На Виноградівщині наксамоші заробляють по 200-300 гривень у день

Про працьовитість закарпатців нема потреби говорити – про цей красномовний факт знає півсвіту. На Срібній Землі дедалі складніше працевлаштуватися на постійне робоче місце. Аби заробити гроші, люди не цураються чорної та важкої роботи. Хто не може податися у далекі світи (мусай комусь і на ґаздівстві бути), той шукає підробіток вдома, бо дітей треба годувати, одягати, взувати, та й до хижі все нове щось хочеться купити.

Селяни більшості сіл Виноградівського району здавна вирощують сільськогосподарські культури для продажу, з чого і живуть. Садять всього багато: полуниць, помідорів, перцю та іншої городини. Тому робота тут триває цілорічно. Деякі виноградівці не встигають вчасно самотужки посадити і зібрати урожай, тому запрошують до роботи інших. І це, як то кажуть у подібних випадках, не є гріхом. Цьогоріч Виногрівщина дала можливість багатьом своїм землякам та жителям сусідніх районів поповнити родинний гаманець. У наксам (тимчасовий найм на певну роботу) люди радо йдуть, бо господарі наприкінці робочого дня виплачують гроші, тричі на день дають їсти, забирають з місця проживання і відвозять додому. За годину платять 20 грн. Працюють наксамоші по 10-15 годин у день, додому повертаються із живими грошима в руках.

Протягом двох з половиною місяців по 15-20 дівчат та жінок з Малого Раківця Іршавського району їздять у наксам у Боржавське (село більш відоме за попередньою назвою – Чинґава), яке жартома називають «селом під плівкою», бо тут суцільні теплиці, вкриті поліетиленовою плівкою. Навесні пололи, копали та збирали урожай полуниці. Тепер сезон збору томатів. Деякі родини мають по 200 тисяч кущів помідорів. Двом-трьом парам рук, навіть якщо вони золоті, не справитися. Урожай овочів здають гуртівникам, котрі фурами розвозять по Україні.

• Заробляємо по 200-300 гривень у день, усе залежить від того, скільки годин працюємо. За такі гроші днись мало що можна купити, але де більше заробиш? – розводить руками пані Ганна. – За тиждень можна призбирати файну суму. Ті, що працюють на постійній роботі, заздрять, але ці гроші зароблені тяжко. Рано у півчетвертої місного часу (о 4.30 за київським часом) вже виїжджаємо із села, у дорозі – хвилин 40. Групуємося по 3-5 і йдемо до різних господарів у теплиці. В теплицях дуже тепло, під час спеки ледве витримуємо. Господарі добре до нас ставляться, постійно приносять холодну воду, і не тільки просту, а й мінеральну. Повертаємось додому пізно, буває, о сьомій вечора, а буває, що і о десятій. Миємось, лягаємо спати, бо о другій ночі – підйом.

Не працюють наксамоші у неділю та релігійні свята.

Тетяна Грицищук, фото з мережі