Реорганізація Ужгородського національного університету в контексті змін у системі вищої освіти України та Європейського Союзу

Реформування системи освіти в Україні зумовлене демографічними змінами, необхідністю узгодження з європейськими освітніми стандартами та тенденціями, змінами на ринку праці та потребою в оновленні мережі закладів вищої освіти відповідно до актуальних потреб суспільства і держави.

У зв’язку з обговоренням, що виникло після оприлюднення рішень Вчених рад Ужгородського національного та Мукачівського державного університетів, вважаємо за необхідне поінформувати про чинники, які зумовили процес об’єднання закладів вищої освіти, а також надати роз’яснення щодо оцінки можливих ризиків, пов’язаних із цим процесом.

Укрупнення університетів – невідкладна вимога часу

Реформування вищої школи передбачає укрупнення закладів вищої освіти, немала частина яких була створена у перші роки незалежності України і не завжди відповідала високим стандартам. Частина таких вишів не витримала конкуренції і зійшла з дистанції, частина влилися до більш потужних, а частина продовжує свою діяльність на грані закриття. Саме тому Міністерство освіти і науки, як уповноважений орган держави, і здійснює процес укрупнення вишів.

Питання створення укрупненого університету на основі Ужгородського національного університету та Мукачівського державного університету буде проводитись саме у цьому контексті. Виникло воно не сьогодні, а стало частиною тривалих змін у системі вищої освіти України, які послідовно обговорюються та впроваджуються з 2014 року.

Проблема ефективності мережі закладів вищої освіти, її надмірної розгалуженості та невідповідності сучасним потребам держави неодноразово порушувалася на рівні Міністерства освіти і науки України різними управлінськими командами. Йдеться, насамперед, про необхідність раціонального використання ресурсів, підвищення якості освіти та зміцнення спроможності університетів конкурувати як в Україні, так і за її межами.

Ці підходи закріплені у Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки, де одним із пріоритетів визначено модернізацію мережі та укрупнення закладів вищої освіти. Аналогічні завдання передбачені й у проєкті Світового банку «Ukraine: Improving Higher Education for Results», який реалізується в Україні з 2021 року та прямо орієнтований на консолідацію університетів і підвищення їх інституційної спроможності.

У цьому контексті обговорення створення укрупнених освітньо-наукових центрів, здатних ефективно працювати й розвиватися в умовах конкуренції, розпочалося ще наприкінці 2021 року. Водночас важливо зазначити, що такі процеси не є унікальними для України — укрупнення університетів уже давно є поширеною практикою в країнах Європи та розглядається як нормальний етап розвитку системи вищої освіти.

Реорганізація не є ліквідацією університету

Відповідно до законодавства України, ліквідація юридичної особи означає її припинення без правонаступництва. Натомість реорганізація (у формі злиття, приєднання, поділу чи виділу) завжди передбачає правонаступництво.

Це прямо визначено Цивільним кодексом України: стаття 104 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі реорганізації юридичної особи усі її права та обов’язки переходять до правонаступника; статті 107–109 ЦК України регламентують механізми такого переходу, включно з майном, зобов’язаннями та іншими правами.

Рішення про реорганізацію університетів не ухвалюється ректором, Вченою радою чи трудовим колективом. Воно формується в межах державної політики у сфері вищої освіти МОН і Кабінетом Міністрів України.

Гарантоване збереження історії та досягнень університету

Університет, як академічна інституція, існує, передусім, як сукупність наукових шкіл, освітніх програм, викладацького складу, студентської спільноти, традицій і академічної репутації. Саме ці елементи формують його історію та спадковість, а не дата реєстрації юридичної особи в державному реєстрі.

Показовим у цьому контексті є приклад нашого закладу вищої освіти, який був заснований у 1945 році як Ужгородський державний університет і саме з цього часу веде відлік своєї історії. Водночас, відповідно до даних ЄДР (Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), у 2001 році була зареєстрована юридична особа ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Очевидно, що ця юридична датажодним чином не вплинула на безперервність діяльності університету, його історію, академічні традиції чи статус випускників.

Цей приклад наочно демонструє, що історія університету не зводиться до запису в Єдиному державному реєстрі. Запис у ЄДР є лише формою правового обліку юридичної особи, яка може змінюватися залежно від законодавчих або організаційних рішень держави. Натомість, історія університету є безперервною та визначається реальним освітнім і науковим процесом.

Саме тому реорганізація із правонаступництвом не знищує університет, не перериває його історію та не нівелює академічну спадщину. Усі наукові школи, освітні програми, дипломи випускників, кадровий потенціал і традиції зберігаються та продовжують свій розвиток у межах правонаступника.

Об’єднання як оптимальне рішення в умовах посилення конкуренції

Система вищої освіти України поступово переходить до укрупнення університетів і перегляду розподілу ресурсів. Це зумовлено демографічними змінами, а також появою в регіонах релокованих закладів вищої освіти, які мають додаткову фінансову та інституційну підтримку з боку держави й міжнародних партнерів.

У таких умовах навіть сильні й усталені університети не можуть виходити з логіки автоматичної захищеності. Бути більшим не означає бути достатньо конкурентоспроможним у майбутньому, особливо в боротьбі за студентів, наукові проєкти, викладачів і фінансування.

Саме тому об’єднання розглядається як інструмент посилення базового університету, а не як формальне укрупнення. Воно дає змогу:

• консолідувати людські, освітні та інфраструктурні ресурси в межах однієї інституції;
• посилити академічний профіль за рахунок поєднання наукових напрямів і прикладних компетенцій;
• розширити власну освітню вертикаль (зокрема через коледжі) в умовах демографічного спаду;
• підвищити позиції університету в національній та міжнародній конкуренції.

У цій моделі Ужгородський національний університет виступає як базова і сильніша інституція, що формує ядро об’єднаної структури. Водночас, Мукачівський державний університет інтегрується як повноправний партнер, чий кадровий, освітній та прикладний потенціал доповнює й підсилює загальну модель розвитку.

Важливо наголосити, що йдеться не про зміну статусів або символічне домінування, а про стратегічне посилення університету регіону в цілому. Об’єднання дозволяє уникнути сценарію поступової втрати конкурентних позицій і створює умови для розвитку на власних умовах, а не в режимі вимушеної адаптації до зовнішніх рішень.

Саме така логіка робить модель об’єднання найбільш збалансованою та перспективною в нинішніх умовах.

Права студентів під час об’єднання університетів

Процес об’єднання університетів жодним чином не впливає на права та гарантії студентів. Згідно з частиною другою статті 31 Закону України «Про вищу освіту», реорганізація закладу вищої освіти не повинна порушувати права та інтереси осіб, які навчаються у цьому закладі.

У практичному вимірі це означає, що студенти:

• продовжують навчання за обраними спеціальностями та джерелами фінансування (бюджет/контракт);
• навчаються у тих самих викладачів та аудиторіях;
• реалізують освітні програми, затверджені університетом;
• зберігають усі академічні права, включно зі стипендіями, практиками та можливостями переведення між факультетами у межах університету.

Водночас об’єднання відкриває додаткові можливості для студентів:

• розширюється доступ до нових освітніх та прикладних напрямів;
• зростають можливості участі у спільних наукових і міжнародних проєктах;
• поліпшуються умови навчання завдяки консолідації ресурсів, лабораторій та інфраструктури;
• створюється потужніша академічна спільнота, що сприяє розвитку студентів, обміну досвідом і кар’єрним перспективам.

Таким чином, реорганізація з правонаступництвом не лише гарантує безперервність навчання, а й робить освітній процес більш сучасним і перспективним для всіх студентів університету.

Чинність ліцензій та сертифікатів акредитації під час реорганізації

Одним із поширених острахів у публічних дискусіях є твердження, що під час реорганізації університет може втратити ліцензії на освітню діяльність або сертифікати про акредитацію освітніх програм. Це не відповідає дійсності і не має правової підстави.

Переоформлення ліцензій та сертифікатів – це стандартна процедура при реорганізації юридичних осіб, передбачена законодавством України.

Відповідно до частини сьомої статті 24 Закону України «Про вищу освіту» та пов’язаних норм, реорганізація юридичної особи (наприклад, шляхом злиття) є підставою для переоформлення ліцензії на провадження освітньої діяльності. Це означає, що ліцензія не втрачається, а офіційно переноситься або переоформлюється на правонаступника у встановленому порядку.

Аналогічно, сертифікати про акредитацію освітніх програм також підлягають переоформленню у разі реорганізації, оскільки закон визначає реорганізацію юридичної особи як одну з підстав для внесення змін до таких документів.

Переоформлення ліцензії не передбачає проведення нової процедури ліцензування, а здійснюється без повторного проходження повної ліцензійної процедури, на підставі вже наявних ліцензійних документів. Це означає, що жодних перерв у праві здійснювати освітню діяльність не виникає.

Практика переоформлення ліцензій у зв’язку з реорганізацією є звичайною в Україні і підтверджується численними прикладами наказів Міністерства освіти і науки України, де університети та інші заклади оформлювали ліцензії за новим юридичним статусом без втрати права на здійснення освітньої діяльності.

Права викладачів та працівників університету під час об’єднання

У ході об’єднання університетів права та умови праці викладачів і всіх працівників не порушуються і не втрачаються. Підтримка цих гарантій закріплена в трудовому законодавстві України.

Зокрема, стаття 36 Кодексу законів про працю України прямо визначає, що зміна підпорядкування чи реорганізація (злиття, приєднання тощо) не припиняє дії трудового договору працівника. Трудові відносини продовжуються автоматично та переходять до правонаступника без розриву чи потреби укладати нові договори. Це підтверджує, що правонаступництво зберігає всі умови праці працівників, а не призводить до їх втрати.

Трудові договори з працівниками університету продовжують діяти на тих самих умовах, що і до об’єднання:

• науково-педагогічні працівники, обрані за конкурсом, продовжують працювати на відповідних посадах у межах строку свого обрання;
• ті, хто призначений на строк, продовжують працювати до завершення строку призначення чи проведення конкурсу;
• адміністративний та навчально-допоміжний персонал продовжує працювати на аналогічних або рівнозначних посадах відповідно до штатної структури.

Процес об’єднання не є підставою для звільнень за своєю природою. Таким чином, об’єднання університетів не призводить до порушення прав викладачів і працівників. Усі існуючі трудові права зберігаються, а перехід до нової організаційної моделі відбувається на основі правонаступництва та чинних норм трудового законодавства.

Міжнародні угоди університету, рейтинги

Рамкові угоди про співпрацю між закладами вищої освіти, як правило, не передбачають фінансових чи матеріальних зобов’язань сторін, тому реорганізація університету не створює правових перешкод для їх подальшої дії. У таких випадках реорганізований заклад інформує партнерів про зміну статусу та, за потреби, ініціює перепідписання угод після завершення строку їх чинності. Практика Ужгородського національного університету свідчить, що зазвичай достатнім є формальне повідомлення партнерів.

Водночас у європейському освітньому просторі рамкові міжуніверситетські угоди поступово втрачають практичне значення, тоді як основні форми співпраці реалізуються через проєктні угоди в межах програм Erasmus+, INTERREG NEXT, Вишеградського фонду та інших міжнародних інструментів з чітко визначеними зобов’язаннями та обмеженим строком дії.

Угоди Erasmus+ щодо академічної мобільності та інституційних грантів укладаються на період реалізації конкретних проєктів (зазвичай до трьох років). У разі реорганізації здійснюється інформування Європейської Комісії та перепідписання відповідних угод або партнерських домовленостей без припинення фінансування.

Ректор Ужгородського національного університету

Володимир Смоланка