут, – наголошує завідувачка кафедри.

Ідучи лісовою стежкою, педагогиня вчить дітей бачити й помічати. Вона звертає увагу на інвазивні рослини, не корінні (тобто чужорідні) для цієї екосистеми, які можуть завдати шкоди. Звучить і цікавинка про те, що винахідних липучок узяв ідею свого винаходу з колючих плодів лопуха. Відтак учасники екскурсії, незважаючи на велику кількість комарів, заходять у ліс, де відшукують червонокнижну лісову наземну орхідею, далеку родичку популярної орхідеї фаленопсис.

Наприкінці прогулянки діти отримують ігрове завдання: кожна команда має тихенько та обережно обійти огороджену територію розміром 10х10 метрів, де попередньо були розміщені предмети та рослини, не притаманні цьому дубово-грабовому гаю. Потрібно знайти їх і разом з вихователями зробити список.

– Я заохочую учасників табору, перебуваючи на природі, робити фотографії й завантажувати їх у базу моніторингу живих істот Закарпаття. Завдяки цьому буде ще більше інформації про те, де що живе в нашому краї, – каже Єлизавета Когут.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap