Мистецтво на долоні: юна ужгородка створює унікальні мінікартини

Її крихітні картини закохують у себе з першого погляду. 

Ужгородка Богдана Бушко створює справжнє мистецтво, яке поміщається на долоні. На мініатюрних полотнах юної художниці оживає старий Ужгород. Його затишні вулички і сквери, набережна, яка, здається, пахне цвітінням липи та вогкістю, незвичні будівлі, мости й арки – усе це настільки щиро і безпосередньо виграє на полотні, що диву даєшся, як можна так філігранно передати шарм рідного міста.

Але, як і ведеться в таких справах, за кожною легкістю і майстерністю стоять величезне терпіння і труд. Богдана Бушко розповідає, що мініатюрки дійсно вимагають кропіткої праці. Адже на маленькому полотні потрібно олійними фарбами промалювати найменші деталі. 

– Ідея створення таких робіт прийшла до мене випадково, – розповідає Богдана. – Я люблю малювати різні куточки Ужгорода. І одного разу я спробувала: а що, якби зі своєї картини зробити таку мініатюрну копію для душі? Я подумала, що це буде оригінально, якщо цікаві частинки нашого міста зафіксувати на полотні. І одразу взялася за реалізацію цієї ідеї в життя. Картини дійсно настільки маленькі, що поміщаються на долоні, їх можна спокійно покласти в сумочку. 

Творчий процес розпочинається з підготовки полотна. В якості підрамника юна художниця використовує маленькі дощечки з ДВП розміром 90×80 см.

На них натягується тканина, ґрунтоване полотно, яке приклеюється до основи. Після низки підготувань можна переходити до процесу написання мінікартини.

– Спочатку я прикидую побудову зображення, а відтак беруся за олійні фарби. Працюю виключно при денному світлі. Це справді дуже важливо. Лампа – не найкращий варіант, оскільки повністю руйнує колір. 

А ще я маю справу з дуже дрібними деталями, тож люблю працювати при денному світлі. Загалом процес написання такої картини займає десь близько тижня. Адже робота повинна добре підсохнути. Висихає вона близько трьох днів. Якщо мова йде про більш пастозну роботу, в якій я використовую мало розчинника, то вона сохне ще довше, – розповідає юна мисткиня.

Ідеями для картин найчастіше стають світлини Ужгорода, які дівчина робить самотужки. Прогулюючись містом, часто ловить себе на думці, що хотіла би зобразити той чи  інший куточок міста. Відтак фотографує, а потім уже  малює. 

– Я дуже люблю стару частину Ужгорода, її історичні пам’ятки, – каже мисткиня. – І хочу таким чином привернути увагу до минулого міста. Звісно, дуже хочеться, аби воно не руйнувалося. Бо без минулого немає майбутнього. 

Богдана зізнається: в кожну роботу намагається вкласти частинку своєї душі. Утім на натхнення не чекає, бо часто воно приходить саме, в процесі написання картини. 

– Мене дуже підтримують мої рідні, друзі. Усі дуже схвально і позитивно реагують на мою творчість. Підказують, іноді хвалять, іноді критикують. Але найкращий критик для себе – я сама. Дивлюся на свої старі роботи і бачу, де я припустилася помилки. Відтак виправляю це. Вдома я маю окрему кімнату, яку перетворила на майстерню. Там завжди пахне олійними фарбами, які віддають хвоєю. Там мені найкраще малюється. А ще у мене є улюблений пензлик, який служить мені вірою і правдою. Ним дуже добре промальовувати дрібні елементи. Загалом процес написання картини – це маленька медитація, – каже юна художниця.

Та не картинами єдиними. Дівчина також створює оригінальні скриньки у техніці декупаж, які, власне, служать упаковкою до картин-крихіток.

– У моєму житті декупаж теж з’явився раптово й неочікувано, спонтанно, – каже майстриня. – Я подумала, що для моїх міні-картин потрібно гарна упаковка. Тож чому і тут не проявити творчість? З Інтернету я почала черпати знання, вчитися, придбала перші матеріали, спеціальні лаки, клей для декупажу, заготовки з дерева, й спробувала зробити свою першу скриньку. Декупаж – це дуже проста техніка. Вона являє собою нанесення вже готового паперового малюнка на будь-яку поверхню. Найчастіше це дерево, скло, рідше метал і пластик. Малюнок переносимо за допомогою звичайної салфетки. М’якість, тонкість паперу дозволяють акуратно зробити красивий орнамент на поверхні виробу, створюючи непомітні переходи. Тож як тільки вибираєте відповідний орнамент, його можна переносити на ваш виріб. Коли все готове – покриваєте лаком. Самі дерев’яні шкатулки я купую вже готові. А далі вже сама декорую. Тож такі скриньки служать гарним доповненням до міні-картин.

Наразі Богдана Бушко вчиться на четвертому курсі коледжу мистецтв ім.А.Ерделі. Попереду – ще багато років навчання в художній академії, куди мріє вступити. 

Творчих ідей та планів у дівчини чимало. Серед іншого – створити серію мінікопій картин видатних художників, а ще відкрити свою виставку. Для цього вже зараз, у свої 18 років, багато трудиться. Бо точно знає, що без праці талант – це тільки феєрверк, який яскраво спалахує та дуже швидко може згаснути.

Христина БІКЛЯН