В УжНУ обговорили мовну ситуацію в Закарпатті

Від університету учасників круглого столу вітала проректор з науково-педагогічної роботи Мирослава Лендьел, яка зосередила увагу на важливості таких заходів для вишу і Закарпаття загалом.

30 травня на базі УжНУ відбувся круглий стіл «Сучасна мовна ситуація в Закарпатській області: стан і перспективи», організований у рамках реалізації ініціативи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій у співпраці з «Європейською правдою» в рамках проекту «Просування реформ в регіони», що фінансується Європейським Союзом у межах програми «Підтримка громадянського суспільства в Україні» та Міжнародним фондом «Відродження». Захід став одним із кроків проекту «Через діалог із нацменшинами – до врегулювання мовної ситуації в Закарпатті», який нині реалізують представники філологічного факультету УжНУ.

Як розповіла на початку заходу модераторка – декан філологічного факультету, керівник проекту Галина Шумицька, ключовим словом конкретного зібрання і проекту загалом є діалог: «Мета проекту й полягає в тому, аби ділитися ідеями й досвідом. Бо якщо проблема не проговорена, вона просто не вирішиться. Один із найефективніших способів – комунікувати, шукати точки дотику».

Точок дотику в складних питаннях щодо мови викладання в школах для нацменшин та вивчення державної мови шукали науковці, методисти, педагоги шкіл з усієї області.

Департамент освіти і науки Закарпатської ОДА представляла завідувач обласного методичного центру Андріанна Лукач із доповіддю про мовну специфіку Закарпатської області в галузі освіти. Вона, зокрема, наголосила, що в освітній сфері області задовольняють мовні потреби представників нацменшин відповідно до попиту на конкретні послуги. Так, на Закарпатті нині функціонує 99 закладів з угорською мовою навчання, 14 – з румунською, 4 – з російською, є також школа зі словацькою мовою навчання. Із 2014 року Закарпаття є учасником всеукраїнського експерименту з багатомовної освіти, а також регіонального експерименту з покращення вивчення державної мови в школах з мовами викладання нацменшин. Нині до останнього долучилися 47 закладів. Крім того, область єдина в Україні, яка проводить І–ІІІ етапи обласної олімпіади з української мови для школярів – представників закладів з мовами національних меншин.

«Хочу запевнити, що, попри мусування різноманітних чуток, жоден заклад із мовами навчання нацменшин на Закарпатті закрито не буде, – підсумувала свій виступ Андріанна Лукач. – Не буде скорочення мережі: доки є потреба, доки є кому викладати й для кого викладати, заклади існуватимуть».

Декан філологічного факультету УжНУ Галина Шумицька ознайомила присутніх, як очолюваний нею підрозділ реагує на мовнополітичні виклики. Зокрема, розповіла, що на факультеті з вересня розпочнуть підготовку вчителів української мови та літератури для шкіл із угорською та румунською мовами навчання як на бакалавраті, так і в магістратурі. Це своєрідний експеримент, виклик, але водночас і серйозна, оперативна реакція на мовнополітичні виклики часу, переконана пані декан.

Ще одна програма – «Українська мова і література. Англійська мова і література» – теж має задовольнити потреби й інтереси новітнього абітурієнта, як і третя – «Літературна творчість. Документознавство та інформаційна діяльність». Розробку програм підтримала особисто міністр освіти і науки України Лілія Гриневич під час діалогу з освітянами Закарпаття в листопаді 2017 року.

Крім цього, в рамках ґрантової угоди, над якою працюють фахівці філфаку і факультету іноземної філології, передбачили залучення на Закарпаття до освітнього процесу різних рівнів професорів з румунського університету, педагогів-методистів зі шкіл з румунською мовою навчання, а також роботу мовних таборів, воркшопи тощо. Звичайно, буде реалізовано це в разі схвалення такого проекту.

Директор Українсько-угорського ННІ Олександр Шпеник зауважив, що угорська нацменшина Закарпаття давно стикається з проблемою вивчення нерідної мови і багато разів її представники зверталися до Міністерства освіти і науки в пошуках компромісних рішень.

«Для нас абсолютно зрозуміло, що, аби жити в Україні, потрібно знати державну мову. Це апріорі – й не може обговорюватися. Тому в цьому сенсі ідеологію нового Закону розуміємо і підтримуємо. Однак, на мій погляд, в освіті, як і в будь-якій сфері, потрібне порозуміння, – інакше чогось доброго очікувати марно. Ми обома руками за діалог, і впродовж останніх 10 років наш інститут написав тисячі листів у вищі інстанції з питань вивчення української мови. Нас ніби чують, але до змін не доходить. Вважаю, держава має бути створена для людей, а не навпаки. Як представник угорської меншини, зауважу, що угорці не можуть погодитися з вимогами статті 7 Закону, хоч і будуть її виконувати як законослухняні громадяни. Правда, результати нашого соцопитування свідчать, що 70 % вчителів з угорськомовних шкіл емігрують із Закарпаття внаслідок таких змін.

Імплементація такої версії закону провокує ще одне питання: навіщо нам в Українсько-угорському ННІ УжНУ готувати угорськомовних фізиків, якщо фізику угорською викладати не будуть? Переконаний: державі треба насамперед працювати над вирішенням соціально-економічних проблем, аби люди не хотіли виїжджати із України», – вважає Олександр Шпеник.

Старший викладач кафедри румунської та класичної філології УжНУ Тарас Дацьо переконаний, що вкрай важливим у процесі імплементації Закону є гнучкий підхід для вивчення української в школах з мовами нацменшин, зокрема пошук оптимальних механізмів, які базуватимуться на різній методиці викладання її як рідної і нерідної.

«Результати опитування педагогів шкіл із білінгвістичним досвідом викладання у Чернівецькій області свідчать про те, що під час уроків втрачається багато часу. Його на роботу під час занять двома мовами катастрофічно не вистачає, адже ж обсяг матеріалу не змінюється. Педагогам-румунам, які все життя викладали предмети рідною мовою, а тепер повинні перейти на державну, неймовірно важко. Єдиний вихід – допомогти таким вчителям перекваліфікуватися. І в цьому якраз може посприяти проект філологічного факультету. Сподіваюся, що вчителі зможуть скористатися такою можливістю».

Разом з тим Тарас Дацьо втішений позитивними віяннями законопроекту про середню освіту, який був винесений на обговорення. Адже в ньому наведено пропорції використання державної і рідної мови у викладанні для учнів 5–12 класів шкіл нацменшин. Такі зміни допоможуть позитивно вплинути на процес, переконаний старший викладач кафедри румунської та класичної філології УжНУ.

Керівник Науково-дослідницького центру ім. А. Годинки при Закарпатському інституті ім. Ф. Ракоці Степан Черничко у своєму виступі під час круглого столу продемонстрував присутнім результати соціологічних опитувань угорськомовної громади щодо пріоритетів в освіті й мові навчання. Зокрема, зауважив, що одна з найбільш організованих нацменшин в Україні – угорська. Вона послідовно відстоює свої інтереси, що підтверджує й конфлікт, пов’язаний зі статтею 7 Закону «Про освіту». «Чимало політиків, журналістів, експертів нерідко звинувачують угорців у небажанні знати українську. Мушу сказати, переважно такі закиди – через стереотипи, незнання реальної ситуації. За результатами опитування, тих, хто не бажає вчити державну мову, серед угорців лише 1 %. При цьому тільки 23 % вважають, що українську можна вивчити в школі. Причини цього, очевидно, в недосконалій методиці викладання, завантаженості підручників правилами, які під час уроків діти просто переписують у зошит. Разом з тим комунікативному аспекту уваги надано мало.

Низький рівень знань української мови угорськими школярами, який засвідчує ЗНО, пояснюється і тотожністю вимог до них і до учнів, для яких державна мова є рідною. Кількість годин на вивчення при цьому не однакова. Тож більш заможні батьки наймають репетиторів.

Ще один результат опитування: абсолютна більшість угорців ратує за освіту рідною мовою. Таким бачать шлях до двомовності угорської меншини, при цьому державну мову, переконані, варто викладати як навчальний предмет за спеціально розробленими програмами, підручниками і вчителями, які володіють обома мовами й підготовлені до такої роботи – тобто знають, як викладати українську мову як нерідну. Маючи позитивне ставлення до вивчення державної мови, угорці, проте, наразі констатують, що держава не забезпечує всіх умов для результативного викладання української», – підсумував Степан Черничко.

Реплікою на тези промовця зреагувала завідувач обласного методичного центру при департаменті освіти і науки Закарпатської ОДА Андріана Лукач: конструктивних пропозицій щодо викладання державної мови від угорськомовної спільноти не було, хоча співпраця з угорськомовними закладами освіти триває з 2010 року. Переважно чиновники чують лише закиди про складність програм і підручників – натомість жодних пропозицій.

Степан Черничко відповів на зауваження: умови навчання повинна забезпечувати держава – не варто очікувати від недержавного закладу виконання державних функцій. Ішлося також про невизначеність цілей мовної освіти, а також рівнів чи стандартів володіння мовою для представників шкіл мовами національних меншин.

Директор Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 10 з угорською мовою навчання ім. Дойко Габора Стелла Кеслер запевнила, що мовна ситуація в Ужгороді й Мукачеві, наприклад, зовсім інакша, ніж у Берегові. Вона переконана, що для Ужгорода і Мукачева білінгвальний проект не потрібен, бо тут діти знають українську, розмовляють нею, – цьому сприяє оточення. Для поліпшення рівня знань варто лише вдосконалювати викладання.

«Я спілкуюся з батьками-ужгородцями, і вони бачать майбутнє своїх дітей в Україні, не мають бажання емігрувати. У нас, до речі, вчаться діти переважно від змішаних шлюбів, і школа для них – єдине місце, де можуть навчитися угорської мови. Для Ужгорода дуже важливо, щоб угорська мова викладання була збережена. Згідно з новим законопроектом про середню освіту, планується непогана пропорція для викладання рідною мовою в 5-9 класах: 70 % предметів (чи годин? – поки не зовсім ясно) – рідною і 30 % – державною мовою. Це справді компроміс. У 10-12 класах співвідношення гірше: 60 % державною і 40 % рідною мовою. Але якось даватимемо раду», – розповіла Стелла Кеслер.

Завідувач кабінету методики викладання суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти Тетяна Гнаткович переконана, що рівень викладання мови суттєво залежить від учителя, а нарікання на освітні програми і підручники недоцільне в ситуації, коли представники національних меншин не подають пропозицій, а переважно критикують напрацьоване іншими.

На завершення кожен учасник круглого столу отримав сертифікат про участь. Після заходу вдалося почути схвальні відгуки присутніх про організацію такого роду зустрічей. Адже саме в живому спілкуванні народжуються ідеї, що спроможні усунути бар’єри між представниками різних національностей, налагодити містки співпраці, що стане запорукою уникнення непорозумінь у майбутньому.