Адаптація дитини до дитячого садочка: як зробити цей період найбільш безболісним

Саме літньої пори фахівці радять призвичаювати малюків до відвідин дитячого садочка. Утім навіть тоді для діток це залишається стресовою ситуацією, що потребує значної уваги. Батьки не завжди знають, як правильно підтримати власну дитину, чим можуть зробити адаптаційний період ще важчим та довшим.

Валентина Корнута, вихователь-методист з понад 35-річним стажем, має чималий досвід у правильному введенні дитини до нового колективу. Саме вона допомогла нам сформулювати основні моменти, на які повинні звернути увагу батьки, щоб полегшити такий складний для багатьох діток адаптаційний період.

«Усі батьки хочуть, щоб їхня дитина легко звикла до садочка, але так не буває. Як для дитини, так і для батьків це стає своєрідним стресом. Дитина потрапляє в інше середовище, до чужих для неї людей і не знає, як поводитися. У малят реакції на таку зміну бувають різними: одні можуть плакати й капризувати, інші взагалі відмовляються їсти. Ця ситуація є складною як для мами, так і дитини. Вважається, що хлопчики призвичаюються гірше, ніж дівчатка», – розповідає пані Валентина.

Краще, коли дітки йдуть у садочок з молодшого віку (від двох років), адже з часом їм стає важче адаптуватися до колективу. Маленьку дитину легше заспокоїти, чимось забавити, призвичаїти до нових умов, вона краще звикає до нового середовища.

Звісно, є діти, які звикають дуже швидко, – це перший ступінь адаптації. Якщо дитина вдома спілкується не тільки з татом і мамою, а ще й часто залишається з бабусями та дідусями, друзями батьків, то зазвичай швидше звикає до садочка.

Другий ступінь адаптації триває від двох місяців до року. У таких діток міняється психіка, поведінка вдома, вони можуть качатися по підлозі, не сприймати маму й тата, сердитися на них, адже віддають її до чужих людей у садок. Буває, що в діток навіть піднімається температура від такого нервового стану.

Валентина Трохимівна розповіла, що з кожним наступним роком адаптаційний період проходить дедалі важче. Дійсно, найкраще віддавати дитину в садок влітку. Тоді малята більшість часу проводять на свіжому повітрі, граються в пісочку, у них не виникає відчуття замкненості приміщення.

Якщо батьки хочуть полегшити адаптаційний період, то повинні прийти в садочок за кілька тижнів до того, як приведуть дитину, дізнатися про режим, харчування та вдома почати призвичаювати її до цього ж.

По-перше, дуже важливо, щоб мама годувала дитину стравами, схожими на ті, що дають у садочку, адже часто малеча не їсть каші чи молочні супи, які є популярними в дошкільному закладі. По-друге, про питання режиму теж не варто забувати: мама повинна привчити дитину вставати не о 10-й годині, а раніше, щоб розпорядок дня вдома збігався з тим, якого дотримуються в садочку.

Варто пам’ятати й про те, що в дитини мають бути певні навички самообслуговування: батьки не повинні постійно поспішати й роздягати її самостійно. Хай ваша малеча неправильно одягнеться чи взується, але зробить це сама. Не варто також відучувати дитину від її звичок.

Попри це, пані Валентина наголошує: «Мами мають навчити дитину хоча б тримати ложку в руках. Є навіть малята, які йдуть у садочок з підгузками та соскою. Ми просимо батьків відучувати від цього діток, адже це в подальшому може спричинити проблеми зі здоров’ям».

Батьки не повинні лякати дитину дошкільним закладом: «От віддам тебе в садочок, там тебе навчать…» Такі висловлювання є вкрай шкідливими для адаптації дитини. Батьки мають навчити малюка ділитися іграшками, в ігровій формі показати та пояснити, як це бути членом колективу.

Настрій мами теж є одним із ключових факторів. Якщо мама та вихователь добре ладнають, посміхаються одна одній, то й дитина відчуватиме цей позитивний зв’язок і зрозуміє, що «тьотя із садочка» нічого поганого їй не зробить. Вихователь – це друга мама, якщо даєте дитину в садочок, то маєте довіряти цій людині.

Треба також завжди дотримувати свого слова: якщо пообіцяли забрати дитину в обід, зробіть це! Не варто думати, що раз дитина маленька, то забуде про це. Ні, вона пам’ятатиме й почне капризувати: «Мама мене мала забрати, а не забрала».

Часто під час адаптації малечі до садочка мами теж неспокійні, чекають під вікнами групи та прислухаються, чи не плаче їхня дитина, переживають. Це погано, адже між мамою та малюком існує нерозривний зв’язок, вони відчувають одне одного – відповідно дитина теж не буде спокійною і не зможе успішно адаптуватися до нового середовища.

Напевно, найболісніший для діток момент, коли потрібно заходити в групу, часто мама відриває дитину від себе в істериці. Тут важливою є роль вихователя, адже саме він має зробити так, щоб дитина заспокоїлася. Для цього в садочку є купа іграшок, яких немає вдома, щоб перевести на них увагу. Так дитина відволікається і забуває про плач.

Зазвичай, коли набираються дітки молодшого віку, вони спочатку залишаються в садочку на 1–2 години. Пізніше час збільшують, але спати не змушують, аж поки малюк сам не захоче: «Ми завжди дозволяємо діткам брати свої улюблені іграшки, власний рушничок чи покривало. У моїй практиці були вихованці, які сиділи на ліжках довгий час, засинали в такій позі й аж тоді лягали».

Валентина Корнута також зауважує, що в сучасних дітей період адаптації довший, і це потрібно усвідомлювати, набратися терпіння та допомогти.

Олена з Ужгорода якраз почала водити свою дворічну донечку до дитячого садка. Спочатку дівчинка з радістю відвідувала дошкільний навчальний заклад, гралася з дітками, але вже через тиждень при плачі інших теж починала плакати й ніяк не могла заспокоїтися.

Пані Валентина зауважує: «Часто малята не плачуть, поки не плачуть інші. Це така собі солідарність, дитина показує іншій, що підтримує її. Це не залежить від батьків, але це теж один із варіантів розвитку подій. Не дивуйтеся, якщо після кількох тижнів садочку в дитини почне змінюватися характер, вона стане капризувати, кидатися іграшками. Цей період можна охарактеризувати як кризу трьох років – переломний період у психіці дитини».

Мати двох діток, Аліна, розповідає, що її старша донечка звикала до садочка майже рік: «Вона постійно плакала, я навіть часто несла її на руках, адже вона настільки чинила опір. На той час у мене не було вибору, я мала виходити на роботу, і лише це зупинило мене від того, аби взагалі забрати Софійку із садочка. Я дослухалася до думки вихователів, але манюня все одно не дуже хотіла йти на контакт. Урятувала ситуацію дівчинка, яку перевели з іншої групи. Вони одразу подружилися та якось синхронно заспокоїлися».

Головна порада фахівця: батьки повинні набратися терпіння, налаштуватися на позитивні емоції, не бути настороженими та переляканими, тоді й дітки будуть спокійнішими та швидше звикнуть до нових умов.

Вікторія КОПИНЕЦЬ