Італія привила любов до екзотів: перечинка виростила понад 40 кущів юки

Галина Курішко з Перечина вирощує багато екзотів. На її обійстю росте багато декоративних заморських квітів, рослин, дерев. Цю любов їй привила Італія.

На квітку юку я звернула увагу давно. Юка садова нитчаста вражає своєю розкішною листовою розеткою і високими квітонечками. Листова розетка пофарбована природою в зелено-блакитні тони, її доповнюють численні тонкі нитки, немов світлі кучері, надають кущу ніжності. З вічнозеленої розетки на початку літа виростає стебло заввишки 1,5 метра, на якому потім квітне багато білих квітів, схожих на великі дзвіночки. Їх – понад сотня. Такі ніжні, тендітні, як наречена. Ця квіткова краса викликає приємні емоції та естетичну насолоду. Юка росте біля будинків закарпатців, на клумбах, біля пам’ятників, на території церков. Любить сонце. А ще я дізналася з мережі Інтернет, що з листя цієї рослини виготовили перші джинси у світі. У США волокна юки нитчатої донині додають до бавовни при виробництві джинсів – це підвищує стійкість джинсів до зносу. Також волокна юки нитчатої використовують при виробництві канатних мотузок і паперу. Як декоративна рослина вирощується у всіх частинах світу. Також використовується для створення композицій у ландшафтному дизайні. Індіанські племена застосовували юку в медицині. Виготовляли мотузки, з коренів робили мило. Мазь з подрібнених коренів використовувалася для лікування розтягувань і ран на шкірі.

Про неї написати матеріал збиралася давно, але все чогось бракувало. І ось, як-то кажуть, нарешті руки дійшли. До того ж знайшла хорошу локацію. Третій рік поспіль біля центральної дороги Перечина, у мікрорайоні Поташня, перед будинком квітне багато юк. Щороку їх кількість збільшується. Краса неймовірна! Такої кількості цих рослин більше ніде не бачила. До прикладу, в Ужгороді, на Шахті, перед будинком нарахувала з десяток квітучих стебел.

Минулого тижня завітала до оселі господарів юк. Мене зустріла приємна жінка. З Пані Галиною розговорилися.

– На початку 2000-х років ми з чоловіком працювали в Італії, – почала свою розповідь. – У цій країні дуже багато юк. Вони ростуть всюди: у парках, біля узбережжя моря, на пляжах. Є білі і рожеві сорти. Ще тоді закохалася в них. Подумала, що вдома обов’язково спробую їх розвести. Зайнялася цим років сім тому. Рослини замовляла у квітникарів по Інтернету, за одну дітку платила 30 гривень. Також купувала в бабусь на ринках. Скільки просили, стільки давала. Спочатку посадила їх на городі, вирощувала. Чотири роки тому висадила рядком попід муром перед будинком. Як попускали діток, зробила другий рядок. Щоб виросли дітки до цвітіння, треба мінімум три роки. То довгий процес.

– Вибагливі рослини? – цікавлюся.

– Не вибагливі, але щоб був такий пишний квіт, як цьогоріч, то мені довелося обробляти їх декілька разів від шкідників, бо тля просто обліплювала квітки.

– Так, і я звернула увагу, що юку обліплює чорна тля.

– Вперше їх треба обприскувати, коли пускають перші китиці, – квітникарка поділилася досвідом. – Якщо тлю одразу не знищити, то квітка не розпуститься. Обприскувати треба регулярно, бо тля швидко розмножується і спікає квітку.

– Чим приваблює Вас юка?

– Ніжністю, тендітністю. Дзвіночки такі чарівні! А такий аромат! Ми маємо вулики, то бджоли просто обліплюють квітку і збирають з неї нектар. Так, юка – ще і хороший медонос. Незважаючи на те, що юка – екзотична рослина, тропічна, у нас вона зимує, не гине. Коли рослини були ще маленькі, то на зиму я їх зв’язувала, а тепер уже не роблю цього – вони ідеально зимують, адаптувалися до клімату Закарпаття.

– Скільки цвіте?

– Понад місяць. Час цвітіння залежить від погоди. Два роки тому було дуже посушливе літо, і вони швидко згоріли. Ось, до прикладу, декілька днів тому вони були шикарні, а після грозових дощів, зливи почали втрачати свою красу, обсипатися. Якщо за юкою добре доглядати, то вона дасть насолоду, принесе задоволення. І розсаджувати її треба, бо якщо не забирати діток, то вона пропаде, не буде цвісти, втратить естетичний вигляд. Корінь дуже товстий, великий, із суглобами. Ним також можна розмножувати, – каже зі знанням справи.

У своєму квітнику Галина має трав’янистий кущовий гібіскус. На телефоні показує квіти минулого року. Квіти дуже красиві і великі, як дві долоні кремезного чоловіка.

– Такий гібіскус я бачила в Угорщині, там вони поширені, – зауважує. – По Інтернету знайшла продавців насіння гібіскуса. Купила. Мені пояснили, як пророщувати і зараз уже маю цілий рядок і уже продаю їх. Ще маємо інжир, – розказує і показує сімейні екзоти, – який плодоносить повним ходом три роки. Друге дерево уже на підході. У цьому році вже дав два плоди. Ще маємо ківі. Урожай чекали десять років, але виявилося, що то хлопчик, а він не плодоносить. Посадили ще ківі, сподіваємося, що то уже дівчата. Плодоносить лимон, хурма. А ще маємо церцис. На цьому екзотичному дереві квіти з’являються і квітнуть на стовбурі. Цікава така рослина.

На обійсті живуть черепахи. Їх сім’ї подарували знайомі декілька років тому. Господиня веде до них. Знаходить під кущами.

– Сховалися, – сміється. – Зробили для них літній тераріум. Тут вони гуляють вдень, на ніч забираю до акваріума. Дуже люблять огірки, кульбабу, квіти гібіскуса, – зриває декілька квіток і ставить перед ними. Черепахи швидко поїдають їх, чекають на наступний корм.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора