У Буштинському парку завдяки ініціативності місцевого аніматора оселилась лебедина родина

Буштинський парк ім. Богдана Хмельницького має давню історію. Адже створили його ще за часів Австро-Угорщини. На території сучасної гімназії-інтернату колись була лісова управа. Головний інженер добре розумів, що людям потрібно не лише працювати, а й відпочивати. Тож із його легкої руки і був створений цей унікальний парк. Тут посадили рідкісні породи дерев, які привезли сюди з інших країн. Частина з них росте і донині.

Яким був парк століття тому, вже ніхто з місцевих і не пригадає. А от яким він був наприкінці минулого століття, ще дехто добре пам’ятає: багато дитячих атракціонів, великий зоопарк, альтанки та лавиці – одна навпроти іншої, в каналі – качки та лебеді…

Зараз збереглись тут хіба що унікальні дерева, канал та містки через нього. Місцева влада доглядала за парком у міру сил та можливостей, та в часи розрухи усе занепало і нині повернути колишню славу парку вже не так просто.

Загорівся цією ідеєю місцевий житель Олександр Михалчич. «Коли є якийсь задум, увесь всесвіт допомагає його реалізувати», – каже, посміхаючись, місцевий аніматор.

Розповідає, не так давно брав участь у програмі «Хата на тата». За проектом одним із завдань було розчищення та прибирання місцевого парку. Тоді до процесу долучились усі небайдужі. Зокрема, пофарбували міст, дитячий майданчик, посадили дерева. Та минув час і в Олександра знову з’явилась можливість зробити для місцевого парку ще одну добру справу. І чоловік вирішив заселити сюди дві родини пернатих, а саме парочку лебедів та качок-мандаринок (вони відрізняються від інших видів своїм яскравим пір’ям).

– Звідки гроші, – каже, – поки таємниця, та скоро всі дізнаються, на все свій час, – додає, хитро посміхаючись, – це такий собі виграш.

«Лебедина родина приїхала сюди аж із Черкас, донька назвала їх Аврора та Сніжок. Цим птахам по чотири роки. Звичайно, можна було придбати зовсім маленьких, та все ж вирішив заселити сюди більш дорослих птахів. Молоді лебеді не білі, а ще сірі, до того ж, виводити потомство вони починають приблизно з п’ятирічного віку. Тож, цілком можливо, вже наступного року в лебединої родини можуть з’явитись пташенята. Випускати відразу в канал лебедів не стали, кілька днів вони жили у мене вдома, звикали до нового місця, а згодом усією громадою Буштина їх випустили на воду разом із качками. Зробили для птахів і домівку – дерев’яний будиночок. Та поки лебеді туди не заходять, самостійно обирають місце для ночівлі. Але, цілком можливо, станеться це тоді, коли птахи зберуться заводити потомство. А от на невеликий острівець посеред каналу, на якому і стоїть будиночок, час від часу навідуються. Хоч і його облюбували не відразу. Заманив їх сюди хитрістю, почав залишати тут їжу. Відтоді сюди я постійно приношу птахам корм – а це кукурудзяне борошно, пшениця та комбікорм. Вдягаю високі гумові чоботи і йду через канал. Окрім мене, більше ніхто на цей острівець не ходить. Як туристів, так і місцевих прошу в жодному разі не годувати їх хлібом, адже він може прилипнути до горлянки і лебідь може загинути».

Окрім лебедів, на острівці живе ще місцева родина качок. Вони мирно співіснують із пернатими гостями з центральної України. Нещодавно качки вивели потомство, тож уздовж по каналу можна побачити зграйку з дев’яти каченят із мамою-качкою на чолі. А от ще одних новоселів цього каналу – качок-мандаринок, які через линьку поки не відрізняються кольором від місцевих качок, побачити складно. Вони постійно ховаються поміж корінням дерев або під мостом. «Мабуть, адаптація до нових умов, у них проходить складніше, – припускає Олександр. – Лебеді спочатку також були досить полохливі, та за цей тиждень уже звикли до надмірної уваги. Однак, коли біля водойми збирається занадто багато люду, воліють відплисти до одного з мостів і там зайнятись своїми справами. А це переважно водні процедури та очищення свого пір’я».

Щоб птахів уберегти від браконьєрів, поруч із острівцем встановили дві камери відеонагляду. Та місцеві сподіваються, ніхто до птахів погано ставитись не буде.

Особливо люблять спостерігати за лебедями приїжджі. Пані Світлана, яка приїхала з Красногорівки у місцевий табір, каже: «Я приходжу сюди вранці і ввечері, щоб подивитись на птахів. Вони ж нас зовсім не помічають і не бояться, живуть своїм розміреним життям і в нас вселяють вселенський спокій та допомагають знайти душевну рівновагу».

«Жителі Буштина стали трохи щасливіші, бо вони ніби повертаються у минуле, у ті часи, коли лебедів та качок на каналі було багато», – каже тітка Олександра Зінаїда Коршинська. «Тішуся, що Олександр вирішив зробити ці перші кроки, які надалі зможуть повернути колишню славу нашого парку. Я йому в цьому допомагаю. І впевнена, усі місцеві будуть намагатись зробити бодай щось, що буде від них залежати. Великий плюс – люди вже стали менше смітити. А хтось, побачивши на землі пластикову пляшку чи пакет, несе все це до смітників, які тут також нещодавно встановили – так само, які і лавиці по берегах. Місцеві згадують, як колись відпочивали біля каналу, а по ньому плавали качки та лебеді. Сподіваюсь, не знайдеться людини, яка може нашкодити птахам, адже вони такі беззахисні перед людьми. І ми усі, усією громадою, за ними будемо доглядати та оберігати».

Хоч птахи живуть тут лише тиждень, та вони вже встигли стати загальними улюбленцями. Олександра ж тут називають їх хрещеним батьком. А от сам він хоче втілити в життя свою велику мрію: зробити буштинський парк імені Богдана Хмельницького таким, яким він був століття тому.

Світлана КОМЛЄВА