У Ратівцях пригадали трагічні події 1944 року

У селі Ратівці 29 листопада вшанували пам’ять місцевих жителів, яких у 1944 році примусово відправили у трудові табори, жертв так званих «маленьких робіт». Скорботний захід, організований Товариством угорської культури (КМКС) спільно з місцевою школою та історичними церквами, відбувся на території місцевої римо-католицької церкви, біля меморіального знаку жертвам сталінських репресій, який встановили в 1989 році, а згодом, у 1995-му, за сприянням ТУКЗ-КМКС, оновили з громадських пожертв.

Присутні вшанували пам’ять депортованих місцевих жителів хвилиною мовчання.

– Сьогодні ми згадуємо трагічну подію, яка позбавила громаду нашого села чималої кількості батьків, синів, братів. 11 із них уже ніколи не повернулися до своїх рідних: Лайош Адам, Шандор Адам, Янош Бейреш, Шандор Демеш, Шандор Іллар, Балаж Лелекач, Бейла Надь, Антал Югас, Ференц Сопов, Амбруш Ветровцкі, Шандор Гаклік, – повідомила модератор заходу, секретар місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Діана Ференц, водночас діти поклали по лампадці до меморіального знаку. – Хоча їхні життя припинила ненависть, ми збережемо пам’ять про них і сподіваємося, що нашому народу більше не доведеться пережити подібне.

Від імені Генерального консульства Угорщини в м. Ужгороді до присутніх звернулася консул Едіна Альбертне Шімон.

– 77 років тому, в листопаді 1944 року, Радянський Союз на чолі зі Сталіним розпочав збирати та вивозити із Закарпаття невинних мирних жителів, угорців та німців на так звані «маленькі роботи», що відбулося абсолютно безпідставно, з порушенням відповідних міжнародних конвенцій. Ми повинні вічно зберігати пам’ять про депортованих і черпати силу з їхньої стійкості, віри та волі до життя. Ми повинні боротися за рідну мову, єдину основу нашого існування. Важливо, щоб і сьогодні ми, не зрікаючись національної приналежності, боролися за збереження закарпатської угорської громади. Для угорців Закарпаття є лише один правильний шлях — це єдність будь-якою ціною та дружба із сусідніми народами. І рідна нація теж ніколи не відвернеться від тих, хто тут живе, – підсумувала дипломат.

Пастор реформатської громади Тібор Сімкович зачитав уривок із книги пророка Єремії, посилаючись на те, що в центрі життя і служіння пророка Єремії завжди була ймовірність потрапити в полон.

– Згадуючи сьогодні наших героїв, які були насильно вивезені 77 років тому, варто також глибоко замислитися, які рішення призвели до цих трагедій. Духовний тягар Єремії — це і наш духовний тягар, оскільки завдання стояти на варті – це і наше завдання також. Коли ми бачимо, що наш народ духовно слабне, втрачає віру, стає ледащим, а лідери корумпованими, наше завдання – попередити тих, хто залишається байдужим до цього. Те, що ми зараз стоїмо тут, сумуємо, незважаючи на погану погоду, усілякі перепони, незважаючи на тисячі інших своїх справ, свідчить, що ми пам’ятаємо наше минуле, його уроки, і хочемо передати це наступному поколінню. Ми повинні нести правду, зберігати свою національну ідентичність та віру так, щоб бути прикладом для оточуючих, – наголосив пастор, звернувши увагу на те, що поруч із тими жертвами, кого ми сьогодні згадуємо, варто згадати і тих, що залишилися вдома і в найважчі, найтемніші часи несли полум’я віри, несли та зберігали смолоскип угорської ідентичності, без кого ми не могли би бути тут нині.

Голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС с. Ратівці Лейнарт Іллар, вірний традиції, і цього року під час виступу ніби провів урок історії, згадавши часи, коли Угорщина ще не була поділена, а затим і страждання, які розпочалися згодом і тривають донині, про дві диктатури, ї жертв їхньої боротьби.

– Тоді люди зіткнулися з неможливістю відвідати своїх родичів, оскільки їх уже розділяє кордон. І ті частини нації, які опинилися за межами кордону, зрозуміли, що опинилися в чужій країні, де з ними часто поводилися досить жорстко і намагалися їх насильно асимілювати. Кульмінацією цього процесу стали сталінські «маленькі роботи». Маємо згадати не тільки про 40 тисяч загиблих, але і про їхні родини, які або втратили батька, або були позбавлені можливості залишити нащадків для угорської нації, – наголосив Лейнарт Іллар.

Після покладання вінків із тематичними віршами та піснями виступили учні місцевої школи, що додало душевності пам’ятному заходу в Ратівцях у першу неділю Адвента.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap/ Тижневик Kárpátalja