Василь Юришинець створює реалістичні копії автомобілів

Колекціонери в усьому світі збирають моделі автомобілів, які нагадують справжні машини, і готові викласти за них чималі гроші. Тим більше, що професійно виготовити такий виріб під силу одиницям. Але Василь Юришинець із Хуста своїх крихітних «залізних коників» не продає, хоча вони в нього один у один як оригінальні.

Як чоловікові спало на думку зайнятися таким незвичним ремеслом? Скільки часу займає виготовлення однієї машинки? Яких розмірів моделі? Про це та інше – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Від оригіналу не відрізнити

За фахом пан Василь – слюсар, тож із обробітком різних матеріалів знайомий давно. Утім вважає, що це у його справі не головне.

«Я з дитинства займався моделюванням. Робив літаки, кораблі, гелікоптери, роботів, машини із картону, дерева, навіть із пластиліну. Тобто, було б бажання, як втілити в життя ідею, завжди можна придумати. Зараз дехто використовує в аналогічній роботі ЗD принтери, і це – дуже хороший варіант зробити ідеальною будь-яку річ. Я використовую спеціальний пластик і метал. Для коліс – звичайну гуму, для салону – шкірозамінник, для вікон, фар – спеціальне скло. Загорівся створенням моделей автомобілів я років у 10. Потім на деякий час закинув. Було навчання, здобуття професії, одруження, виховання дітей, зведення будинку та багато іншого… Років 16 тому, вже маючи відповідний багаж знань, знову захопився. Але вже не на жарт, дуже серйозно. Але про те, що вибрав саме таке захоплення для себе, не пошкодував ніколи, бо у вільний від основної роботи час завжди маю чим зайнятись і дуже радію, коли закінчую роботу над черговою моделькою. Це, як кажуть, апогей творчості, вершина задоволення», – зізнається закарпатець «Карпатському об’єктиву».

Розміри автомобілів у Василя Юришинця можуть бути різними, але всі вони пропорційні, точні копії справжніх.

«Усе в мене у відповідному масштабі. Але в середньому це машини від 13 сантиметрів у довжину, є й 20, 25, 30, навіть 50-сантиметрові. Перед роботою ретельно вираховую пропорції і зменшую їх. Якщо ніколи не бачив автомобіль наживо, переглядаю відео, світлини, вивчаю технічні характеристики», – каже майстер.

Оскільки робота над однією моделлю займає дуже багато часу, чимало машин у колекції умільця, як вважає він сам, немає.

«Аби повністю завершити одну роботу, в середньому потрібно 6 місяців. Усі деталі філігранні, багато чого доводиться робити вручну і посидіти над автомобілем далеко не один вечір. Найменше часу в мене зайняв один спорткар – два місяці. Маю в колекції «Toyota Land Cruiser Prado», «Volkswagen Touareg», «Kia Sportage», «Renault Duster», «Nissan Qashqai», «Mazda CX-5», «BMW 2-Series Gran Coupe», «Mercedes GLA», навіть українську «Славуту». Загалом – 32 машини. Щоправда, більше половини роздарував друзям, тому вдома зберігаю невелику частину робіт. Зате принципово моделі не продаю. Переконаний, що вони повинні належати людям, які по-справжньому цінують ручну роботу, вкладений у неї внутрішній вогонь, а не просто прагнуть мати вдома гарну цяцьку на полиці, наче статуетку. Тим більше, що мої машинки – не статичні скульптури, вони рухомі, динамічні, можуть їхати, у них відкриваються двері, капот і можна побачити крихітні деталі, деталізовано інтер’єр салону, колеса з реалістичними покришками», – зізнається хустянин.

Усі, хто бачить, хвалять

Улюбленої моделі автомобіля Василь Юришинець не має, кожну вважає частинкою свого серця.

«Це – як картина для художника. Кожна робота однаково мила і в кожну вкладено душу, багаторічні знання та навички. Є просто такі, які давалися легше, а які важче. А от у житті мені дуже до вподоби «BMW 4-Series», хоча їжджу на звичайному «Volkswagen», якому вже 15 років. Загалом автомобілі – це моя слабкість», – каже майстер.

Перша модель автівки, яку зробив чоловік ще юнаком, була «Волга».

«Тоді «Волги» вважалися престижними автомобілями, бензин був дешевим і я мріяв, що, коли виросту, теж собі куплю, – зізнається він із посмішкою. – Але часи змінилися. Зараз би таку машину і безкоштовно не хотів. Але у 12 я горів ідеєю, що мушу відтворити хоча б «Волгу», аби милуватися нею. Робив її з картону, фарбував акварельними фарбами. Одним словом, як умів, так і майстрував. Машина була доволі габаритною, сантиметрів 70 у довжину, і я дуже пишався, що мені бодай приблизно вдалося її скопіювати. Тоді ще про масштаби я й не думав. До тих технологій, з якими працюю зараз, ішов довго, але нині не соромно комусь показати свою модель. Усі, хто бачить, хвалять, розпитують, як мені вдається так точно все відтворити. Хвалитися не люблю, але коли нахвалюють інші, завжди приємно».

Родина пана Василя також підтримує.

«І дружина, і діти поважають те, чим займаюся. Переконаний, у кожного має бути якесь захоплення. Жінка, наприклад, вишиває бісером, а обидві доньки займаються миловарінням, чаклують щось там із ароматизаторами та продають свої вироби через інтернет. Мені вони не допомагають, усе роблю сам. Вважаю моделювання чоловічою справою. Тут потрібно багато що вміти і мати фізичну силу в руках», – запевняє умілець.

Деякі матеріали для роботи закарпатець купує, а деякі використовує зі старих запасів.

«Я не потребую для роботи додаткового приміщення, у мене майстерня у підвалі. Там і працюю. За роки в мене там накопичилося багато різних «скарбів», тож для модельок маю деякі заготовки. Утім дещо доводиться докуповувати, замовляти на спеціальних сайтах, витрачати чималі кошти. Але це не головне. Важливий результат», – стверджує закарпатець.

Найбільше подобається майстру працювати над кузовами машин, а найважче, зізнається, – над облаштуванням салону.

«Наприклад, решітки, логотипи, фари, оббивка сидінь – усе це робиться вручну і це – дуже часозатратна праця. Як на мене, це – найскладніші елементи. Також знизу машина має бути реалістичною, має проглядатися задній міст, кардан. Загалом автівка повинна мати бездоганний вигляд і той, хто на неї дивиться, має захотіти проїхатися на точно такій! Принаймні, я б був не проти. Що ж стосується того, що мені дається найлегше, то це робота над кузовом, капотом та власне фарбування готового виробу», – вважає пан Василь.

У майбутньому чоловік хоче ще більше вдосконалити свої моделі.

«Хочу, щоб машини їздили за допомогою пульта керування, розвивали швидкість до 50 кілометрів за годину, щоб у них перемикалася коробка передач, аби можна було видавати звуковий сигнал, рухалися педалі й кермо. Задумів усіляких у мене взагалі без ліку, але загадувати наперед багато не варто. Довести б до ладу ті, над якими уже працюю. А їх також чимало і вони потребують серйозних зусиль для того, щоб стали не планами, а дійсністю», – зізнається хустянин.

Із таким потужним потенціалом, як у Василя Юришинця, із таким запалом та натхненням, немає сумніву, що реалізувати всі його ідеї неодмінно вдасться, адже талант закарпатця дійсно унікальний, а запал до роботи в нього – залізний.

Марина АЛДОН