Ольга Ковач із Виноградова у 38 років дізналася, що в неї серце справа

Іноді люди народжуються із дзеркальним розташуванням усіх внутрішніх органів. Коли в дитинстві часто хворіють, про це дізнаються швидко, а зараз – взагалі після народження малюка такий феномен виявити нереально, бо дитину досліджують ще до її появи на світ за допомогою УЗД-діагностики. Однак колись, якщо не було проблем із самопочуттям, можна було ніколи не дізнатися про патологію. Загалом для людини це не проблема, можна жити повноцінним життям і роками нічого не підозрювати. Так трапилося і з Ольгою Ковач із Виноградова. Жінка поділилася з «Карпатським об’єктивом» своєю унікальною історією і розповіла, як і чому вона дізналася, що її серце знаходиться не зліва, а справа.

Одна на 8 тисяч

Зараз закарпатці 57. На вигляд вона набагато молодша за свій вік. Багато посміхається. Доглянута та весела. Працює бухгалтером, має сина і переконує, що щаслива.

«Вперше я вийшла заміж у 22 роки. Прожили разом 4 роки, дітей не було. Потім тривалий час залишалася одна, не хотілося ні з ким пов’язувати життя. У 36 вийшла заміж вдруге. У 37 завагітніла. Лікарі вважали, що мій вік пізній для народження дітей, тож коли я ставала на облік у нас, мені наговорили стільки жахливих речей, налякали стількома можливими наслідками народження першої дитини у майже 40 років, що я вирішила – народжуватиму в Угорщині. Там у мене живе сестра і я поїхала до неї. Було трохи страшно, але тамтешні медики заспокоїли, сказали, що дитинка здорова, із нею все гаразд, тому хвилюватися не те що не варто, а не можна взагалі, аби дитя з’явилося на світ спокійним. Андрійко справді народився золотою дитинкою – таким янголом! Тільки їв і спав. Майже не плакав! Тож у Будапешті вже я змушена була пройти повне обстеження власного організму. І раптом, роблячи мені кардіограму, лікарка мало не втратила дар мови. Там, де у всіх серце, у мене його не було. З’ясувалося, що воно в мене справа. У її практиці це був перший такий випадок! Але в клініці загалом не перший, бо інших медиків це зовсім не здивувало. Вони мене й переконали, що все гаразд, я просто не така, як більшість людей», – зізналася жінка «Карпатському об’єктиву».

Situs inversus totalis (повна транспозиція внутрішніх органів) – явище дуже рідкісне. Трапляється в одного з 7-8 тисяч людей. Деякі джерела вказують, що взагалі такі випадки є одиничними у світі: один на 20 тисяч осіб. Тож Ольга Ковач насправді – людина особлива і те, що її серце знаходиться справа вважає не якоюсь вадою, а нагородою природи. «Якщо мені не заважає, нічого не болить, якщо почуваюся добре, значить це – дар! У Виноградові, знаю, що є ще одна така жінка. Не пам’ятаю, як її звати, читала про неї. Можливо, якось познайомимося, – каже пані Ольга. – Вона дізналася про те, що в неї дзеркальні органи також у дорослому віці, коли захворіла і їй потрібна була операція. У мене, слава Богу, усе набагато краще, хоча, коли почула про це, та ще й під час вагітності, мала шок. Син народився за допомогою кесаревого розтину, важив 3800. Ограни в нього розміщені так, як у всіх. Він уже дорослий, йому 19 років. Ще трохи – і онуків бавитиму». Чує серцем Ольга Ковач розповідає, що останнім часом багато досліджує свою феноменальність, адже має посилену інтуїцію і її серце наперед відчуває багато речей.

«Я насправді пишаюся тим, що не така, як усі, – посміхається вона. – Щось таке, що важко пояснити простими земними словами я відчувала з дитинства. У мене дуже сильна інтуїція і хоч пророчицею себе не вважаю, та всі знайомі знають, що якщо щось скажу – так і буде. Якось у дитинстві ми з батьками та їхніми друзями мали їхати на відпочинок до Хуста. Там у когось якесь свято було і нас запросили. Не знаю чому, але мені так не хотілося… що прикинулася хворою, нагріла свічкою термометр, ніби у мене підвищена температура. Батьки повірили, що я занедужала і ми залишилися вдома. Потім, через кілька днів, мама якось прийшла додому з роботи і сказала: «Як добре, що поїздка відмінилася. Там усі отруїлися грибами, всі в лікарні». Згодом, як мені стало відомо, хтось навіть помер із тієї компанії. Із того часу я зрозуміла, що треба жити за покликом серця, слухати його, бо воно просто так ніякі сигнали не посилає».

За словами закарпатки, подібних випадків у неї було чимало і щоразу вона пересвідчувалась, що шосте чуття її не підводить.«Одного разу мала їхати зі знайомими в Київ. Тоді мені було років 20. У них була машина, а в ті часи це було не такою звичною річчю, як зараз. Ми тиждень готувалися. Я була така піднесена. А за день до поїздки, щось «клацнуло» всередині. Стало тривожно, неспокійно. Почала усіх відмовляти, та вони мене й чути не хотіли. Я відмовилася від поїздки, залишилася вдома. Вони ж потрапили в аварію і розбилися. Ніхто не загинув, але травми були серйозними в кожного. Одна з них зашилися інвалідом на все життя. Мене ж врятувало моє серце. Був випадок, на жаль, ще гірший. Про нього мені досі болісно згадувати. Також аварія. У ній загинув мій перший чоловік. Ми їхали на автобусі у туристичну поїздку за кордон. Молоді, щасливі такі були. Я страшенно не хотіла їхати. Передчувала кожною клітинкою тіла біду. Та він дуже наполягав. Не хотів вірити, що відчуваю трагедію. Тоді я зрозуміла, що на мої умовляння він не піддасться і подумала тільки одне: якщо щось станеться, нехай ми загинемо разом. Не буду вдаватися в деталі, як то було, але ми врізалися в дерево, у нас в’їхала вантажівка. Дорога була слизькою… то була зима. Він загинув на місці… єдиний із усіх. Когось із травмами доставили до лікарні, у мене ж не було жодної подряпини. Я довго не могла оговтатись після смерті Андрія, дуже його кохала, взагалі не думала, що колись у мене буде ще родина. Просто дуже хотілося мати дитинку».

Пригадуючи цей епізод, на очі жінки навертаються сльози. Вона важко зітхає, поринає у спогади і видно, що їй справді не по собі. Утім далі продовжує:«Дякую Богу, що зараз у мене є Андрійчик. Я його назвала на честь свого першого кохання. Іван, теперішній чоловік, знає і ніколи проти цього не заперечував. Взагалі він мене дуже підтримує. Ми разом ходимо на могилу Андрія, приносимо квіти»,- зізнається жінка.

«Дзеркальність» генетична

Ольга Ковач запевняє, що такі, як вона, люди рідше хворіють, мають сильнішу волю і майже не звертаються до лікарів.«Знаєте, чому в Україні досі немає статистики тих, у кого дзеркальне розташування внутрішніх органів? Тому, що ми загалом маємо кращі фізичні дані, рідше хворіємо, легше адаптуємося до всього. Є таке, що в 70 років хтось дізнається випадково, а є й такі, хто в глибокій старості помирає, навіть не здогадуючись про те, що в нього серце справа. Ми витривалі і не бігаємо до лікарів», – наголошує закарпатка.За словами пані Ольги, «дзеркальність» може передаватися генетично і вона не здивується, якщо такими ж будуть її онуки.«Дзеркальність», як коли в родині близнюки. Це може повторитися. У когось у другому, у когось – у третьому поколінні. Переконана, що серед моїх предків теж були такі, як я. Але вони й гадки про це не мали. Загалом єдина проблема, як на мене, у такому випадку – це складність у пошуках донора, якщо, не дай Бог, потрібна трансплантація органів. А так… можна жити до 100 років і насолоджуватися життям», – каже вона.Закарпатка також розповідає, що багато молиться, ходить до церкви і дякує Всевишньому абсолютно за все, навіть за випробування.«Як кажуть, те, що нас не вбиває – лише робить сильнішим, – посміхається жінка. – Тому треба бути вдячним долі за радісні та не дуже світлі миті, уміти знаходити довкола себе позитив, чемно приймати все, що дає нам життя».У вільний час пані Ольга займається квітникарством, але це її захоплення просто для душі. А ще вона дуже любить природу, мандрувати лісом та збирати гриби.«Природа дає нам гармонію із Всесвітом, – наголошує вона. – Її треба цінувати, вона наближає нас до Бога! А все інше – тимчасове. І труднощі – також. Тож не має значення, із якого боку ваше серце, головне – як сильно ви вмієте ним любити!»

Марина АЛДОН

Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.