Одні багатіють, інші бідніють. Як через війну змінився рівень життя на Закарпатті

Війна позначилася на всіх аспектах нашого життя. Навіть у найбільш мирному регіоні України, де практично відсутні обстріли та немає комендантської години, ситуація в державі усе ж сильно вплинула на рівень добробуту населення.

Тож стали закарпатці за цей час біднішими чи багатшими? У яких сферах маємо бодай якість покращення, а в яких навпаки – відчувається погіршення? Що думають про рівень свого достатку краяни? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Ситуація загалом невтішна

Почнемо з поганих новин. Хоч чиновники в один голос рапортують про те, що рівень безробіття як у державі в цілому, так і на Закарпатті зокрема знизився, це не зовсім так. Чому?

По-перше, чоловіки, які раніше їздили на заробітки до найближчих європейських країн, зараз виїхати не можуть. Автоматично рівень достатку у їхніх родинах став меншим. Так, можуть поїхати жінки. Але не всі, бо на їхніх плечах догляд за дітьми, а виїхати з малечею – значить відривати її зі школи через тимчасовий заробіток, віддавати у іноземний навчальний заклад із іншою мовою викладання.

По-друге, на обліку Служби зайнятості переважно одні жінки. Чоловіки перестали звертатися на «біржу», бо впевнені, що на них потім чекає повістка у військкомат. Тобто, де-юре безробіття дійсно скоротилося, а де-факто, навпаки – зросло. Чому? Про це найкраще знають самі ж роботодавці.

«Спочатку були два важкі карантинні роки, потім – два роки війни. Долили «масла у вогонь» і відключення світла, і подорожчання комунальних послуг, і зростання цін на бензин. Якщо декілька місяців люди могли погодитися працювати на неповний робочий день і на половину зарплатні, то завжди тривати так не могло. Довелося скорочувати персонал. Дехто пішов сам, бо боявся мобілізації. Маю на увазі чоловічу половину. У результаті – зараз колектив, який налічував більше 30 осіб, складається з моєї родини та ще п’ятьох найманих працівників. Тож як міг покращитися у цих людей рівень добробуту? Як на мене, у більшості випадків ситуація стала у рази гіршою», – розповідає «Карпатському об’єктиву» підприємець із Ужгорода Ярослав Стець.

А завідувачка відділу Інституту демографії та соцдосліджень імені Птухи Людмила Черенько взагалі переконана, що ми «відкотилися» за економічними показниками на багато років назад.

«У 2022-2023 через військовий стан у державі фактично державну статистику про рівень життя людей майже не збирали. Тому соціологам усі підрахунки доводиться моделювати, – наголошує вона. – Отже, за даними Інституту, у 2022 році бідними вважалося 60% населення, а вже у 2023-му — 67%. Найвищими показники бідності традиційно були у селах, де рівень достатку є завжди найбільш низьким. Крім того, у нас ще з 2014 року для визначення рівня бідності застосовують прожитковий мінімум, а він фактично, якщо брати до уваги ціни, відрізняється від офіційного. Тобто бідними, за оцінками спеціалістів Інституту демографії, є власне ті люди, які живуть на прибутки, що становлять менше 5 тисяч гривень на місяць. При цьому Світовий банк має інші критерії щодо визначення рівня бідності. І за його даними, від початку повномасштабного вторгнення в Україні бідність зросла із 5,5% до 24,2%. Тобто, 7,1 мільйона людей виявилися у скрутному фінансовому становищі. Загалом нашу державу Світовий банк зараховує до бідних країн, у якій людям доводиться виживати на менше ніж за 5,5 (приблизно 200 гривень) доларів на день і менше, ніж за 6 тисяч гривень на місяць».

І… і ще один чинник, який позначився на рівні добробуту закарпатців – зростання цін.

«Якщо на початку війни в магазинах був незначний ажіотаж за продуктами, то зараз його немає, навпаки – люди почали купувати менше. Причина – безгрошів’я. Із прибутками стало сутужніше, а вартість багатьох видів продукції зросла на 30-50%. У сезон ще хоч дешевшали овочі, але взимку вони традиційно дорогі, – наголошує мукачівська економістка Валентина Пристайко. – Що стосується роботи, то наші чиновники люблять вихвалятися релокованим бізнесом. Так, у цьому питанні у нас дійсно є покращення і зросли збори до бюджетів територіальних громад. Але підприємці найчастіше переїжджають до нас разом із колективами, тобто самим закарпатцям від цього робочих місць не дуже й побільшало. До того ж, здебільшого релокуються в Ужгород. А це – не все Закарпаття! У селах і далі катастрофа з роботою! Та й беруть наших земляків ці підприємства, що змінюють прописку, здебільшого на робітничі посади із не найвищими ставками. А скільки ми ще маємо внутрішньо переміщених осіб, яким потрібна робота! Тому я б не говорила про загальне покращення рівня добробуту області. Незважаючи на те, що у нас мирно і спокійно, заробітні плати при цьому залишаються одними з найнижчих в Україні. І пенсії, між іншим, також є найбільш низькими в державі. Це – офіційно і вже далеко не перший рік!».

Не всім погано

Утім не у всіх справи йдуть настільки вже й погано. Дехто навпаки наголошує, що прибутки за останні два роки в нього зросли.

«Середня ціна оренди квартир зросла до 10 тисяч гривень на місяць. Дехто видає й по 7, а дехто – і по 15 тисяч. І це – у невеликому місті. Тобто, люди почали більше отримувати пасивного прибутку. Звісно, мова йде про тих, хто має вільну нерухомість. Також наразі продати житло можна вигідніше, ніж раніше, а бажаючих придбати при цьому мати в нашому краї будинок чи квартиру стало більше, – розповідає «Карпатському об’єктиву» ріелтор із Хуста Вадим Пилип.

Кафе та ресторани теж після карантинів тепер полегшено зітхнули…

«Відвідуваність за останні два роки стала більшою за рахунок переселенців. Та й дехто робить чималі замовлення. До нас приїхало багато заможних людей і вони привезли у область гроші, – розмірковує Івета Молнір із Виноградова. – У мене невелике кафе, але рівень доходів суттєво зріс. А що тоді говорити про ресторани високого рівня! Як на мене, це добре, коли люди мають можливість більше заробити, підняти працівникам зарплати та ще й сплачувати при цьому до казни вищі податки. У цьому мають бути зацікавлені всі, але передусім – чиновники!»

У сфері туризму також відчувається істотне покращення.

«Багато хто втікає до нас від обстрілів хоча б на короткий час. Якщо раніше відпустку мешканці великих українських міст проводили за кордоном, то зараз найчастіше – у Карпатах. При чому, у будь-яку пору року. Для нас – це – неабиякий бонус, – стверджує представниця однієї з тур агенцій області Світлана Юрчак. – Та й у всіляких туристичних комплексів, санаторіїв нині ніби відкрилося друге дихання. Потік бажаючих там провести дозвілля чи оздоровитись не спадає. Багато хто замовляє просто тури в гори, винаймає інструкторів, або гідів, які проводять екскурсії цікавими місцями. Ці люди також мають додаткові прибутки. Крім того, гастротуризм із дегустаційними подорожами теж відчуває покращення. А це – також допомога фермерам, власникам екосадиб та виробникам крафтової продукції. Тобто, не можна говорити, що в нас повний застій, багато сфер нарешті відчули покращення і піднімають економіку держави!».

Справді, під час війни одні закарпатці біднішають, а в інших – навпаки налагоджуються справи. Загалом «картина» виходить досить цікавою. Однак якщо враховувати прибутки основної маси населення, то суттєві покращення все одно, на жаль, важко помітити. Тим не менше, добре хоча б, що позитивні зрушення є в певних галузях і це вже обнадіює. Утім хочеться, звісно, аби все ж більшість закарпатців зажили краще і дохід у людей почав нарешті зростати, робочих місць створювалося більше, а ціни перестали бути настільки захмарними і стабілізувалися.

Марина АЛДОН