Бузкове диво: в Ужгороді зацвіла павловнія

Аромат такий, що паморочиться в голові… Ніжно-медовий з квітковими нотками. Ці розкішні пахощі, як дорогі парфуми, не набридають. Навпаки, витають у повітрі шлейфами… Змушують перехожих шукати поглядом їхнє джерело. Тож мимоволі підіймаєш голову – і бачиш справжнє диво…

Величезне дерево з тендітними квітами-дзвіночками бузкового кольору.

Слідом за сакурами, воно дивує і вабить ужгородців та гостей міста.

Назва цієї унікальної рослини – павловнія. Філіпп Зібольд і Йозеф Цуккаріні назвали дерево в честь доньки російського імператора Павла І Анни Павлівни, яка згодом стала королевою Нідерландів. У народі її ще називають Адамове дерево. Усе через велетенські листки, які можуть сягати до 80 сантиметрів.

Його батьківщиною прийнято вважати Японію та Китай. Цінуючи красу і практичність цього дерева, у цих країнах дали йому різні поетичні назви – Імператорське дерево, або ж Смарагдове. Павловнія була невід’ємною частиною побуту цих народів. З неї зводили цілі будинки, тим самим страхуючи їх від пожежі, адже це дерево погано горить. А також з нього майстрували різні меблі, наприклад – спеціальні скрині для зберігання кімоно. Окрім того, японці дотепер виготовляють музичні інструменти із цього дерева, а гейші використовують його цвіт із косметологічною метою.

Звісно, не забуваймо, що павловнія ще й красиве дерево, з великим оксамитовим листям і яскравими фіолетовими квітками, гідна окраса будь-якого парку чи скверу. У Китаї і Японії такого роду використання павловнії було протягом багатьох століть і є своєрідною національною традицією.

З’явившись у Європі, павловнія дістала найменування Адамове дерево –

за асоціацією з фіговим деревом, якого Адам прикривав свою наготу.

Дерева павловнії почали успішно вирощувати у різних країнах Європи та США. Власне у Штатах експорт цієї деревини сягає обсягів у кількох сотень мільйонів доларів щороку. В Ужгороді ж павловнія прижилася так само добре, як і китайська вишня — сакура. Адамове дерево гармонійно доповнює квітучий ансамбль обласного центру Закарпаття. Тут вона росте і біля приватних будинків, і в міських скверах. Найстаріш ж знаходиться в самісінькому центрі міста – на площі Корятовича. Цьому дереву вже понад півстоліття. Хоча виглядає воно значно старішим. Усе тому, що павловнія швидкоростуча і за оптимальних умов протягом 4 років може вирости до 20 метрів. Виростає з насіння, а саджанці потребують прищеплення.

«Квітне дерево бузковим цвітом ще до розпускання самих листків. Оскільки воно досить масивне, то вигляд має дійсно вражаючий, – коментують таке диво природи на кафедрі ботаніки в УжНУ. – Взагалі в Ужгороді дерева дуже добре почуваються. Для них тут абсолютно підходящий клімат. Тож ужгородці за останні роки почали досить активно висаджувати ці дерева у себе біля будинків. Варто зазначити, що з їхніх квітів неймовірно ароматний мед. Тож пасічники люблять садити їх у себе на обійстях».

Взагалі павловнія – досить цінний екземпляр для дослідження. Так, учені довели, що дерево здатне «зцілювати» неродючий ґрунт, а ще воно поглинає в 10 разів більше вуглекислого газу, ніж будь-який інший вид рослин. Доросле дерево може поглинати до 21,7 кг СО2 кожен день і виробляти до 6 кг кисню.

Тож павловнія – дерево воістину красиве і корисне. Щодня воно дарує нам свіже повітря і милує око своїм неземним шармом.

Христина БІКЛЯН