Чим займаються закарпатці, коли вдома немає світла

Перебої з електропостачанням позначилися на житті кожного закарпатця. Звісно, дехто придбав генератори, дехто підсвічує оселю за допомогою автомобільного акумулятора, утім більшість наших краян вечорами змушені сидіти в будинках та квартирах при свічках без світла.

Чим же зайнятись у сутінках? Це питання хоч раз задавав собі кожен, коли вимикали освітлення. Зазвичай потрібно впоратися з усією домашньою роботою, приготувати їсти, нагодувати родину, улюблених котів та собак… а далі?

Тож що роблять у темряві закарпатці? Відповідь на це питання шукав «Карпатський об’єктив».

Зустрічі з сусідами і розмови без телефонів

67-річна Ельвіра Паш із Ужгорода має досить слабкий зір. Колись жінка вишивала, а зараз у сутінках знайшла собі інше заняття.

«У моєму житті це – не перші відключення світла. Було вже таке у 90-х. І вуличного освітлення нормального не було, коли вечорами поверталася з роботи, і в квартирі часто зникала електрика. Тоді були планові відключення. Та я була молодою. Добре бачила. Брала свічку і вишивала. Тоді вишивка користувалася великим попитом за кордоном, а ми щойно почали їздити у Чехію, Угорщину, Польщу, Румунію. Свої роботи там продавала і отримувала за це хороші гроші. Це були туристичні поїздки і ми торгували всім, що могли роздобути вдома, навіть грілками, дитячими сосками, матрацами для плавання і всякими дрібницями. За вилучені кошти, як правило, везли додому модний одяг дітям. То були дуже непрості часи. Хоч зараз багато хто нарікає, що нам складно, як на мене, було ще важче і ми вже навчилися витримувати будь-які виклики долі», – ділиться жінка думками з «Карпатським об’єктивом».

Наразі вимкнення світла для пані Ельвіри – не дивина. Як правило, вона в такі хвилини, чи б то точніше – години, розмовляє з чоловіком, ділиться з ним споминами з дитинства, а він – із нею.

«Ми весь час були заклопотаними, мало приділяли часу один одному. Вечорами хтось читав газети, хтось дивився телевізор і ми майже не розмовляли. А тепер робимо разом ще із двома сусідськими сімейними парами спільні посиденьки. Вони приходять до нас у гості, або ми йдемо до них. Так чергуємося, коли на кого випаде черга. Там накриваємо стіл, але не робимо гостину, а ставимо на стіл щось чисто символічно – для «перекусу»: компот, печиво, тістечко… і розмовляємо, пліткуємо, граємо в карти, шахи, доміно. Видно не дуже добре, та ставимо 3-5 свічок. Сидимо 3-4 години і розходимось навіть, якщо світло не вмикають. Потім просто ідемо спати», – зізнається вона.

Також за словами жінки, зараз люди стали більш дружніми між собою, бо «повилазили з Інтернету».

«До нас почали діти з онуками частіше приїжджати, хоча живуть у іншому кінці міста. Хлопці стали більш комунікабельними, діляться враженнями про школу, про друзів, а раніше з телефонів їх витягнути не можна було. Сиділи мовчки і лише щось своє там «клацали». У всьому поганому є щось добре. Війна зблизила нас і й з сусідами. Раніше ми просто віталися і розходилися у власних справах. Зараз цікавимося і здоров’ям, і чи щось потрібно, готові підтримати, допомогти, і збираємося разом постійно. А ще – почали частіше зідзвонюватися й із колишніми колегами, навіть з одногрупниками з університету…. Хоча стільки років минуло і всі живуть у різних куточках не лише області, але й України», – запевняє Ельвіра Паш.

Для улюбленого заняття темрява не перепона

Микола Щербан із Мукачева теж не нудьгує без електрики. У чоловіка своє хобі і він готовий майструвати навіть при свічках.

«Я займаюся різьбою по дереву. Практично байдуже, є світло чи ні, все одно працюю. Ставлю гасові лампи. Мені 67 років, але зір маю досить добрий. Працюю в окулярах, та від улюбленого заняття не відмовляюся. Онукам змайстрував недавно Вертеп, аби мали з чим ходити колядувати. Дружині змайстрував та оздобив декілька поличок для кухні, всяких дощечок для нарізки овочів та обробки м’яса. Для невістки зробив декоративну скриньку для прикрас. Для сина – полиці для інструментів у гараж, а для онуків – годівниці для птахів. Вони щодня взимку підгодовують пернатих. Я радію, що ростуть співчутливими і добрими, тож намагаюся їх усіляко підтримати», – стверджує чоловік.

А от дружина пана Миколи Ольга має власні захоплення. Хоч відключенню світла вона не радіє, як і більшість наших земляків, та й не сидить у темряві, склавши руки.

«Коли вимикають електрику за графіком, усе гаразд, бо я собі планую роботу. До того часу наготую їсти, зроблю всі домашні справи. Коли ж відключення непланові, нервую, серджуся, та все одно викручуюся, – зізнається жінка. – Спочатку, коли це все почалося, скажу чесно, сходила з глузду. Лягала спати дуже рано, вранці о 4 годині вже вставала і бралася до роботи, галасувала так, що всі домашні прокидалися. Згодом змирилася, прийняла все, як є, звикла і придумала для себе, що можу робити у сутінках. Передусім, коли є настрій, в’яжу. Онукам уже зв’язала шарфики, шапки, рукавички. Зараз доньці в’яжу кофтину. Крім того, нарешті зайнялася собою. У темряві можна спокійно робити зарядку, всякі там модні зараз руханки, масаж обличчя, різні процедури з оздоровлення. Мені 61 рік, але хочеться мати пристойний вигляд, бо я ж – жінка. Тож тепер у мене є більше часу на себе… кохану. До речі, в мене справді покращилося самопочуття. Стала більш бадьорою, енергійною. У мене рідше часто був поганий настрій. Фізичної активності нам всім не вистачає, адже ми багато часу всі проводили за телевізорами чи з телефонами у руках. Звісно, темрява у квартирі – це не дуже комфортно, але теж не привід впадати в депресію. Вірю, що переживемо, адже ми вже й не таке переживали!»

Слухати радіо на батарейках – бути в курсі всіх новин

Дмитро Сакалош із Хуста завжди любив стежити за новинами. Раніше телевізор не вимикав навіть уночі. Зараз теж знайшов вихід із ситуації.

«У мене є старе радіо на батарейках. Вмикаю його, коли зникає у будинку електрика. Радіостанцій різних є багато. Можна новини слухати, можна музику, а можна всякі цікаві передачі. Кому що подобається, – наголошує 62-річний чоловік. – Раніше радіо роками в мене стояло в гаражі, згадав про нього тільки тоді, коли почалися ці виключення світла. До речі, не всім відомо, що перший у світі польовий транзистор винайшов саме українець – Юлій Лілінфельд зі Львова, фізик та інженер-електронщик. Це було у 1925 році. Нашому земляку вдалося навіть отримати 3 патенти на виробництво транзисторів. Взагалі це була дуже розумна людина. Він за роки своєї діяльності зміг отри мати 15 німецьких та 60 американських патентів. Тому ми повинні пишатися славними українцями і підтримувати все вітчизняне!», – запевняє чоловік.

За його словами, найбільше через відсутність світла вечорами страждає онук, який змушений робити домашні завдання у напівтемряві.

«У школах своя програма і там нікого не цікавить, чи вдома є світло, чи його немає. Домашні треба виконувати. Василько нервує, мучиться, але бере ліхтарик на батарейках і сідає та пише. А от із меншим, 4-річним Павликом, дружина у сутінках змушена постійно бавитись. Він боїться темряви і його потрібно розважати. Вони то звуки тварин видають і відгадують, то в якусь стару механічну гру з кульками бавляться, вона ще доньчина, то розмальовки розфарбовують», – каже пан Дмитро.

Загалом родина в чоловіка дуже дружня і, за його словами, ніхто нікому сумувати не дає.

«Дочка з зятем навіть коли світла немає, працюють за своїми ноутбуками. Навіть коли розряджаються, їдуть до друзів і працюють там. У них робота в Інтернеті і без благ цивілізації їм ніяк. Коли ж мають вільний час чи вихідний і в той час у нас вимикають електрику, вони разом з дітьми складають казки. Це дуже розвиває малечу і я часом теж долучаюся, бо так закрутять сюжет, що самому стає цікаво і хочеться від себе щось доповнити. Дружина ж, коли є змога і немає світла, читає книги», – наголошує він.

Утім найцікавішою розвагою цієї сім’ї у сутінках є музика.

«У нас кожен відвідував музичну школу. Вміємо грати на різних інструментах і співати. Тож час від часу влаштовуємо вдома всі разом сімейний концерт. Живемо у приватному будинку, тож знаю, що нікому не заважаємо. А нам самим стає від наших імпровізацій і веселіше, і скоріше йде час без електрики».

Загалом закарпатці – справді незламні і сильні. Навіть без світла кожен вміє придумати собі заняття для душі й не нудьгує. І це неймовірно радує, адже сила духу наших земляків надихає на нові звершення та хороші вчинки.

Марина АЛДОН