Чому закарпатські жінки не йдуть від чоловіків-тиранів

Насилля в закарпатських родинах – далеко не рідкість. Не завжди воно фізичне. Нерідко аб’юзери вдаються до психологічного цькування і залякувань. Жінки ж мовчки терплять витівки своїх благовірних, бояться розлучитися. Чому? Невже так лякає осуд малознайомих людей? Чи страх залишитися одній? Чи просто так жити більш звично? Відповідь на ці питання шукав «Карпатський об’єктив».

Чи може мати з дітьми вийти заміж

«Та кому вона потрібна! Я їй трьох дітей зробив! Тепер до кінця днів буде робити те, що їй скажу!» – каже 42 річний Іван про свою дружину. Чоловік напідпитку. Сидить у одному з кафе з другом. Говорить так голосно, що його чути в інший кінець. Про жінку висловлюється зневажливо. Думаєте, це такий собі красень, закарпатський Ален Делон. Та де там! Неохайний чоловік, чимось ображений життям, який всю свою негативну оцінку життя перекладає на дружину. Ні, на щастя ми не знайомі. Просто п’яні балачки цих двох привертають увагу. У Івана дзвонить телефон. «Моя!» – каже він знайомому. «Но… што хочеш? Тобі нічим зайнятися? Ти мене не будеш контролювати! Така ще не родилася!» Робити не маєш? Скучаєш! Їсти вари, стірай, із дітьми бався!» – каже він з явною зверхністю і в голосі ставить слухавку.

Хочеться підійти і сказати те, що про нього думаю… але стримуюся. Врешті-решт, жінка завжди може піти від нього… і діти – зовсім не завада, якщо чесно. Не візьмуть заміж, як він собі думає? Візьмуть, ще й як візьмуть! Якщо знатиме собі ціну. А якщо й не візьмуть, то де те написано, що жінка обов’язково має жити з чоловіком та ще й терпіти від нього всякого роду приниження.

Цей Іван, як і сотні інших Іванів, Василів, Михайлів, скоріш за все, на п’яну голову ще й руку на дружину знімає. А вона, видно, терпить, мовчить, щоб діти мали батька.

Але ж діти можуть спокійнісінько рости без такого «голови сімейства». Чи вчить він їх чомусь дійсно доброму? Навряд чи… Чи забезпечує? Якщо так легко пускає гроші на горілку, то теж навряд. Наказуючи дружині поки його немає їсти готувати. Чи спитав він її чи має вона з чого готувати? А може вона попросила його саме продукти купити і через те телефонувала… а він взяв гроші і пропив.

З дітьми чи без на кожен товар є свій купець!

Чому закарпатські і не тільки.. жінки терплять образи, приниження, побої, аби просто мати чоловіка.. аби бути як усі? Ні, не усі! Просто більшість. Сотні, а то й тисячі жінок щасливі саме без чоловіків поруч. Адже який зиск жінці від такого Івана? Меркантильно, скажете ви… Ні! Зовсім!

Якщо дівчина вже вирішує пов’язати з кимось долю, якщо вже комусь терпить, то хай буде бодай за що! Нехай навіть тільки заради грошей. Але такий Іван матеріально родину точно не забезпечить. Це видно на людині з першого погляду. Усе, що він може, це качати жінці та дітям свої права. Тож чому жінки з дітьми так бояться кидати таких чоловіків, чому бояться розлучатися. Чому думають, що з дітьми вони нікому не потрібні?

Пригадується історія з моїм сусідом. Сам він – людина без освіти і без професії. Працював двірником на приватних фірмах. Коли на якій. Одружився на жінці з вищою освітою, яка працювала економістом на одній із провідних фірм і дуже добре заробляла. Але після весілля пішли діти… Син, донька… ще один син і далі двійня.

Звісно, з п’ятьма дітьми вона на роботу більше не пішла. Та й чоловік не відпускав, ревнував і до стовпа. Пив, бив її. Один раз і дитинку з неї вибив, втратила восьмимісячного хлопчика… Іншим разом голову стільцем проломив, дивом вижила. Потім руку поламав… Після чергових побоїв Надія таки не витримала і пішла від Юрія. Забрала дітей та поїхала до батьків.

І що ви собі думаєте. Та залякана, затуркана жінка, яку 12 років чоловік переконував, що вона нікому не потрібна зі своїми дітьми, без домашнього тирана швидко знову розквітла, почала за собою доглядати і вже через рік вийшла заміж за колишнього однокласника, який ніколи раніше не мав родини. Із ним Надя щаслива, має спільну дочку і знову пішла на роботу, добре заробляє. Перший чоловік помер і на похорон приїхала уся дружня родина Надії. Діти вже дорослі, доглянуті, гарні, Володимира називають батьком, люблять його і поважають…. А про Юрія кажуть, що їм шкода тільки про одне, що мати не розлучилася раніше, що стільки років терпіла тиранію у родині.

Як бачимо, діти зовсім не дякують матерям за те, що вони не кидають непутніх батьків, вони усе розуміють і ніколи не скажуть «Спасибі» за те, що жінка дозволяла витирати у себе ноги.

А якщо вже та молодиця дуже хоче мати нову родину, то діти в цьому зовсім не перепона. Ми ж не в Середньовіччі живемо і не у Південній Кореї.

А що, коли народила дівчина

Буває й таке, що народжують молоді дівчата, які ще не були у шлюбі і часто вони чують від матерів повчання на кшталт: «І хто тебе тепер з дитиною візьме? Згубила ти своє життя!»

Не правда! Якщо колись та дівчина зустріне справжнього чоловіка, дитина для нього проблемою у питанні створення стосунків ніколи не буде. Повторюю, ми живемо в Україні, а не в Південній Кореї.

А ось там незаміжні матері стикаються з різким засудженням і звинуваченням у суспільстві. Вони змушені вирушати народжувати в центри для одиноких матерів у віддалені регіони країни, щоб зникнути на час з поля зору своїх рідних і друзів, і часто повертаються звідти без дітей. Синів та доньок віддають на усиновлення за кордон або всередині країни, і часто дівчата йдуть на цей крок під тиском батьків, для яких громадська думка виявляється важливішою за щастя своїх дітей та онуків. Там думка інших ламає молоді життя, дівчатам, які завагітніли, не перебуваючи у шлюбі, доводиться сильно страждати, бо ж відмовлятися від рідних кровинок непросто і все це потім має страшні психологічні наслідки у майбутньому. Вони відчувають не просто біль, пронесений через роки, а отримують внутрішню травму, яка не дає спокійно жити навіть тоді, коли у дівчини з’являється родина, чоловік та інші діти.

У нас, на щастя, такі стереотипи відійшли давно у минуле. Матерів-одиначок на Закарпатті (та і в Україні загалом) майже стільки ж, скільки одружених. Часто таким статусом навіть зловживають, аби отримати гроші від держави. Жінки навмисне не оформляють стосунки і не записують біологічного батька батьком у свідоцтва про народження дітей. І вони не бояться, що про них скажуть, що буде, якщо співмешканець піде. Бо й справді… піти може хоч-коли і законний чоловік. Гарантій від розриву стосунків немає ні у кого. Тож краще на все дивитися раціонально і реально, а не тішити себе ілюзіями типу: «От народжу я йому двох чи трьох дітей і нікуди він від мене не дінеться!» Не правда, якщо захоче хтось від когось піти, діти не зупинять…. Тим більше – чоловіка… який звик завойовувати…

Інше питання, що нерідко свідомо народжують поза шлюбом жінки, які вже склалися як особистості, які мають гроші, зробили кар’єру. Їм хочеться відчути щастя материнства, але чоловік, як здобувач матеріальних благ не потрібен. Вони добре розуміють, що дійсно цінні чоловіки у їхньому віці давно одружені і мають родини, а просто чоловік для галочки – це не для них. Вони вміють себе поважати, знають собі ціну і терпіти будь-кому не будуть. Ці сильні представниці «слабкої» статі також мають право на таку думку. Якщо вони дійшли таких висновків, значить мали певний негативний досвід у стосунках і зрозуміли, що самим їм краще, а дитину зможуть забезпечити і без штампу в паспорті.

Тому жінка без чоловіка, дитина без батька зараз зовсім не рідкість. І таке життя є куди кращим, ніж поруч із людиною, яка не вміє поважати, цінувати, дарувати увагу, для якої алкоголь важливіший за власних дітей. Від таких треба йти, не озираючись і негайно.

Чи варто терпіти тиск у родині?

Відповідь знає психологиня з Ужгорода Іванна Паламарчук.

«Будь-який тиск, будь-яке насилля є передусім свідченням низької самооцінки людини. Часто це стосується обох із подружжя. Чоловік відчуває слабкість і хоче показати себе сильним, тому знімає руку на дружину. Жінка ж не поважає себе, боїться залишитись одна і терпить та вибачає тиранічну поведінку партнера. У таких випадках, якщо родина хоче зберегти стосунки, треба працювати з обома, – каже «Карпатському об’єктиву» спеціалістка. – Але деколи краще усе ж розлучитися. Якщо люди не підходять одне одному, вони будуть завдавати іншому лише страждань. Не кожен створений для родини. Для когось важливішими набагато речами є горілка, друзі, робота. І це стосується зовсім не лише чоловіків. Не кожна жінка є берегинею домашнього вогнища. Є й такі, що постійно провокують скандали, а потім отримують кулаками. Може вона бути чудовою господинею, але будувати стосунки не вміє. Може бути чудовою мамою, але дружиною ніякою.

У будь-якому разі терпіти знущання над собою не треба. Це – просто неприпустимо і в нормальній родині такого бути не лише не повинно, а й взагалі не може!»

Марина АЛДОН