Ігрова залежність. Що з нею робити краянам

Лудоманія (ігрова залежність) – не проблема сьогодення. З’явилася вона не разом із онлайн казино та інтернетом. Не будемо вдаватися до всієї історії цього вкрай болісного для багатьох питання, але відомо, що задовго до розваг у мережі існували реальні гральні заклади та любителі адреналіну, які ще 50 років тому та й раніше грали в карти за гроші чи за іншу цінну винагороду.

Чомусь вважається, що від ігроманії страждають діти, але їхні розваги є доволі наївними, частково навіть невинними. А от серед дорослих чимало лудоманів програють серйозні суми, втрачають майно, родини та деколи навіть волю, адже вдаються до злочинів.

Що робити родинам тих, у кого патологічна пристрасть до ігор? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Передусім потерпають рідні

У Оксани з Тячева син захоплюється іграми в онлайн-казино. Мати каже, що вже не знає, як боротися з його захопленням, адже він не може й дня прожити буз сайтів розваг і при цьому постійно програє.

«Три роки тому я дізналася, що в Миколи серйозні проблеми. Він весь у боргах, як у шовках. Невідомі люди неодноразово приходили до нас додому і вимагали повернути кошти. Доводилося продавати з дому речі, бо грошей не вистачало. Як не умовляла сина зупинитися, марно. За те, що не міг повернути гроші тим, у кого позичав, його вже неодноразово й били, і погрожували. Боюся, що все це може погано закінчитись», – зізналася згорьована жінка.

За її словами, азартними іграми хлопець захоплюється вже років 5, але раніше мав хорошу роботу і родина про розлад його поведінки не знала.

«Я ходила на консультацію і до психолога, і до психіатра. Без згоди Миколи його лікувати ніхто не буде, а він те, що має проблеми з психікою, визнавати не хоче. Є хороший реабілітаційний центр у Києві, але умовити його туди звернутись не виходить. Медикаментозного лікування ігроманів не існує, а самотужки я впоратися не можу. Через згубну звичку лудомана передусім страждає не він сам, а його рідні. У сина постійні різкі перепади настрою, приступи агресії, поганий сон. Він не вживає алкоголь, але краще б випив», – переконує жінка.

Грають навіть чиновники?

Офіційної статистики, скільки в Україні лудоманів, а тим більше на Закарпатті, немає. У 2022 році було створено реєстр гравців азартних ігор, які потребують кваліфікованого лікування, але в ньому досі всього 108 осіб.

При цьому на платформі відкритих даних Опендатабо наголошується, що залежними від азартних ігор є близько пів мільйона українців.

Крім того, деякі дослідження вказують, що лудоманів у державі приблизно 5% від кількості населення. І до грального ринку постійно долучаються все нові й нові люди. А позбутися від залежності при цьому дуже важко…

Цікаво, що торік більше 6,5 тисяч державних посадовців у своїх деклараціях вказали, що одним із джерел їхнього прибутку є виграш у онлайн-казино. Чи це спроба приховати реальні доходи, чи наші топ-чиновники дійсно є ігроманами, на жаль, невідомо.

Що робити тим, у кого в родині є гравці

Азартними іграми захоплюється не лише молодь. Серед гравців є й люди пенсійного віку. При цьому близьким визначити залежність вдається не одразу і не всім. Тим більше, що про захоплення розповідають не всі, хто страждає лудоманією. Тож як формується залежність, що робити закарпатцям, якщо в родині хтось надто захопився азартними іграми?

«Визначити, що в когось лудоманія непросто. Очевидних симптомів, як у алкоголіка чи наркомана немає. Просто людина любить усамітнюватися і ніхто не знає, як саме проводить час, – каже «Карпатському об’єктиву» ужгородська психологиня Катерина Гриневич. – Легка захопленість іграми хворобою не є, але маніакальна одержимість – це вже серйозна проблема. Утім у будь-якого ігромана з часом борги починають перевищувати суми виграшів. І тут уже починаються проблеми з оточенням. Самоіндетифікувати лудоман може себе за декількома ознаками. Це – постійні думки про гру, навіть якщо голова чи руки зайняті іншою роботою, розуміння, що важко зупинитися і це бажання непросто перебороти, не хочеться проводити дозвілля із рідними, більш цікаво пограти. З часом з’являється тривога, депресія, роздратування, психологічний дискомфорт. Потрапити на гачок легко, адже схема побудована хитро: спочатку виграш, а лише потім програші. Тільки коли наступає етап розчарування частина гравців припиняють грати. Але таких не так уже й багато».

За словами фахівчині, дуже важливо вчасно самому собі сказати «стоп», бо відтак може знадобитися допомога реабілітологів із психічних розладів.

«На жаль, у нас люди зволікають із візитом до звичайного психолога, а зізнаватися у серйозних поведінкових розладах взагалі мало хто готовий. Тому якщо є схильність до залежностей, варто бути буде обачними і краще взагалі не завантажувати додатки з іграми. Приблизно в кожній десятій родині є хтось, хто так чи інакше причетний до ігрових залежностей. І не обов’язково програвати кошти, можна бути лудоманом, бавлячись у невинні онлайн ігри. Тим більше, що зараз їх надзвичайно багато. Коли людський організм звикає до викиду ендорфінів, йому як повітря вже стає необхідним адреналін. Через це зупинитися стає все важче й важче. Це – наче доза, процес отримання «кайфу», – зазначає пані Катерина.

Важливо, як наголошує спеціалістка, що якщо у залежного немає бажання лікуватися, будь-які дії лікаря, реабілітолога чи психолога, не матимуть успіху.

«Працювати з залежними дуже складно. Якщо людина не хоче визнати власні проблеми, якщо не хоче йти на контакт, ефекту не буде… як би цього близькому оточенню не хотілося. До нормального життя ігроман може повернутися тільки завдяки власній волі і допомозі родини. Тільки після цього я б назвала кваліфікованих фахівців, які безпосередньо працюють над «викоріненням» згубної звички. Передусім потрібно людині допомогти зрозуміти, що в неї справді залежність. Крім того, її слід зацікавити іншим, відволікти увагу від телефону чи комп’ютера, влаштовувати дозвілля на свіжому повітрі і надати цікаву альтернативу іграм. Це може бути якесь хобі, саморозвиток, спорт, йога, робота, абищо, що дозволяє «перемкнути» фокус уваги», – каже психологиня.

Фахівчиня додає, що трапляється й таке, що під тиском родини людина перестає грати, але все одно думає про гру. Тому без допомоги спеціалістів впоратися з лудоманією складно.

«Лікування у спеціальних закладах коштує в межах 25 тисяч гривень. Це – немало, але все ж краще, ніж постійні борги гравця. Варто також пам’ятати, що причин ігроманії є декілька і однією з них є бажання втечі від реального життя. Тому цю проблему потрібно не тільки виявити, але й вирішити, знайти першоджерело внутрішньої дисгармонії. Хтось же бажає просто легко заробити кошти, а хтось шукає розваг. Азарт – це емоції, а їх нашим краянам просто часто не вистачає. Загалом впоратися можна, але для цього потрібно прикласти неабияких зусиль», – зазначає Катерина Гриневич.

Марина АЛДОН