Подружжя із Хуста виготовляє дерев’яні писанки у стилі «кіндер-сюрприз»

Наближається одне з найбільших християнських свят – Великдень і наші закарпатські умільці теж готуються до нього, створюють унікальні рукотворні сувеніри. Олена та Костянтин Магочі із Хуста теж у роботі – фантазують та творять власні авторські вироби. Загалом родина виготовляє дерев’яні кульки на ялинку, пасхальні яйця та кубики для дитячих ігор. При цьому кожен має ще й іншу роботу, бо з хендмейду, як кажуть хустяни, вижити нині неможливо.

Тож як спало подружжю на думку почати займатися творчістю? Чому привернули увагу саме вироби з дерева? Скільки часу займає робота над одним сувеніром? Про це та інше Олена та Костянтин розповіли «Карпатському об’єктиву».

Дерев’яне яйце не розіб’ється ніколи

Молода пара облаштувала майстерню для роботи у підвалі приватного будинку, у якому мешкає. Подружжя виховує двох маленьких діток, але знаходить час для самореалізації.

«Мені 28 років, Кості – 32. Синам 5 і 7. Я працюю у сфері краси, займаюся манікюром. Чоловік – електрик. Але в той же час він у мене є майстром на всі руки. Практично все в будинку зроблено ним – від побілки до сантехніки. Устаткування по роботі з деревом йому дісталося від батька. Чотири роки тому він помер від інсульту. Тож у вільний час Костянтин почав виготовляти мені полички на кухню, стіл та лавиці у альтанку, підставки для квітів та багато іншого. Усього навчився ще в юнацькому віці, тож зараз настав час для втілення в життя талантів. Я ж завжди гарно малювала, навіть хотіла піти вчитися на художника, але так склалися обставини, що не змогла. Робота в мене теж певною мірою пов’язана з малюванням, адже на нігтях клієнток я створюю різні малюнки та візерунки», – розповіла «Карпатському об’єктиву» Олена.

Але ж як спало на думку подружжю почати виготовляти саме дерев’яні сувеніри?

«Молодший син у мене дуже алергічний, тож ми завжди обережно підбирали йому іграшки. Якось у магазині він дуже просив кубики і я боявся йому їх купити, бо від них ішов якийсь «хімічний» запах. Пообіцяв, що сам йому зроблю. І слово стримав. Дружині моя ідея сподобалася і вона одразу ж взялася розмальовувати дерев’яні іграшки. Фарбу ми підбирали якісну, акрилову. Лаки також купуємо антиалергенні. Потім ми зробили коника для старшого сина, далі вирішили ще й ялинкові прикраси створити своїми руками. І пішло-поїхало. Потім ми зайнялися й писанками. Не всі всередині порожні, але більші за розміром завжди робимо так, аби в них можна було помістити для дитини якийсь невеличкий подарунок. Такий сувенір буде не тільки гарним, але й практичним. Та й дерев’яне яйце послужить роки, не розіб’ється ніколи», – запевнив Костянтин.

Всередині може бути абищо

Всередину «кіндер-писанок» подружжя умільців найчастіше поміщає солодощі, але якщо сувенір призначений для дорослих, то це зазвичай біжутерія або гроші.

«От запросили нас, наприклад, на Великдень у гості куми. Із порожніми руками іти зовсім нетактовно. Так ми маленькі подаруночки приносимо для кожного з родини. Це не мають бути якісь дорогі речі, але щось таке, що піднімає людині настрій. Адже подарунки люблять усі, не лише малеча. У яйце може легко поміститися цукерка, печиво, сережки, намисто, наперсток, міні-парфуми, запальничка, брелоки, гроші, якісь крихітні аксесуари», – наголошує майстриня.

За словами Олени Магочі, за вечір вона може розфарбувати не більше двох виробів, адже робота має бути дуже акуратною, тож квапитися вона не любить.

«Передусім потрібно придумати, що саме намалювати. Спочатку я знаходила ідеї в мережі, перемальовувала якісь там зображення, але щоразу виходило все одно інакше, по-своєму. Зараз уже більше імпровізую, вмикаю фантазію і сама вигадую візерунки. Іноді в мене такий настрій, що хочеться показати народні мотиви, часом – просто зображаю квіти, іноді – янголів, тварин. Це тільки здається, що все швидко і просто, насправді робота потребує терпіння. Та й не зовсім наші яйця є писанками, це, скоріше – мальованки. Тим не менше, мені цікаво займатися саме тим, що ми з чоловіком робимо», – запевняє вона.

Костянтин же додає, що його праця є більш автоматизованою і не настільки творчою, але все одно він «кайфує» від процесу.

«Якщо мова йде про кубики, то їх можна за вечір «наштампувати» сотні. Із яйцями довше, особливо з порожнистими. Проте сам процес цікавий і я насправді отримую величезне задоволення від роботи з деревом. Воно ж є живою матерією і працювати з натуральними матеріалами завжди приємно. Переважно використовую для іграшок те, що називається «відходами» – шматочки усіляких брусів. Усе інше спрямовую на більш практичні цілі. Наприклад, на «дрібнички» для прикрашання оселі, двору, городу. Дуже щасливий, що ми з дружиною так гарно гармонійно «спрацювалися», бо навіть якщо сам виготовляю гойдалку для дітей, то з мого боку потрібно її просто «склепати», а от уже фарбуванням і декоруванням займається саме вона. При цьому нам обом до душі наше заняття. Були б інші часи, на цьому б можна було заробляти. Та, на жаль, у людей немає грошей, тому кожен з нас змушений займатися ще й іншою діяльністю. Свої ж вироби переважно даруємо рідним, друзям, знайомим», – каже чоловік.

У роботі він найчастіше використовує смереку, липу, дуб, явір, сливу, але зізнається, що чудові вироби можна зробити навіть із верби, бо головне не порода, а талант майстра.

«Мій батько був справжнім віртуозом, у мене такого рівня майстерності немає, але він передав мені багато знань. Для Закарпаття загалом робота з деревом є традиційним заняттям, колись цим займалося багато наших земляків. Звичайно, шафи-купе та дивани я не роблю, але столи, лавиці, стільці, оригінальні полиці без проблем можу виготовити. Маю в доробку навіть садові скульптури. Мені цікаво завжди опановувати щось нове. Впевнений, що на досягнутому точно не зупинюся», – стверджує умілець.

Справді, у подружжя на перспективу багато творчих планів.

«Костя хоче експериментувати з новими іграшками. У першу чергу це – заради наших синів. Він дуже загорівся ідеєю про дерев’яні пазли, бо зараз ця розвага є дуже популярною, та й неабияк відволікає дітей від телефонів. Я, у свою чергу, вже працюю над тим, чим буду їх оздоблювати, бо «картинка», яку й збирає малеча у пазлах є фактично ключовим фактором. Вона має зацікавити, заінтригувати, змусити скласти частинки зображень у єдине ціле. Крім того, хочемо спробувати ще робити коників-гойдалки. Але це вже у більш далекій перспективі. Я ж мрію про дерев’яні буси. Прикраси для жінок є не менш важливими, ніж іграшки для дітей. Тому головне, аби були сили, здоров’я та час, адже планів багато. У ідеалі б хотілося заробляти мати хоч якийсь прибуток із хендмейду», – наголошує Олена.

Марина АЛДОН