Наші за кордоном. Італія

З раннього дитинства нам намагаються вселити любов до своєї країни. Мовляв, що земля, де ми народилися наша ненька. Ще в школі ми на пам’ять вчимо національний гімн, а також головні символи своєї Батьківщини. Штудіюємо патріотичні вірші, вивчаємо історію, читаємо розповіді про героїв, щоб, можливо, згодом рівнятися на них. Взагалі робимо все потрібне для того, щоб бути свідомими громадянами своєї Батьківщини, її героями, освіченими синами та доньками коханої неньки.

Але буває так, що країна в якій ми народилися не може дати все те, що ми хочемо отримати від неї, отримати від життя на її теренах. Це можуть бути не відповідні для нас соціальні умови, або ж нестабільна політична чи економічна ситуація в державі, релігійні переконання,а ще гірше – криза, війна.

Феномен української еміграції та діаспори як частини світового українства є унікальним явищем культури й історії України.

Для закарпатців переїзд в іншу країну не є дивиною, як і для більшості населення України. Отже, про те яке воно життя за кордоном для нас, українців, з радістю розповів Габріел. Хлопець, який не один рік проживає в Італії, знає, що таке переїзд та життя в чужій країні.

«Рішення про виїзд за кордон було прийнято мамою. Якщо бути відвертим, то я до кінця не знав, що чекає мене далі. Я не знав і не розумів, чи ці величезні зміни підуть мені на користь, чи навпаки зіпсують моє життя. Бо ж сказати, про те, що я про це мріяв – я не можу, це буде не правда, дім – це дім. Не дарма кажуть: «Вдома і стіни допомагають».

Спочатку в Італії мені було досить важко, якщо говорити в загальному. Адже я не володів мовою, тобто мені не вистачало слів для того, щоб бадай якось висловитись, передати свої емоції, щоб поговорити хоча б на цікаву для мене тему. Але той факт, що я відразу пішов вчитись дуже позитивно вплинув на мене. Вже за пару місяців все нормалізувалось.

Щодо друзів, до речі, то перші 6/7 років, я взагалі мало кого знав з наших країв, тобто колишніх країн СРСР. Вже потім як я трішки підріс, то випадково познайомився з компанією українців з якими, на щастя, спілкуюся і підтримую дружні стосунки до сьогодні. Тут, в Італії, я вважаю «наших» всіх тих, хто знає українську та російську мову, а їх тут багато. Хтось вчиться, дехто переїхав та як я.

Тут добре, але казати про те, що Італія – це ідеальна країна не варто, адже загальному, в кожній країні є свої недоліки. Ця країна не виняток.

Один із найбільших мінусів в Італії – це бюрократія. Тут все не так просто, як може здатися на перший погляд. Насамперед це стосується створення якихось документів. Щоб їх зробити треба неабияк поморочити собі голову. Обходити різні інстанції.

Що стосується виїзду в Італію на постійне місце проживання, то це, в першу чергу, величезніша трата часу, нервів та грошей. Але наголошу на тому, що якщо людина чогось справді сильно хоче, то ні в якому разі їй не можна здаватися і падати духом! Треба іти до кінця.

Щодо ставлення корінного населення до українців, то є люди які тебе сприймають як людину, а є люди які ставляться до тебе лише як до іноземця. Хоча загалом ставлення до українців добре.

Правду кажучи, з роботою тут доволі важко. Навіть тим, хто закінчив навчання тут і володіє мовою. Інакше кажучи, подумайте про тих, хто взагалі немає належної освіти, або не знає мову, для них знайти хорошу роботу ще важче.

Але враховуючи деякі факти мені тут добре. Хоча я мрію хоча б на старості років приїхати в Україну знову. Зізнаюсь, що з огляду на жахливу економічну ситуацію на Батьківщині, зараз я б туди не повернувся».

Рішення про переїзд, а тим паче переїзд в іншу країну не з простих. Якщо Ви не хочете так радикально змінювати своє життя і переїжджати в Італію, то можете просто відвідати на декілька днів цю дивовижну країну. Саме тому, Габріел радо порадив декілька міст, які у своєму житті має відвідати кожен. «Це Флоренція і Венеція. Коли я переїхав в Італію, то Венеція мене покорила! Раджу їхати туди з коханою людиною і просто гуляти та насолоджуватись краєвидами».

Іванна Бондарук