Куди зникли з Рахівщині сажотруси

Професія, яка ще на Рахівщині дуже потрібна, але вже не перспективна.

Жителі Рахівського району і до цього часу опалюють свої будинки дровами, адже із Закарпатської області лише на Рахівщині газ так і не провели. Тож з будинків часто можна побачити з димоходів – вогняний язик.

Сажотрус – це справа не з легких. Господарі змушені самі чистити свої димоходи. Та зробити це важко, бо потрібні такі люди, які не бояться висоти. А ще доводиться ставати й альпіністами, бо не до кожного димоходу легко підібратися.

Роман сам чистить свій димохід, розповідає:

– Димові канали чищу два рази в рік. Спеціально для цього купив собі на заробітках у Чехії таку щітку. У нас у селі є багато стареньких які самі не в змозі почистити комени, тому часто вони горять, боронь боже, а може і будинок зайнятися. Колись давно у кожному селі були коменярі, а тепер, на жаль, цим ніхто не хоче займатися.

Сажотрус, коминяр – стародавня професія. Щоб опанувати цією професією потрібно було навчатися – чотири роки. У програму входили:

• вивчення техніки очищення
• економіка
• природничі науки
• математика
• основи опалення та вентиляції

Цікаві факти з Вікіпедії:

Сажотру́с[1], діал. комина́р, коминя́р[2] — стародавня професія. Завданням сажотруса є перевірка та очистка димоходу (комина) в печі, каміні, топці котла для забезпечення вільного виходу продуктів згоряння, а також систем вентиляції для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Найчастіше люди даної професії зустрічаються в країнах Північної Європи, наприклад Німеччини.

Сажотрусами зазвичай ставали люди субтильної статури, нерідко на цю роботу брали підлітків, оскільки сажотрусові часто треба було залізти всередину труби. Оскільки професія ця носила якийсь відбиток таємничості (вимазані сажею обличчя виглядало як маска, саму роботу сажотруса ніхто не бачив) з сажотрусами пов’язані деякі забобони, переважно добрі. Зустріти сажотруса вважалося доброю прикметою[3]. А щоб удача напевно знала кого ощасливити, треба було доторкнутися до сажотруса і вимазати в сажі руку.

На жаль такого працівника як сажотрус уже не знайти, й ця професія уже втратила престиж. Тож жителі самі опановують цю професію, щоб убезпечити свої будинки.

Цікаві факти – де і як починалась “сажова” професія

Сажотрус, він же коминар чи коминяр – професія стародавня. Її батьківщиною є Данія. Ще в 1639 році литовець Гудманд Ольсен прочистив димоходи у замку короля Крістіана IV в Копенгагені. У 1728 році в місті трапилася велика пожежа, яка знищила майже половину будівель, тож проблему тяги камінів і печей винесли на державний рівень. У 1731 році був призначений перший професійний сажотрус Данського королівства — Андреас Ніешке родом із Сілезії. 11 лютого 1778 вийшов указ Крістіана VII про створення ремісничого цеху данських сажотрусів. У 1917 році були організовані спеціальні курси сажотрусів при Данському технологічному інституті.

Сажотрусами зазвичай ставали довготелесі чоловіки, нерідко на цю роботу брали підлітків, оскільки сажотрусові часто треба було залізти всередину труби. “Сажова” професія завжди носила якийсь відбиток таємничості. До прикладу, зовнішній вигляд коминарів викликає більше питань, ніж логічних пояснень. Так, збиває з пантелику аристократичний циліндр на голові замурзаного чоловіка. Здогадок та припущень може бути сотні, а все дуже просто: громіздкий капелюх може вмістити чимало необхідних інструментів, а ще він неабиякий захист від неочікуваних “сюрпризів” на голову – хоча б цеглини чи шматка старої штукатурки. А ось англійські сажотруси запевняють, що циліндри на їхніх головах – це визнання королем важливості професії, а, відповідно, і монарший закон: носити капелюхи, як у знаті.

Окрім дивного головного убору сажотруси мають і особливий одяг: 13 ґудзиків на костюмі нашивались не просто так – все заради того, аби відвернути нещастя. Зустріти сажотруса завжди вважалося доброю прикметою. А щоб удача напевно знала, кого ощасливити, треба доторкнутися до сажотруса, вимазати в сажі руку, смикнути за бороду і обов’язково потерти ґудзика. Якщо ж вдасться ґудзика відірвати – можна не хвилюватися за щасливе майбутнє: воно прийде. А ще вважається, що якщо наречена зустріне на весіллі сажотруса, то шлюб буде міцним і щасливим. Багато хто, щоб не покладатися на долю, запрошує сажотрусів на торжество офіційно.

Олена БОДНАР