Чи можуть закарпатці працювати в іншій країні, не знаючи мови

Із початком війни до Європи хлинув цілий потік українських біженців. Подалися у далекі світи і закарпатці, хоч у нас і немає бойових дій. Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія – наші найближчі сусіди прийняли найбільшу кількість наших земляків. Поїхали закарпатці і у Францію, Німеччину, Великобританію, Канаду та США. Про них ми поговоримо іншим разом. А зараз – про інше…

Чи можна працювати у європейській країні, не знаючи мови? Чи достатньо для того, щоб знайти хорошу роботу знання англійської? Чи важно взагалі працевлаштуватися за кордоном закарпатцям? Відповіді на ці питання і шукала газета «Карпатський об’єктив».

В Угорщині знати мову важливо

Звичайно, якусь роботу за кордоном, не знаючи мови, знайти можна. Але аби вона була більш оплачуваною, добре знати навіть не одну, а декілька мов.

Наведемо приклад Угорщини. Анастасія Сабов працювала у банківській установі в Мукачеві, за фахом – економіст. 3 березня вона зібрала речі, взяла дітей і поїхала до Дебрецена. Угорською не знала ні слова. Спочатку жила в родині, яка надала їй притулок, спілкувалася з господарями за допомогою гугл-перекладача. Згодом влаштувалася на взуттєву фабрику. Знайти роботу допомогли друзі, які також подалися в закордонні мандри.

«Працювати, звісно, можна, – розповідає вона «Карпатському об’єктиву». – Та, не розуміючи, що до тебе говорять, жити в іншій державі неймовірно важко. Я знайшла тут закарпатців, які добре знають мову, всюди ходжу разом із ними, вчу угорську. Зараз уже трохи розумію і мені легше. Разом знімаємо також житло. Загалом краще їхати кудись тоді, коли людина може легко порозумітися, інакше постійно будуть виникати труднощі. Незнання мови не впливає на оплату праці, але вміння спілкуватися розширює коло пошуків вакантного місця. Це важливо навіть психологічно!».

Інша наша землячка із Ужгорода вже 10 років живе в Будапешті. Жінка з угорськомовної родини, у нас закінчила факультет романо-германської філології, за фахом – вчителька англійської.

«Після переїзду до Будапешта, а ми у нас продали все майно і емігрували до Угорщини, нормальну роботу зразу знайти не могла. Угорською володію бездоганно, але перші два роки працювала прибиральницею у готелі. Потім трохи обжилася, зрозуміла, що це – не для мене. Знайшла іншу роботу. Спочатку продавала ліки у міжнародній компанії. Тоді працювала на російськомовній лінії. Платили дуже добре. Тепер маю аналогічну роботу у фірмі, що продає деталі до автомобілів. Обслуговую клієнтів із Чехії та Польщі. Ці дві мови вивчила самостійно, бо особливо спеціалістів, які володіють польською в Угорщині мало. Нам же як польська, так і чеська даються легко. Тим цим займаюся, мені дуже подобається. Оплата праці дуже гідна. Ні на що не нарікаю», – каже Анна Ковач.

Загалом Угорщина прийняла понад 900 тисяч українців. Багато хто поїхав далі в Європу, але близько 20 тисяч наших співгромадян звернулися з проханням надати їм статус біженців.

Чеську можна вивчити досить швидко

А як живеться зараз нашим землякам у Чехії? У цю країну хлинуло найбільше закарпатців, та й раніше заробітчан із нашого краю там було багато.

Дарина Попович із Хуста у Празі вже три місяці. Поїхала, як біженка. Роботу їй підібрали самі ж чехи. Працює помічником кухара у готелі в мальовничому селі.

«Виїхала, не знаючи чеської зовсім. Зараз можу вже вільно говорити, – ділиться думками дівчина. Чехів розуміла одразу. Хіба що деякі слова не могла збагнути. Тоді перекладала їх собі за допомогою телефона. Роботою дуже вдоволена. Живемо у будиночку для обслуговуючого персоналу навпроти готелю. Цілий день на кухні. Там же харчуємося. Двічі на добу – за рахунок закладу (сніданок готуємо собі самі). За проживання платимо копійки. На роботі можна безкоштовно також випити каву. Якщо хтось хоче дві або три – будь ласка. Зі мною працюють ще дві жінки зі Свалявщини. У кімнаті живемо троє. У однієї з моїх знайомих, із якими ми разом виїхали, яка мешкає у містечку неподалік і продає газети, є діти. Хлопчики обоє ходять до школи. Навчанням вдоволені, нові однокласники їх прийняли дуже гарно».

А Катерина Бордей із Виноградова виїхала до Чехії не як біженка, а за програмою «возз’єднання з родиною».

Там уже кілька років працює її чоловік. Жінка каже, що роботу шукала сама, але наразі вже працює.

«Ми мешкаємо у невеликому містечку. Василь там працює будівельником. Я виїхала з донькою у квітні. Роботу знайшла аж зараз. Мені ніхто не допомагав. Працюю у квітковому магазині продавцем-флористом. Це – насправді моя професія. Цим же займалася і вдома. Тож усім дуже задоволена. Щоправда, перед тим, як виїжджати, ми з донькою ходили до репетитора. Вчили чеську, аби обом було легше, адже вона – школярка. Жодних проблем у спілкуванні ми не маємо. Винаймаємо приватний будиночок. Господиня, знаючи, що ми з України, видає його нам за символічну плату. На вихідні часто приїжджає до нас і ми влаштовуємо пікніки. Жінка стала нам справжньою подругою. Навчання у школі доньці неймовірно подобається. Вона в сьомому класі. У неї вже багато друзів і діти у всьому її підтримують, допомагають», – наголошує закарпатка.

Загалом наші земляки у Чехії швидко обживаються, але всі наголошують, що мову знати потрібно, англійська не допоможе.

Словаки тепло приймають закарпатців

У Словаччині знайти «місце під сонцем» нашим краянам також доволі просто. Мову вивчити легко, менталітет схожий.

Валентина Комарова живе там уже 14 років. Наголошує, що з початком війни, земляків прибуло до країни досить багато.

«Раніше я в Ужгороді працювала лікаркою. Тут трохи перевчилася і стала реабілітологом. Робота дуже цікава, оплата праці вища, ніж у нас. Тут же вийшла заміж і маю родину. Загалом хоч Словаччина і маленька країна, та медицина краща, більше поваги до професії. Нострифікувати диплом можна досить швидко, можна ще довчитися чи перекваліфікуватися. Маю знайомого з Перечинщини, який працює тут стоматологом, закінчував УжНУ. Зараз знаю декілька закарпатських родин, які приїхали сюди після початку війни. Якщо чесно, не розумію цих людей. На Закарпатті не стріляють. Ну хочете виїхати – добре. Я нічого не маю проти. Але для чого робити це саме як біженці?», – наголошує жінка.

Загалом у Словаччині зараз перебуває більше 22 тисяч українців, які мають статус біженців. Звичайно, далеко не всі вони із Закарпаття. Їм виплатили вже майже 5 мільйонів євро допомоги. Крім того, підвищений розмір виплат отримують близько 500 дітей та близько 400 дорослих з інвалідністю із України. Безперечно, багатьом ці гроші потрібні. Але закарпатці справді часто безпідставно користуються гостинністю сусідів.

Румуни приймають українців за спрощеною процедурою

Марія Сандул із Тячівщини зараз мешкає у Румунії. Туди вона поїхала до коханого і повертатись на Закарпаття не планує.

«Так співало, що почалася війна. Я і раніше хотіла переїхати, – зізнається вона. – Ще два роки тому, працюючи в Бухаресті, познайомилася з Карлом. Ми плануємо одружитися. Скористалася статусом біженки, але він зміниться після шлюбу. Тут нас приймають без усяких формальностей, за спрощеною процедурою і дуже привітно. Румунською володію з дитинства, тож труднощів із пошуками роботи не мала. Вдома я вивчалася на кравчиню, тут працю на швейній фабриці. Зарплата висока, умови роботи хороші».

Дівчина не знає, як живеться в Румунії тим, хто не знає мови.

«Англійська тут не допоможе, – додає вона. – Особливо старші люди, у малих містах та в селах її або зовсім не розуміють, або розуміють всього кілька слів. Це – не вихід. Дехто – екстремал і їде хоч куди, не знаючи ні слова іноземною. Я б так не змогла. Не дивно, що потім ці люди плачуть, усім невдоволені і нарікають на те, що не можуть працевлаштуватися, або знайти роботу для душі. Так це ж логічно! Можна перефразувати українське прислів’я: не знаючи броду – не лізь у воду на актуальне сьогодні: не знаючи мови – не їдь до сусідів. У нас так само на тарілочці не підносять вакантне місце іноземцям, які нічого не розуміють. Тому не треба скиглити. Румуни взагалі у біді до українців поставилися дуже добре!»

Загалом знайти роботу за кордоном закарпатці можуть. Деколи їм вдається працевлаштуватися навіть легше, ніж вдома. Утім мову країни, де вони планують «звивати собі затишне гніздечко», найкраще вивчити заздалегідь.

Марина АЛДОН