У Берегові вшанували жертв сталінських депортацій: пам’ять, що єднає покоління

У листопаді 1944 року, коли радянські війська зайняли Закарпатську область, було видано наказ, згідно з яким населення віком від 16 до 66 років мало з’явитися для подальшого примусового вивезення на роботу. Спочатку людей доправляли до Свалявського табору, а згодом – до Старосамбірського. За звітом НКВД від 14 грудня 1944 року, сюди привезли близько 22 500 осіб. Окрім угорців та німців, у таборах утримували й представників інших національностей. Люди, заражені інфекційними хворобами ще у Сваляві, приносили ці недуги до концтабору в Старому Самборі. Згідно з архівними даними, під час спалаху інфекцій щодня помирало близько 1–2 тисяч людей.

18 листопада 1944 року розпочався збір на примусове вивезення угорського та німецького цивільного населення. Того дня зібрали всіх, кого радянська влада вважала угорцем чи німцем за походженням. Людей запевняли, що йдеться про «маленьку роботу» на кілька днів — так тоді називали так звані «роботи з репарацій». Майже з кожної закарпатської родини хтось вирушив, вірячи, що має піти допомогти у повоєнній відбудові. Багато з них загинули або зазнали важких фізичних та дешевних травм. Ті, кому вдалося повернутися, роками не наважувалися говорити про пережите.

Вшанування пам’яті у Берегові розпочалося на подвір’ї Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ, де учасники поклали вінки до меморіалу Петера Матла «В гужі» («У путах») — символу людини, позбавленої свободи.

 Згодом присутні взяли участь у богослужінні в Берегівській реформатській церкві. Слово Боже виголосили римо-католицький декан Янош Молнар, греко-католицький вікарій Ференц Демко та реформатський пастор Ференц Тарацкьозі. Спільна молитва об’єднала представників різних конфесій у прагненні зберегти пам’ять про трагічні події минулого.

Про історичні моменти трагічної події розповів заступник генерального директора Офісу Комітету національної пам’яті (Угорщина) Адам Дерган. Він наголосив, що для багатьох молодих людей такі поняття, як ГУЛАГ, ГУПВІ чи «маленька робота» сьогодні майже нічого не означають, хоча вони приховують одну з найбільших трагедій угорської історії ХХ століття. Дерган підкреслив важливість передання цих історій наступним поколінням, адже подібні заходи допомагають гідно вшанувати пам’ять і полегшити трансгенераційні травми, які досі несуть нащадки. 

Ректор університету Степан Черничко зазначив, що закарпатські угорці протягом десятиліть живуть у складних історичних і географічних умовах, але змогли зберегти свою спільноту й у XXI столітті. Він наголосив, що міцність громади тримається на пам’яті, мові та культурі, корінні, яке живить народ. «Поки є що згадувати і є кому згадувати, доти живе коріння й підтримує нас», — підкреслив Черничко.

Після промови були зачитані імена понад 300 берегівських жертв «маленької роботи». Потім відбулося покладання вінків на стіні реформатської церкви.

Поминальна процесія зі свічками пройшла містом до меморіальної дошки на стіні Берегівського ліцею ім. Тараса Шевченка і завершилася біля пам’ятника на Поштовій (Сінній) площі спільним покладанням вінків.

Жителі Берегова та гості міста вкотре засвідчили: пам’ять про депортованих земляків — це частина спільної історичної спадщини та моральний обов’язок кожного покоління. Меморіальні заходи відбулися завдяки співпраці ГО Pro Cultura Subcarpathica, Університету  Ракоці, Берегівської міської ради та історичних церков.

Наталія ВАРОДІ, фото автора