Традиційний екологічний табір у Великій Доброні організували і цього року

За традицією, якій уже понад два десятиліття, Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство й цього року організувало дитячий табір «Природознавство та охорона природи». Дитяче дозвілля влаштували 1–5 липня на базі лісової школи Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ на території Великодоброньського заповідника дикої природи. До роботи табору долучилося 34 дітей з різних куточків краю.

– Табір «Природознавство та охорона природи» має вже 23-річну історію. Ознайомитися з таємницями природничих наук у практичній та ігровій формах ми запросили дітей віком 10–16 років. Табір тривав п’ять днів. Змістовне дозвілля школярів ми забезпечуємо за підтримки угорського уряду, Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини та Фонду ім. Габора Бетлена. До роботи табору долучилося 34 учасників. Заняття проводилися з 10-ї ранку до 14-ї. У нас були три групи, які займалися з керівниками на трьох окремих локаціях паралельно. Працювало по четверо вихователів та організаторів, а також співорганізатор Тібор Дєндєші та Анна Габор, які допомагали із заняттями зі стрільби з лука. Заходи загалом тривали до вечері, після якої діти мали вільний час, могли займатися спортом, грати в настільні ігри. У рамках занять ми проводили «війну» флори та фауни, перевіряли якість води. А крім того, плавали на каное, що дуже сподобалося дітям. Канал болота Сернє – одна з приток Латориці, яка перетинає Великодоброньський заповідник дикої природи, – чудово підходить для такого водного виду спорту. Оскільки каное вміщує трьох осіб і в ньому обов’язково має бути дорослий, то за одне коло ми могли посадити лише двох дітей, так і минуло пів дня. Крім того, команди виготовляли макети. Під час екскурсій у лісі збирали гербарій. Одна з команд зобразила канал з дамбою, друга – частину території табору, – розповіла Лівія Сані, керівниця табору, лаборантка лісової школи, викладачка Закарпатського угорського ліцею та Великодоброньського центру професійного навчання ім. Еде Егана.

Протягом тижня діти мали можливість узяти участь у справді змістовних програмах. Водночас іноді ​​через погоду та інші фактори плани доводилося дещо коригувати.

– Сачок для метеликів виготовляється ​​з легкого матеріалу, сітка для трави зазвичай використовується на косовищах, низьких трав’янистих рослинах, для збору комах, які ховаються в них. Ступаючи, окреслюємо вісімки, потім розглядаємо комах, що зібралися там, навіть під мікроскопом, більшість відпускаємо. Є також сітка для збору комах, які ховаються на кущах, ми їх практично витрушуємо в неї. Розміщували й пастки в ґрунті: посудини з великою горловиною вкопуються так, щоб вони були врівень з поверхнею землі, у них наливається приваблююча рідина, наприклад, оцет чи спирт, але він швидко випаровується, – ознайомлює з подробицями Денис-Мартин Кіш, організатор, студент-біолог четвертого курсу, який учителює в селі Дюла. Його заняття довелося відкласти через грозу.

Анна-Марія Станкович, організаторка Мукачівської середньої школи №3, цьогоріч закінчила перший курс магістратури в Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ. Вона була організаторкою в таборі.

– У рамках одного із занять ми плели павутину. Я ознайомила учнів з класом павукоподібних. Діти спробували себе в ролі павука, плели павутину й готували свій «обід». Павуки харчуються комахами, тож у виготовленій павутині ми розмістили кілька комах, здебільшого таких, що характерні для нашої місцевості. Бачили і живих павуків, коли знайшли занедбаний куточок, де була павутина. Діти були дуже зацікавлені. Однак дехто боїться цих комах. Була дитина, яку лякали навіть малюнки. Але після ознайомлення ближче боязнь зазвичай зменшується, – зазначила вона.

Щороку є школярі, які долучаються до табору вперше. Цього разу це була Олександра Шандор із Чомонина.

– Це мій перший біологічний табір. Я почула про нього від своїх друзів, які розповіли про минулорічні заняття. Приїхавши сюди, побачила, наскільки вони різноманітні, мені дуже все сподобалося. Є жуки чи інші тварини, яких я боюся, але намагаюся подолати цей страх. Хочу ознайомитися з якомога більшою кількістю тварин, і табір у цьому допомагає. Під час веслування на каное ми бачили вужа. Можна було погладити його чи навіть узяти в руки, але мені ще не вистачило сміливості для цього. Я б рекомендувала цей табір іншим, щоб вони полюбили природу, навчилися охороняти її, – каже Олександра.

Є, звичайно, і такі, хто повертається кожного року. Наприклад, Давід Кіш із села Тисобикень, який закінчив 9-й клас Карачинського греко-католицького ліцею ім. єпископа Олександра Стойки.

– Я тут уже втретє. Жага до знань спонукала мене приїхати знову. Скільки б я не знав у галузі біології, завжди дізнаюся в таборі багато нового, тому що добре підготовлені вихователі із захопленням представляють флору та фауну лісу. Ми проводимо різні експерименти, про які я раніше не знав. Тож коли повертаюся додому, люблю перевіряти їх знову. Такі експерименти не зустрінеш в інтернеті. Заняття спортом теж захопливі, ми змагаємось у різних видах спорту. І компанія дуже хороша, усі дружні, швидко вписуєшся в колектив, у нас завжди дуже весело, – розповідає хлопець.

Координатором роботи табору був Іштван Раті, учитель історії Великодоброньської філії Закарпатського угорського ліцею, який викладає також право.

– Моє завдання полягало у вирішенні повсякденних питань, наприклад, я робив закупки чи налаштовував роботу генератора під час вимкнення електроенергії. Займався й будь-якими іншими проблеми, що виникали. Веслування на каное, проведення спортивних заходів в останній день також були серед моїх завдань, – розповів Іштван, який долучився до роботи табору вперше, але, сподівається, не востаннє.

Робота 23-го табору «Природознавство та охорона природи» вже завершилася, проте організатори щиро запрошують усіх бажаючих, які люблять природу, приїжджати наступного року, щоб ознайомитися з флорою та фауною рідного краю, подихати свіжим лісовим повітрям і насолодитися товариством одне одного.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap