У Берегові провели конференцію вшанування пам’яті жертв радянських репресій

У вівторок, 27 вересня, в будівлі Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, що у місті Берегово провели конференцію присвячену подіям 1944 – 1953 років та концентраційним таборам ГУЛАГ. 2016 рік уряд Угорщини оголосив роком пам’яті жертв масових репресій в ГУЛАГу.

Організатором заходу виступив Національний стратегічний науково-дослідний інститут (НСКІ).Відкрив конференцію координатор проекту Янош Балі. Він привітав гостей та учасників заходу – Ендре Саліпскі, Генерального консула Угорщини в м. Берегово, Єно Саса, директора НСКІ, Бийлу Раца, проректора Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ та Яноша Молнара, священника Брегівської римо-католицької церкви.Пан Янош зазначив, що тема конференції є дуже важкою та болючою для багатьох, адже на Закарпатті нема такої угорської родини, яка б не постраждала через виправні роботи, що запровадив Радянський Союз.

«В історії є такі позитивні моменти, які ми згадуємо та викладаємо в нашому вузі залюбки, але є й трагічні, які ми зобов’язані пам’ятати й шанувати. Минуле не можна забувати, і завдання істориків, в першу чергу осягнути глибини та дізнатися якнайбільше інформації для наступних поколінь», – наголосив Бийло Рац.

У своєму зверненні до присутніх, Ендре Саліпскі розповів, що ідеологія тодішніх часів не дозволяла народам жити вільно. Коли закінчилася війна люди зітхнули з полегшенням, не знаючи що чекає їх попереду. Їх обманом змусили піти на роботи для відновлення інфраструктури, зруйнованої війною, обіцяли, що забезпечать житло та харчування і це все займе тільки пару днів. Замість цього, тисячі закарпатський чоловіків відправили в ГУЛАГ, тільки через те, що вони були угорцями.

Янош Молнар, поділився сумною історією власної родини: «Моя бабуся втратила свого чоловіка через, так звані, «виправні роботи». Його забрали до міста Свалява, куди моя бабуся ходила будучи на 7 місяці вагітності, босоніж в листопаді, щоб віднести коханому хоч трохи їжі. Пізніше, її чоловік зник і тільки десятиліттями пізніше вона побачила його ім’я на меморіальній дошці. Ми маємо зрозуміти, що багато родин залишилися без батьків та чоловіків, людські життя тоді не були варті нічого».

Ержийбет Молнар, історик, дослідниця теми ГУЛАГів у своєму виступі окреслила основні причини та історичні аспекти «етнічних чисток». Примусові роботи на які відправляли угорців в роки після Другої світової війни називали «маленький робот» (тобто «маленькая работа»).

Згідно реєстру 1945 року, 28 тис. осіб з території Закарпаття забрали у виправничо-трудові табори. Але існують й інші дані, за якими кількість затриманих сягає 40 тис. осіб. Туди потрапили чоловіки віком від 15 до 76 років. Поки вони доходили до місця свого постійного перебування, більшість з них вже гинула через хвороби та холод, адже одяг в них забирали.

У 1946 році почалися переговори про повернення угорців на батьківщину. І дійсно, багато, з тих хто вижив, мав змогу повернутись до своїх родин.

Роки після Другої світової війни були важкими. Ми маємо завжди пам’ятати трагічні сторінки історії, коли в одну хвилину були зруйновані всі мрії та надії на щасливе життя десятків тисяч людей.

Вікторія КОПИНЕЦЬ

ВІДЕО: Дмитро МИСЬ