Як можуть підзаробити закарпатські пенсіонери

Складна ситуація в державі змушує людей ще активніше шукати додаткового заробітку. І це стосується не лише молоді, а й старшого покоління – пенсіонерів. Їхня мізерна пенсія подеколи покриває тільки витрати на комунальні послуги. А на що жити, купувати ліки та харчі?

Тож чимало закарпатських пенсіонерів працюють і далі, адже діти не завжди можуть допомогти. Звісно, є категорія пенсіонерів, які дійсно мають хороші виплати від держави, але таких у нашому краї не так і багато. Кожен сьомий пенсіонер на Закарпатті отримує мінімальну пенсію в 1435 грн. Як вижити на ці гроші в умовах сучасного світу? Кожен намагається робити це по-своєму.

Так, деякі пенсіонери шукають собі додатковий підробіток, виходячи із власних навиків. Пан Андрій багато років працював на машинобудівному заводі й добре знається на автозапчастинах. За весь стаж роботи йому нарахували близько 3 тис. грн пенсії. Це виявилося занадто малою сумою для утримання будинку та витрат на життя. Варто зауважити, що чоловік протягом усього життя сам ремонтував не тільки свій автомобіль, а й транспортні засоби друзів. Саме вони наштовхнули його на думку відкрити автомайстерню. У свої 74 він веде активний спосіб життя й більшу частину дня проводить у гаражі.

«Це гучна назва, автомайстерня. Я просто працюю в гаражі, який збудував власними руками понад 20 років тому. Не даю оголошень і не шукаю клієнтів, якось виходить, що люди самі знаходять мене – чи то через друзів, чи то за відгуками інших клієнтів. Я не беру дорого за послуги й багато запчастин шукаю сам, цим самим економлю гроші для своїх клієнтів. Останніми місяцями долучаю і правнука до цього заняття – хай учиться, у житті все може знадобитися», – розповідає Андрій Володимирович.

Чоловік упевнений, що працювати ніколи не пізно й нічого сидіти на пенсії без діла. Він каже, що на місяць може заробити для сім’ї додаткові 6–7, а подеколи й 10 тис. грн.

«Поки можу працювати, не бачу перешкод для цього. Звісно, я розумію, що держава могла б потурбуватися про людей, які все життя працювали, і давати гідні пенсії. Але поки цього не сталося, кожен має стояти за себе та свою родину сам», – додає пан Андрій.

Ольга Анатоліївна – теж пенсіонерка, понад 20 років свого життя провела на заробітках у різних країнах Європи. Жінка розповідає, що після смерті чоловіка була вимушена податися у світ задля забезпечення дітей: «Тепер мої діти вже виросли і створили власні сім’ї. Я повернулася до рідного Мукачева практично в пенсійному віці, мріяла няньчити внуків та спокійно доживати старість».

Однак, як це часто буває, життя внесло свої корективи. Діти раптово вирішили перебратися до Америки, а пані Ольга залишилась у великому будинку сама. На її мінімальну пенсію (яку вона отримала через відсутність робочого та страхового стажу) нічого собі не дозволиш, а будинок утримувати треба. Жінка не хотіла нав’язуватися дітям, адже вони ще й самі не стали на ноги.

«Довго думала, як би збільшити свій дохід. І от у мене з’явилася ідея: я маю великий будинок, чому б не здавати кімнати в оренду? Швиденько написала оголошення й порозклеювала недалеко від університету. Уже три роки поспіль у мене живе 6 дівчат – по двоє в одній кімнаті. Загалом виходить 4,5 тис. грн щомісяця, плюс студентки самі сплачують комунальні послуги та прибирають у своїх кімнатах. Звичайно, спочатку було важко звикнути до чужих людей у власному будинку, але потім ми здружилися: вони дуже приємні та чемні дівчатка», – розповідає Ольга Анатоліївна.

Крім того, жінка має ще й прибуткове хобі – вишиває сорочки та сукні: «Скільки себе пам’ятаю я вишивала, це заняття приносило мені задоволення. І тут Аня (дівчина, яка винаймала кімнату), побачивши мої роботи, попросила вишити на її сорочці квіти. Я відразу погодилась і зробила це за кілька днів. Моя робота так сподобалася її подругам, що мене попросили вишити щось схоже, але вже за гроші. Тоді я дізналася, що вишивка – це модно».

Ще одна пенсіонерка, яка отримує свій додатковий заробіток від «ручної праці», – пані Христина. Жінка ліпить вареники та пельмені на замовлення, пече тістечка й різне печиво. Узагалі це заняття дуже далеке від її професії, адже пані Христина – хімік за освітою – багато років пропрацювала вчителем у школі.

Жінка розповідає, що почала своє теперішнє заняття не тільки через погану фінансову ситуацію, а й через бажання не сидіти без діла: «Робила своїм дітям заморожені вареники та пельмені, вони завжди ними пригощали друзів. А ті якраз і попросили приготувати для них кілька кілограмів. Я розумію, що сучасна молодь багато працює і не має часу на такі довгі процеси, як ліплення вареників чи випікання тістечок, а от у мене його купа!»

Так все й розпочалося. Жінка виготовляла заморожені продукти для найближчих друзів своїх дітей, потім їй запропонували розмістити оголошення в Інтернеті. Тоді пані Христині почали робити великі замовлення – вона навіть узяла собі помічницю, бо сама вже не справлялася з такою кількістю.

«Я люблю те, чим займаюся, але, звісно, не відмовилася б у свої 68 років лежати на дивані й дивитися телевізор цілими днями. Розумію, що життя пенсіонера в Україні не можна порівнювати з іншими країнами. Ми навіть на пенсії, зовсім старі, маємо думати про те, як оплатити комунальні послуги та за які кошти купити ліки. Це не нормально», – додала пані Христина.

Тож як бачимо, пенсіонерам у нашій державі дуже непросто. Кожен намагається виживати як може. А от що робити тим людям похилого віку, які хворіють, не можуть працювати й не мають рідних, котрі б про них подбали? Це питання залишається відкритим…

Вікторія КОПИНЕЦЬ