Які ціни на перші весняні гриби на ринках Ужгорода?

Цьогоріч – рання весна. Все розпустилося, розцвіло на місяць раніше.

У цьому матеріалі я напишу про перші весняні гриби та ціни на них на ринках Ужгорода. Переглядаючи власний архів публікацій, звернула увагу, що у попередні роки перші дари лісу з’являлися на торговицях у середині квітня. Але цієї весни сморчками почали торгувати ще наприкінці березня. Привозили їх з Ужгородщини, Перечинщини, Великоберезнянщини.

У різні дні спілкувалася із продавцями грибів на пл.Корятовича та на П’яному базарі.

Друге квітня. Перед центральним входом Зеленого ринку, на пішохідній зоні, на чорному пластиковому ящику для овочів у трьох білих відеречках з-під майонезу сморчки. Господиня дарів лісу – сивочола жінка років 70 в хустці присіла на розкладний стільчик. За літрове відеречко сморчків просить сто гривень. Питаю, чому так дорого?

– Грибів нема, тому і ціна така, – відповіла жінка. Розговорилися.

Грибарка розповіла, що проживає у селі Кам’яниця, що на Ужгородщині, а по перші весняні гриби ходить до лісу Кам’яницької Гути, то аж біля словацького кордону.

– Далеко йти, та й нема грибів. Ходила тричі, назбирувала лише по 4-5 відеречок. Син теж стільки назбирав, а у попередні роки ми поверталися з лісу з повними відрами та кошиками. Везла на базар, то було по 40 малих відеречок, – пригадала.

Жінка зізналася, що цієї весни на щедрий урожай сморчків не сподівалася.

– Є така прикмета: якщо є сніг взимку, то будуть і гриби, а снігу цієї зими було дуже мало. Отож сподіватися на літні та осінні гриби, зокрема, білі, не варто, – попередила досвідчена грибарка.

Чоловік пенсійного віку в темно-зеленій куртці питає ціну. Почувши відповідь, починає обурюватися: «Люди, звідки ви берете такі ціни? Жменя грибів – сто гривень? Звариш, то буде ложка. А щоб їх приготувати, то треба додати яйце, сметану. Золоті вийдуть тоті гриби. Ліпше куплю в магазині шампіньйони», – каже і йде геть.

– Та ніхто нікого не заставляє купувати: базар є базар, – каже спокійно господиня лісових трофеїв.

Жінка, яка торгує поруч бузком та черемшею, цікавиться, як правильно готувати сморчки. «Вони мені пахнуть землею, листям», – зауважує.

– Я промиваю, відварюю хвилин 10 у підсоленій воді, підсмажую на рослинній олії, додаю нарізану зелену цибулю та 1-2 яйця. Присмачнюю чорним меленим перцем. Мої всі домашні їдять і не чують ніякого запаху листя, – каже.

Шосте квітня. На П’яному базарі троє жінок стоять поміж припаркованими машинами і торгують домашньому городиною. Продають торішню картоплю, буряки, моркву, петрушку, квасолю. Серед краму є і гриби. Пані Марія із села Сіль, що на Великоберезнянщині, привезла сморчки та слив’янки. Гриби розклала у сині пластикові корзини. За одну просить 70 грн. У ній близько 700 грам. За лоток слив’янок – сто грн.

– Грибів дуже мало, уже відходять. Слив’янки назбирала у нашому саду під яблунею. Вони дуже смачні, якщо приготувати їх у сметанному соусі, – поділилася рецептом моя співрозмовниця.

Питаю, чи вірить у прикмету: сніг – взимку, гриби – влітку.

– Так, і це люди давно помітили. Але є і таке повір’я: багато грибів – до війни. У 2020-21 роках було дуже багато грибів. Ми не встигали збирати, сушити, маринувати, спродувати. У лютому 22-го почалася велика війна. Так що хтось вірить у народні прикмети, хтось каже, що то забобони, а хтось вважає, що так співпало. Без грибів проживемо, лиш би війна уже закінчилася, бо скільки наших молодих хлопців загинуло – аж страшно подумати, – із сумом зауважила жінка.

11 квітня. Біля хімічного факультету жінка років 55 з короткою стрижкою торгує грибами: сушеними, маринованими та свіжими. Сморчків привезла велику корзину. Сім’єю назбирали у селі Вільшинки, що на Перечинщині.

– Кілограм десять буде. Важка, ледве донесла від автобуса. Але то збирали всі домашні – я, діти, онуки. Не було тепер сморчків. У минулі роки одна з нашого села привозила на базар ящиками, а тепер її не видно, – каже озираючись.

Господиня викладає у пластикові корзини гриби. Одну править по 50 грн. люди цікавляться, купують.

– Ціну можна би і потримати, бо грибів нема, але хочу швидше спродати товар і піти скупитися: треба купити взуття онукам, собі дещо з одягу і повернутися скоріше додому, бо чоловік прихворів, а корову на обід треба подоїти, – поділилася власними турботами жінка.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора