Мукачівка створює фантастичних котиків і міфічних істот

Хтось мріє мати вдома живого улюбленця, а хтось – іграшкового. Тут навіть вік не є показником. Дорослі теж люблять милих і пухнастих створінь, які милують око і не потребують догляду. Утім дехто надає перевагу не реалістичним, а міфічним, вигаданим створінням. При цьому вони ще й дуже реалістичні на вигляд.

Марія Волощук із Мукачева створює своїми руками справжні дива. Це – інтер’єрні іграшки у змішаній техніці. Її вироби і цікаві, і гарні, і незвичні. Чому саме міфічні герої стали головною темою творчості майстрині? Про це та інше вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Вироби мають бути незвичними

Лялькарством Марія займається чотири роки. Починала з пошиття звичайних іграшок – котиків, песиків, ведмедиків, зайчиків, лисичок. Згодом захопилася ліпкою з полімерної глини, а зараз працює, поєднуючи різні стилі та напрямки.

«Коли народилася донька, я вперше задумалась про те, із чим вона буде бавитися. Звичайно, ми їй купували багато різних цяцьок, але я не працювала, перебувала у відпустці по догляду за дитиною, мала вільний час і мріяла реалізувати себе, займатися чимось, що б приносило моральне і матеріальне задоволення. Проходила в мережі різні майстер-класи, шукала ідеї. Спочатку шила ляльки із тканини, потім – із фетру. Відтак почала виготовляти дещо з фактурної пряжі, ліпити чашечки та ложечки для Валентини із глини, навіть в’язала теплі дитячі речі. Такі пошуки себе тривали майже рік», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» майстриня.

Згодом мукачівка визначилась і зрозуміла, що її стиль – це інтер’єрна іграшка. Але не хотілося бути, як усі, прагнула мати власний стиль і почерк. Так і зародилася міфічна лялька.

«У шкільні роки обожнювала «Лісову пісню» Лесі Українки. Я жила багато років думками про Мавку, тих лісових персонажів, уявляла їх, мріяла відтворити. Завжди непогано малювала і зображала фантазійних істот. Тож коли постала перед виробом, які іграшки шити, одразу розуміла, що якщо це буде котик, то не такий, якого можна підібрати на вулиці, а казковий. Між іншим, маю цілу серію міфічних кицьок. Усі вони різні і дуже кумедні», – зазначає вона.

Справді, іграшки умілиці дуже милі, невеликі за розмірами і приємні на дотик.

«Я працюю у змішаній техніці, – пояснює Марія. – Використовую різні тканини, хутро, фактурну пряжу. Основу виготовляю з полімерної глини. Відтак «одягаю» її у «шубку» та одежу. Квіти, бантики, вушка виготовляю з тканини. Капелюшки, кофтинки, чобітки можуть бути в’язаними. Кулони – або металеві, або з глини. А от усілякі деталі, очі це – скляний кристал, натуральне каміння, агат, преніт, кварц, перлини, бісер. Очі іграшок, між іншим, світяться у темряві. Це ще більше зачаровує як дітей, так і дорослих. Головне – виріб повинен бути незвичним, акуратним, таким, аби його хотілося потримати в руках».

Коли близька енергетика природи

Має майстриня цілу колекцію лісових загадкових істот. Усі вони вигадані і в дечому таки перегукуються з «Лісовою піснею».

«У мене є дух Карпат, дух галявини, дух світанку, дух ночі, дух весни, дух сонця. Усе це умовні назви. Типу, як «Той, що греблі рве». Мені близька енергетика природи і саме вся творчість спрямована на відтворення сил довкілля, явищ, стихій чи мешканців гір. Але мій вигаданий тваринно-міфічний світ дуже багатий, у ньому свої правила і свої закони», – наголошує мукачівка.

Вироби умілиці мають уже чимало поціновувачів. Роботи Марії найчастіше купують іноземці.

«У нас такі іграшки не дуже цінуються. Люди більше звикли на мас-маркет і на те, що є в магазинах, на ринках. Та й вартість авторського виробу у рази вища, ніж того, що зійшов із конвеєра. Це все – ручна робота. І непроста. Бо над однією іграшкою часом працюю від тижня до трьох. Дуже рідко коли вдається впоратися за 3-5 днів. Але й поспішати не маю куди, мене це не втомлює, навпаки – запалює, мотивує, надихає. У Європі хендмейд дуже цінується. Тож маю навіть постійних клієнток із Норвегії, Великої Британії, Австрії, Греції, Канади. Є мої міфічні звірята і в Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Польщі. Нерідко замовляють колишні наші земляки, але не тільки», – розповідає Марія.

Усі вироби мукачівки поміщаються в долоні, невеликі за розмірами. Над габаритними іграшками вона не працює.

«Мені подобається щось таке, що можна брати з собою в дорогу. Це – практично. Мінімалісткою стала через доньку. Дитині багато що треба мати поруч із собою. Я колись і звичайні іграшки шила маленькі. Для когось мої вироби є оберегами, для когось часткою рідного краю, для когось – просто гарними сувенірами. Акцент на тому, що з моїми лісовими істотами можна і гори йти, і в далеку мандрівку відправлятися, і вдома спати в ліжку. Кому потрібно щось масштабне, без питань. Є чимало майстринь, які спеціалізуються саме на великих виробах», – переконує умілиця.

Надихає, як стверджує Марія Волощук, її саме довкілля, перегляд фантастичних фільмів, поїздки до лісу.

«Я можу дивитись на кота і бачити в ньому казкового персонажа. Або глянути на мухомор і в уяві перетворити його на охоронця дерев. Відтак зароджується ідея і я відтворюю в реальності те, що народилося в думках. Для мене мої іграшки, ніби живі. Я з ними можу навіть розмовляти. Чомусь дорослі вважають це ненормальним. Але ж подивіться на дітей! Вони говорять і з квітами, і з бджолами, і з плюшевим ведмедиком. Вони – ніби чиста дошка. Але потім дорослі прищеплюють їм свої стереотипи. Тож те, що є насправді нормальним, оточуючим починає здаватися неприроднім. Я не керуюся чиїмось установками, дію так, як підказує мені власне серце», – запевняє майстриня.

Марія не мріє про якісь виставки, презентації таланту. Їй просто хочеться творити далі і опановувати нові техніки.

«Мені не потрібне визнання, слава. Я не професійна лялькарка, усьому вчилася сама. Просто люблю те, чим займаюся і не збираюся стояти на місці, прагну розвиватися, вдосконалюватися. Дуже б хотілося попрацювати з дітками, передати їм дещо з того, що вмію, але поки й до цього не готова. У всякому разі, до творчості підключаю донечку. Вона, щоправда, не шиє, а тільки ліпить із пластиліну, малює та спостерігає за тим, що роблю я. Вдячна чоловікові, що у всьому мене підтримує і мамі, яка є моїм головним критиком. Вірю, що все буде добре. Головне, аби в державі запанував мир!», – стверджує умілиця.

Марина АЛДОН