Переселенка, що прибула на Рахівщину, розповіла подробиці з життя, які вона пережила від самого початку війни

Для мене це щастя, що можу заснути, а не слухати: «Тривога! Тікаймо!».

Вимушені переселенці які продовжують прибувати до Великобичківської громади, мають свої зворушливі історії існування в умовах війни.

Пані Олена, яка приїхала з міста Києва разом з племінницею і дітьми, розповіла подробиці з життя, які вона пережила від самого початку війни до переїзду в безпечне місто.

«Життя в приватному будинку стало нестерпним від постійних обстрілів ракет. По кілька разів лунала повітряна тривога, але гірше те, що з нашої сторони підходили вороги і ми боялися за себе і дітей. Цілковито без знайомств вдалось приїхати до вокзалу. З труднощами сіли в поїзд. При собі мали рюкзак з документами, одягом і кішку Іриску. Всю дорогу волонтери годували нас і дітей. Сюди приїхали й одразу поселились. Ми дуже вдячні, що є проживання, тому що фактично працюю я одна, а на одну мою зарплату ми б тут довго не прожили.

Умови перебування влаштовують, тепло тут і затишно. Ми не відпочивати приїхали і розуміємо, що такі умови які є, це дуже добре. Дякую, що прихистили і мою кішку Іриску, бо її не було на кого лишити.

Задоволені безкоштовним харчуванням і чудовим обслуговуванням. Ми прекрасно розуміємо, що вчителі, які цілодобово чергують і розв’язують всі наші проблеми – тяжко працюють.

Щиро дякуємо всім працівникам які забезпечують належні умови перебування, а також місцевим мешканцям за гостинність».

Цієї зворушливою історією поділились з нами у Великобичківській селищній раді.

Олена БОДНАР