Зцілений вірою та Йорданською водою

Люди вірять, що на Водохреща вода набуває особливих лікувальних властивостей.

Кажуть, Йорданська вода – джерело відпущення гріхів і зцілення недуг. Головне – перед зануренням обов`язково помолитися та розкаятися в гріхах. Силу освяченої крижаної купелі вперше дев`ять років тому випробував на собі і корінний хустянин, 57-річний Павло Соболь. Будучи прикутим до інвалідного візка, чоловік саме на Водохреща вмовив рідних відвезти його на річку Ріка, щоб бодай омити обличчя та руки з вірою в те, що потоки гірської холодної води цього благодатного дня очистять душу, змиють страшну недугу, зцілять дух. З того Йордана минуло багато літ та зим, а чоловік продовжує купання – щодня за будь-якої погоди він уже своїми ногами йде до річки, щоб зануритися в справжній еліксир життя, наповнити дух бадьорістю, зарядитися енергією та світлими думками.

“Серпневого дня 2007-го року у нашій родині сталася трагедія – батько внаслідок власної необережності під час розвантаження каменю на домашньому подвір`ї отримав серйозну черепно-мозкову травму. Сорок діб у комі, трепанація черепа, повністю паралізоване тіло. Півроку майже нерухомо лежав, втратив зір, будь-яку чутливість. Ми його годували з ложечки. Прогнози лікарів були невтішні. Однак щоденна реабілітація, наша з мамою турбота й опіка та власне його жага до життя – і, дякувати Богу, через шість місяців він перемістився до інвалідного візка. Для такої активної людини, як батько, це була неймовірна мука та страждання. Ми намагалися полегшити його біль – часто бували в місті, на природі, у друзів та родичів, завжди в центрі подій, щоб відчував себе повноцінною людиною, бачив, що коїться навкруги, як вирує життя, яке він так любить.

Якось на Водохреща батько попросив відзвезти його до річки. Знаючи татову впертість, – сотні разів падав із візка, пробуючи самостійно зробити крок, набиваючи синці і вперто продовжуюючи знову і знову, – ми таки погодилися. Тоді на Ріці омили тільки обличчя, руки та ноги. Через кілька днів він попросив знову його відвезти. Пояснив, що від живої води стає краще, відчуває тіло, а головне – якусь легкість на душі. Так, регулярно повторюючи водні процедури, багато працюючи над собою і вірячи, що вершину підкорюють тільки найнаполегливіші, – він поступово міцнів. За деякий час став на милиці, згодом важко, похитуючись, але вже без сторонньої допомоги почав пересуватися кімнатами, опісля уже сам йшов на річку, спершись на велосипед, а пізніше – і осідлавши його. Батько переконаний, що віра та цілюща Йорданська вода його зцілили. А ще любов і підтримка рідних. Звісно, страшна травма ще дається взнаки – права рука і нога повністю не відновили свої функції, не відновлено і мовлення, але він працює над собою і багато молиться. Відвідує Служби Божі різних конфесій, бо переконаний, всі ми під одним Богом ходимо”, – розповідає “Карпатському об`єктиву” донька пані Анжеліка.

Цікаво, що саме Павлу Соболю належала ідея будівництва міжконфесійного храму святих мучениць Віри, Надії та Любові на території Хустської районної лікарні, яка протягом багатьох років важко втілювалася в життя, а сонячного 21 липня 2012 року таки здійснилася – за участі представників різних конфесій екуменічний храм був освячений. Цікаво, що ідея прийшла до нього уві сні. Казав, приснилося видіння, що саме біля лікарні потрібно збудувати церкву, аби хворі мали змогу реалізувати свої духовні потреби, отримати не тільки лікування та увагу з боку медиків, а й те особливе місце, де можна віддатися щирій молитві, яка дає віру в зцілення. Під час освячення споруди йому, як одному з тих, хто в особливий спосіб потрудився у справі зведення церкви, було вручена почесна грамота від Владики. Той день став справжнім святом для чоловіка. Свою віру в Спасителя, в Його велику силу пан Павло передає й іншим, а особливо найріднішим – продовжувачам роду – любим онукам – 17-річному Павлу та 9-річній Анастасійці. Дідусь багато часу проводить із ними, цінуючи кожну хвилину життя, даровану Всевишнім, і щиро молиться за їхню щасливу долю.

А донька Анжеліка запевняє: відколи батько почав моржувати, то не знає, що таке застуди, приміром, нещодавно всі домашні перехворіли вірусом, а батько навіть нежиті не мав. Своїм рідним він у свій спосіб пояснює: зцілення насамперед треба шукати в собі через віру. Для цього спочатку необхідно очистити душу, шляхом розкаяння і сповіді позбутися гріхів і почати жити з любов`ю до Бога і ближнього. І тільки тоді ти одужаєш, бо тіло страждає через душу. Пан Павло переконаний, немає жодної системи, яка б зцілювала без віри. Шляхи зцілення різні, але всі вони ведуть до Бога. Його Бог знайшов і для чогось залишив жити. А свою місію він розпочав на Водохреща.

Богдана КЛЕКНЕР