Як навчаються закарпатські діти у чеських школах

Із початком війни, хоч у нас, на щастя, не чути вибухів снарядів, чимало закарпатців виїхали за кордон. Хтось – до Угорщини, хтось – до Словаччини, хтось – до Чехії, хтось – до Німеччини, хтось – до Італії… Причини для цього у кожного свої. Одні перелякались у перші дні, а інші давно хотіли жити у Європі. Дарина Стець із Хуста виїхала до Чехії у березні. Взяла з собою сина. У цьому році хлопчик пішов до першого класу. В українській школі не вчився, але наша система освіти жінці добре відома, бо вдома сама була вчителькою. Тож як живеться родині у іншій державі, чи вдоволена закарпатка чеською школою, чи хоче повернутися додому? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Допомогла чеська родичка

Дарина була вчителькою молодших класів. Утім після народження сина на роботу більше не вийшла. У хлопчика були проблеми зі здоров’ям, тож жінка весь вільний час присвячувала Станіславу. Із грошима не було проблем, чоловік добре заробляв. Але минулої зими сталося нещастя – на заробітках у Чехії Іван загинув.

«Вони з хлопцями потрапили у аварію. Померли всі троє. Один – на місці, а Іван із кумом – у лікарні. Це була для мене велика трагедія. Поховали чоловіка в Чехії, тут у нього живе рідна тітка. Вона не має дітей і ми для неї завжди були найближчими. Після похорону, а це було у грудні – тьотя Валя кликала нас до себе, просила залишитися, обіцяла допомогли всім, чим зможе. Я тоді не хотіла. Але коли почалася війна, вона зателефонувала і сказала: «Бери Стаса і негайно їдь до мене!» Я її послухала, вирішила, що там нам справді буде більш безпечно», – зізналася хустянка «Карпатському об’єктиву».

Дарина живе у Празі, має роботу, а син нещодавно пішов до школи.

«Чеської я не знала. Без знання мови тут досить важко, – наголошує жінка. – Але для нас влаштували курси, тьотя Валя нас вчила і наразі ми з сином вільно розмовляємо чеською, я знаю читати, пишу ще трохи важко, але вдосконалюю себе. Мова не важка, особливо для закарпатців. Є багато спільних слів і я розуміла чехів навіть у перші дні. Українців у Празі багато, а мешкаємо ми саме у столиці у родички. Добре, що я не приїхала у табір, не тинялася по благодійних організаціях, церквах, а одразу потрапила до теплої і затишної квартири. Зараз працюю на заводі. Заробітна плата досить хороша. Якщо нотифікую диплом, зможу працювати за фахом. У Чехії відкрилося багато українських класів для дітей-переселенців. До всіх ставляться з порозумінням, дуже тепло. Тож зараз займаюся документами, аби мати роботу мрії».

У школі діти розважаються

Дарина захоплено розповідає про празьку школу і радіє, що синові все подобається.

«Чеська освіта є найдовшою серед усіх країн Європи. До школи діти ходять аж 13 років. Але у них немає таких великих навантажень, як в Україні. Тут багато розваг для малечі, інтелектуальних та спортивних ігор, всяких конкурсів. У школу діти йдуть у 6 років (Стас пішов у 7,5, але через проблеми зі здоров’ям, не через розумові здібності), навчання триступеневе, як і у нас. Є початкова, середня та базова ланки. Початковими є 1-5 класи, потім чотири роки – програма середньої школи. Це – обов’язковий рівень для усіх. Далі вже базова ланка – старші класи. Це за бажанням. Можна продовжити навчання і десь у коледжі, гімназії, скажімо. Освіта є безкоштовною навіть для іноземців. Навчання у початкових класах зовсім не таке, як у нас. До обов’язкової програми входить, наприклад, відвідування театрів, галерей, музеїв, усіляких культурних центрів, пізнавальні екскурсії. Працює група продовженого дня. Діти їдять у школі. Харчування повноцінне і включає велику кількість свіжих овочів і фруктів, соків. Перед початком навчання, батьків питають, чи дитина не має алергії на якісь продукти. Якщо так – враховують при складанні меню. Моєму синові їжа не дуже подобається. Але це логічно, бо вдома ми звикли зовсім до іншої. Після 5 класу у дітей є іспити. Це – як у нас ДПА після четвертого. Школи та гімназії є не лише державні, але й приватні. Ми відвідуємо державну школу. Тому говорити про приватні не можу», – каже закарпатка.

Перед тим, як іти до школи, Станіслав відвідував підготовчі курси. Там його вчили чеської. Навчається хлопчик не в українському, а в чеському класі.

«У Чехії вже більше 230 тисяч біженців з України. Більшість – не закарпатці. Наші земляки саме переважно приїхали не за статусом біженця. Чеська республіка приймає українців із перших днів війни і одразу ж для наших діточок організовували навчальний процес. Зараз схема добре налагоджена, адже чимало учнів тут навчаються вже другий начальний рік. У освітніх установах приймають на роботу навіть українських вчителів, аби вони викладали дисципліни для нашої малечі рідною мовою. Утім чеська є обов’язковою для всіх. Загалом чехи дуже підтримують українців. Як розповідають знайомі, з якими познайомилася вже тут, їхнім старшим за віком дітям спочатку було важко через мовний бар’єр. Але адміністрації шкіл робили все можливе, щоб учнів зблизити з чеськими однолітками. У позаурочний час організовували для всієї школи ігри та конкурси, щоб у такий спосіб психологічно розвантажити наших діток та допомогти влитися у колектив. Серед цікавинок, про які мені особисто відомо – у одній із шкіл провели кулінарний поєдинок. Тобто це був тиждень чесько-української кухні. Наші дітки вчили чеських друзів готувати українські страви, а вони наших – чеських. Це гарно об’єднало усіх і діти швидко подружилися. В українських школах у Чехії учні молодшої лінки мають по три години чеської, старшої – чотири. У побуті вони всі вже вільно розмовляють чеською, без проблем спілкуються з друзями, але грамотність мусять вдосконалювати», – запевняє Дарина.

Діти до школи мають бути готові

Як зізналася хустянка, навіть у чеських класах дітей вчать співати українських пісень і це наших діток дуже стимулює краще вчитися.

«У нашому класі знали, що Стас із Закарпаття, тож вивчили «Червону калину». Також на уроках співають чеські народні пісні. Вони дуже схожі на закарпатські, часто можна почути практично аналогічні мотиви. Спільний період історії тут зіграв свою роль. Творчо обдарованих діток тут також дуже підтримують. Для українських воїнів чеська малеча малює малюнки. Їх потім волонтери передають нашим бійцям. Станіслав також малював і був дуже натхненним. Він взагалі неймовірно пишається тим, що народився в Україні», – стверджує жінка.

За словами закарпатки, у Чехії є також англомовні школи, але вони переважно приватні.

«Мені подобається чеська освіта. Тут немає якихось рамок, як у нас. Вчитель може фантазувати, подавати матеріал так, як сам хоче, як його ефективніше засвоять саме його учні. Програма легша, ніж українська. У класі сина 26 дітей. Перед тим, як іти в перший клас, із дитиною проводять тести, аби знати її рівень підготовки. У нас було все гаразд, бо я, як-не-як – вчителька молодих класів за освітою, Станіслав просто вчив чеську. Якщо дитина не готова, ходить на підготовку стільки, скільки знадобиться. Уроки починаються о 8 годині ранку, але в школі потрібно бути хоча б на 10 хвилин раніше. Постійно курсують шкільні автобуси, але Стаса на автомобілі підвозить тітка. Вона ж його й забирає. Заняття тривають, як у нас, по 45 хвилин, перерви 10-20. Початок навчального ороку – 1 вересня, завершення – 1 липня. Канікули – по тижневі восени та навесні і взимку – з 22 грудня по 2 січня. Тобто… всі зимові свята діти проводять вдома з родинами», – зізнається наша земляка.

Також вона розповідає, що у чехів 5-бальна система оцінювання знань, а не 12-бальна, як у нас. Найвища оцінка – 1, найнижча -5.

«Цікаво, що чеські педагоги не залякують дітей п’ятірками, до оцінок взагалі всі ставляться по-філософськи. 5 – це також бал, батьки не виносять дітям голови за погану успішність. Якщо в дитини проблеми з навчанням, їй допомагають у позаурочний час, із нею працюють психологи, аби з’ясувати причину, чи вона має вдома проблеми, які вплинули на результативність, чи вона просто не змогла засвоїти матеріал, чи ще щось. У першому класі Стату не ставлять оцінок – лише смайлики. Щоденники школи мають електронні, у кожного навчального закладу є сайт, де також можна подивитися різні новини, оголошення. Домашніх завдань задають дуже мало – всього 2-3 на тиждень. Аби їх виконати – не потрібен цілий вечір, впоратись можна за хвилин 30. У школі є басейн, різні гуртки. Діти можуть займатися танцями, аеробікою, легкою атлетикою, футболом, грати на інструментах, співати чи малювати. Шкільної форми немає, але потрібно мати з собою змінне взуття. Харчування у їдальні платне, але син їсть безкоштовно, за нього заплатила міська рада», – наголошує Дарина.

Повертатися додому, принаймні найближчим часом, наша земляка не планує. Утім запевняє, що всім серцем вболіває за рідну державу і щодня молиться за перемогу.

Марина АЛДОН