Як Патрон пострілів не боявся, а бійці відкривали вогонь у Мукачеві

Відчути себе справжнім військовим, постріляти зі зброї, забратися на БТР, пригадати уроки історії та на власні очі побачити запеклі бої – вчора мали змогу всі, хто завітав на День відкритих дверей до легендарної 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

Зауважимо, що саме бійці 128-ї бригади брали участь у боях під Дебальцевим в районі Артемівська на початку 2015 року. Бій на висоті 307,9 метрів біля села Санжарівка був одним з найбільш кривавих та складних для бійців бригади — 25 січня підрозділи 128-ї бригади зазнали серйозних втрат, було багато поранених, але висоту біля Санджарівки вони утримали. Проте цю висоту довелося залишити — у лютому вони разом з іншими військовими об’єднаннями відступили з-під міста. При цьому, за деякими даними, бригада зазнала значних втрат, зокрема близько 200 бійців об’єднання потрапили у полон.

Від початку війни на Сході України бійці 128-ї бригади зайняли позиції в Луганській області, в районі Лисичанська, Сєвєродонецька та Рубіжного.

Бригада веде свою історію від Туркестанських стрілецьких полків Російської імператорської армії, окремі з яких були засновані ще в XVIII ст. Офіційною датою заснування вважається 12 липня 1922 рік.

Патрон.

Одразу на КПП військового містечка мені жартома кажуть, щоб підписала контракт, а на зустріч біжить пес, якого як виявилося звати Патрон. Звісно, через кричуще ім’я, він символічно народився на сході України, десь в районі Донецька. На території відчуває себе просто та вільно, не здригнувся навіть, коли нам демонстрували бої та лунало багато пострілів. Очевидно, що пес до них вже звик, хоча самому лише рік.

Зброя, техніка, одяг.

Вчора, на території цієї легендарної частини нашої армії була не легка та насичена програма.

Розповідали про зброю, військову техніку, вчили як правильно тримати її у руках, чим вона між собою відрізняється, та на яку відстань стріляє. Кожен охочий міг спробувати себе у ролі молодого військового. А таких виявилося чимало. Школярі, здебільшого лише хлопці, із захопленням спостерігали, «мотали на вус» та робили на пам’ять знімки.

Музей бойової слави.

Про те, що на території військового містечка є такий надзвичайно цікавий музей, я дізналася лише вчора. З упевненістю можу сказати, що не кожне місто може похизуватися таким.

Уривки із газет під час війни, замітки та настанови солдатам, фотографії, які змушують мене ледь стримувати сльози, зброя, історичні дані, порівняльна характеристика співвідношення наших сил із противником, врешті-решт у декількох кімнатах цього музею зберігається інформація, якої більш ніж достатньо для того, щоб вивчити історії цієї бригади та історію війни.

Не вистачає лише окремого розділу.. Про АТО. Проте тут кажуть, що згодом у музеї може з’явитися і така кімната, адже інформації більш ніж достатньо, але, ймовірно, створиться вона тоді, коли це все закінчиться і увійде в історію. Сподіваюся, що залишилось чекати недовго.

Іванна Бондарук