Патріотизм і псевдопатріотизм по-закарпатськи

Головне українське державне свято – День Незалежності. Щороку в кожному українському місті його відзначають по-особливому. До урочистостей багато закарпатців готуються завчасно – роблять відповідні зачіски, манікюр, купують вишиванки, на автомобілях з’являються прапорці та усілякі наклейки. Але чи справжній цей патріотизм? Чи просто в нас звикли робити щось, як кажуть, на показуху… про людське око?

Головне, аби зустріли по одежині?

На жаль, часто бажання показати велику любов до України є не чим іншим, як «мильною бульбашкою» чи просто намаганням бути, як усі, злитися з натовпом.

Днями на ринку на Корятовича в Ужгороді випадково довелося почути розмову двох жінок.

«Маю зараз тут зустріч із умілицею. Замовила синові до Дня Незалежності вишивану краватку. Щойно повернулася з пошти, забрала шкарпетки з вишитим орнаментом для чоловіка, а собі купила вишиванку ще торік. Думаю, чим би себе ще прикрасити», – заявила одна з них.

«А мені сукню вишиває одна бабуся. Трохи дорого, за саму лише роботу заплатила 1500 гривень. Але зате буду гарною», – зізналася інша, розгортаючи морозиво й кидаючи папірець собі під ноги. При цьому морозиво трохи розтеклося від спеки, і за секунду на синій блузі жінки забіліла молочна пляма.

Подруга миттєво зреагувала, витягнула з сумочки вологі серветки, почистила знайомій одяг і так само, як і вона, викинула папірець просто на землю.

За всім цим спостерігав чоловік років 40 у військовій формі. Він зробив панянкам зауваження, за що наразився на грубість.

«У нас є комунальники, хай прибирають! Це – їхня робота! За що зарплату отримують? Ходять із віниками містом і голубів рахують», – почала кричати перша незнайомка.

«А ви вивчіть спершу українську і лише потім повчайте когось… Розмовляєте тут мовою агресора», – занервувала інша, оскільки чоловік дійсно говорив російською.

«Ой, патріотки ви великі! – лише махнув рукою незнайомець. – Я нещодавно з АТО повернувся. Мені там такі зауваження не робили».

При цьому він підняв папірець та обгортку, поніс до сміттєвої корзини і викинув. Спроба його наздогнати виявилася невдалою. За секунду чоловік стрибнув у маршрутку, що вже рушала… Шкода, бо так хотілося з ним поговорити.

Чому любов до України закарпатці демонструють на різних часинах тіла?

Тим часом багато хто з краян, готуючись до дня народження України, зважується на відповідальні та рішучі кроки.

17-тирічний Степан Майор із Мукачева цього року на грудях зробив тату у вигляді тризуба.

«Я поїхав у гості до тітки в Будапешт. Вона мені показала свою татушку на руці – рожевого скорпіона. Мені так сподобалося, що я теж захотів відвідати салон. Давно мріяв про синьо-жовтий тризуб на грудях, але в нас не міг знайти майстра, який би робив кольорові татуювання… та ще й так професійно», – розповів «Карпатському об’єктиву» юнак.

Однак здивувало в цій історії інше. За словами Степана, угорський майстер тату зізнався йому, що українці часто замовляють у нього вишиванки та тризуби на різних частинах тіла, зокрема, одна клієнтка з Виноградівського району просила намалювати їй прапор… на лівій сідниці.

А от манікюрниця Яна Поп із Хуста наголошує, що перед державними святами жінки часто просять оздобити нігті патріотичними візерунками.

«У сфері косметології працюю чотири роки. Останні два з них помітила тенденцію, що перед Днем Конституції та Днем Незалежності дівчат починають цікавити варіації на українську тематику. Звичайно, це модно, гарно і неординарно. Найбільш затребуваними узорами є вишиванки та тризуби, – ділиться думками Яна. – Загалом замовниці в мене різного віку – від 14 до 70 років, тож серед моїх патріоток є як майже діти, так і сивочолі бабусі».

Однак головний «козир» сучасної жінки – стильна зачіска. Тож закарпатки нерідко замовляють до урочистих подій варіації на тему кіс, недарма ідеальний образ українки асоціюється з плетінням волосся.

«Найбільшим попитом ще кілька років тому користувалися варіації в стилі Юлії Тимошенко, а хлопці найчастіше замовляли козацькі зачіски, – наголошує перукар Алла Попович. – Утім протягом останнього часу чоловіки просять вибрити їм на головах державний герб, а жінки – виплести коси-тризуби.

Пані Алла навіть демонструє свої шедеври. Із завданням їй удається впоратись усього за годину, а в середньому на зачіску перукарка витрачає від 15 хвилин до 4 годин. Тризуб вона підфарбовує спеціальними засобами – синьою та жовтою косметичною крейдою, аби надати зачісці особливого шарму.

Звісно, такі елементи патріотизму цікаві, вони привертають увагу, але вважливо, щоб любов до України виявлялася не лише за допомогою причепурювання себе. Набагато більше значення, ніж особиста зовнішність, мають конкретні справи.

Тому знову пригадується випадок біля ринку і чоловік… що власними діями показав не удаваний патріотизм, а реальну любов до рідного міста.

Марина АЛДОН