158621
10:17 7.022024

Закарпатка навчилася робити для дітей іграшки з дерева

Життя 2610

Робота з деревом – справа, яка приваблює переважно чоловіків. Для цього і на інструментах потрібно знатися, і добру уяву мати, і творчо мислити, і бути доволі сильним фізично. Тому коли теслярське приладдя до рук бере тендітна жінка, це викликає подив.

Марія Сойма з Тячева виросла в родині теслі, тож із маленької пробувала всі батькові інструменти. Здобула фах економіста, але вже багато років займається тільки улюбленою справою. У всьому жінці допомагають чоловік і син. Більше про своє захоплення та тонкощі роботи з деревом майстриня розповіла «Карпатському об’єктиву».

Батькові іграшки були наймилішими

Колись наші бабусі-прабабусі бавилися тільки дерев’яними натуральними іграшками. Не хворіли, не мали алергії, раділи кожній новій цяцьці. Популярність екоіграшок в останні роки суттєво зросла, адже вони універсальні та практичні.

«Коли я була малою, ми жили в селі. Не розкошували. Батько працював з деревом і робив нам із братом дерев’яні машинки, зайчиків, півників. Я завжди дивувалася, як це йому вдається. Почала за ним спостерігати, просила інструменти, аби самій спробувати. Спочатку руки не слухалися, а потім стало виходити дедалі краще. Не можу сказати, що не мала магазинних ляльок, але оті, батькові цікавинки, були найдорожчими для душі. Я мала різних коників на коліщатах, пташок, візки та багато іншого. Фактично в 14 років сама могла зробити нескладну річ із дерев’яного бруска. Потім пішла вчитися, вийшла заміж, народила сина. І моя дитяча мрія ожила. Захотілося, щоб у нього також були улюблені речі з дерева», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» майстриня.

На жаль, батька пані Марії на той час уже не було серед живих, утім із усіма труднощами жінка впоралася сама.

«Ми з Іваном поїхали до мами в село, забрали все приладдя, усі інструменти, бо на той час мешкали вже в Тячеві. Експериментувала в гаражі чоловіка, він у мене займається ремонтом автомобілів, місця й для мене в його підсобних приміщеннях достатньо. Першою іграшкою сина, зробленою моїми руками, став песик Бровко. Потім були і вовчики, і лисички, і поросятка, і ведмедики, і котики, і лебеді, і гуси, і сови та багато іншого. Вирізала фігурки практично з непотребу, різних залишків із лісопильного цеху, які мені приносив знайомий. Допомагало й те, що в школі гарно малювала, займалася ліпкою, хоча в різьбі я самоучка. Дещо підчитала в літературі, дещо знайшла в інтернеті, деякі ж знання отримала в спадок від батька», – наголошує закарпатка.

За словами жінки, багато іграшок нині виготовляються з небезпечного пластику, тож вони можуть завдати шкоди здоров’ю дитини.

«Я передусім прагну, аби мої вироби були безпечними. Це – головне правило. Намагаюся, щоб іграшки не мали гострих кутів, щоб малюк не поранився, використовую в роботі лише деревину: граб, липу, акацію, смереку, ясень. Навіть не всі вироби лакую. Якщо ж покриваю чимось, то виключно безпечними матеріалами. Іграшки мають бути приємними на дотик та радувати малюка», – стверджує Марія Сойма.

Дерев’яна іграшка є вічною

Робота над виробами в закарпатки займає доволі багато часу.

«Усе залежить від складності, – зізнається вона. – Можу й за декілька годин упоратися, а можу й тиждень-два працювати і не завершити іграшку. Але я за характером спокійна, ніколи нікуди не поспішаю. Мої цяцьки не шаблонні, кожна річ є індивідуальною. Роблю не за правилами і коли що заманеться», – стверджує жінка.

Вироби пані Марії є не лише в закарпатських діток, її котиками-песиками бавляться і малюки в інших країнах.

«Брат живе в Чехії, замовив для колег журавликів. Усім сподобалося, попросили ще ведмедиків. Потім про мене через них дізналися німці. Там теж мала декілька замовлень для малят – ігри-трансформери. Відтак мої роботи потрапили й до Угорщини, Румунії, Австрії, Швейцарії, Хорватії, Болгарії… Там ручна робота цінується ще більше, ніж у нас, і батьки дуже стежать за тим, аби сини та доньки бавилися дійсно нешкідливими іграшками, адже малюки їх гризуть, облизують, вироби контактують з їхньою шкірою. Між іншим, якщо в магазинної іграшки коротке життя, то дерев’яна є вічною!» – каже умілиця.

Визначає пані Марія, що саме зробить зі шматка дерева, тоді, коли бере його до рук.

«Дерево має свою текстуру, форму. Із одного шматка матеріалу може вийти гарна машинка, з іншого – рибка. Усе відбувається якось спонтанно, на інтуїтивному рівні. Мені ніхто нічого не підказує. Хіба що син дає ідеї, а чоловік інколи допомагає під час самого процесу. Я люблю матеріал, з яким працюю, і в кожен виріб вкладаю частку своєї душі. Від процесу отримую радість, а коли бачу готову роботу, сяю від задоволення», – запевняє жінка.

Закарпатка зізнається, що ніколи не робила для себе з дерева жодного кухонного інвентарю – дощечок, ложок, уся її творчість спрямована тільки на дітей.

«Моя мета – дарувати посмішки малечі. Спочатку підбираю шматок дерева. Роздивляюся. Малюю приблизний ескіз. Вирізаю форму, шліфую. Малюкам подобаються прості за формою вироби, дуже люблять тварин. Найбільший вовк у мене має висоту 80 см. Він поїхав до Чехії. Найменший виріб – 12 см. Це крихітна мишка. З нею зараз бавиться дівчинка з Австрії. Часом роблю динозавриків, вони всім до душі. Ляльки не вирізаю, як і собі для жіночих справ кухонний інвентар», – каже майстриня.

За словами Марії Сойми, хоч вона й продає вироби, але працює переважно для душі, тому робота для неї завжди в задоволення.

«Не ставлю собі за мету розбагатіти. Найбільше прагну подарувати трохи щастя. Тому й від процесу «кайфую». Подруги мені не раз казали, що не треба займатися не своєю справою, але мені подобається, і я не поділяю роботу на чоловічу та жіночу. Можу Івану допомогти й машину полагодити, а він – їсти приготувати чи позамітати. У нас у родині повна гармонія. Свої вміння передам сину, можливо, колись стануть у нагоді і йому», – наголошує умілиця.

Скільки в доробку пані Марії іграшок, вона не знає, бо каже, що ніколи не рахувала.

«Я не збираюся якусь виставку робити. Навіть серед знайомих мало хто знає, чим я займаюся. Переважно працюю на закордон. Сусіди думають, що сиджу собі просто вдома і бавлюся з дитиною та годую чоловіка. Загалом за ці роки назбиралося б декілька сотень робіт. Думаю, не менше 500. Багато іграшок продає мені брат, тому він краще б розповів, скільки я всього вирізала», – наголошує Марія Сойма.

Нещодавно, крім тваринок, жінка почала захоплюватися ще й вирізанням із дерева дерев та квітів. Усі вони у вигляді конструкторів, їх можна складати, і вони розвивають моторику маленьких дитячих рук.

«Завжди потрібно йти в ногу з часом і розвиватися. Дехто з батьків хоче, аби діти вміли не лише співати й віршики розповідати, але й зналися на рослинах, вивчали світ, що оточує нас, були допитливими та любили природу. Тому почала робити для них нові розвиваючі іграшки. Вони дещо особливі. Наприклад, із квітки можна зняти пелюстку, а потім знову причепити, до стовбура прикріпити крону тополі, дуба, верби. На перспективу хочу ще й роботів таких майструвати. Загалом планів багато, головне, аби був час на те, щоб втілити їх у життя», – запевняє умілиця.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах