Зачароване Закарпаття. Село Плоске, Свалявщина

Закарпаття багате не тільки на дари природи, доброзичливих жителів, але й різноманітні розповіді, приповідки, казки та легенди.

Кожне село нашої області вирізняється серед інших. Цю родзинку, неповторний колорит отримує завдяки нашаруванню історичних подій, які відбувалися на території краю.

Перша подорож поведе нас стежками Свалявщини. Село Плоске розташоване в долині річки Мала Пиня. Розповідають, що колись дуже давно, тікаючи від нападу монголо-татар, у цей край з Івано-Франківщини прибули три брати на прізвище Білей. Чомусь родинні зв’язки не тримали їх купи. Тільки два брати залишилися на території теперішньої Свалявщини й оселилися на невеличкому пагорбі біля річки, а третій подався в Іршавський край.

Місцевість, де тепер розкинулося село Плоске, була дуже заболоченою. Тому, коли люди будували житло, робили спочатку своєрідну основу. Це підвищення називали «плостинки». Вважається, що свою назву село отримало завдяки цій будівельній основі й стало називатися Плоско або Плоске. Та це не єдина назва. У кінці XIX ст. її змінили, і вона зазвучала на угорський зразок – Домбоштелек.

Поступово жителі села почали пристосовуватися до місцевості: вирубували верби, що росли в болотах, брали гравій для будівництва своїх домівок. Таким чином річка стала мілководною й змінила своє русло. Це дало можливість селянам спуститися з пагорбів нижче в долину. Тут землі були більш придатними до обробки, стало значно легше діставатися до води.

До речі, перша згадка про Плоске датується 1597 роком. На гербі та печатці села зображено сонце й рибу на зеленому тлі, а вінчає все корона із золотої пшениці. Тож зрозуміло, що тутешні землі та води були багатими та родючими. На печатці зображено по шестикутній зірці з обох боків, що наводить на думку про єврейське населення. Цей факт про три єврейські родини, що проживали в селі й були знищені фашистами під час війни 1944 року.

Донині серед плосківчан живе легенда про односельця Юрка Борошняка, який мав дар ворожіння. Вона звучить так…

Жив у селі ворожбит. Він умів відганяти злі сили, наслані на людей або худобу, а то й навпаки. Якось у селі поховали одну жінку. Але відтоді почала гинути худоба без усяких причин. Люди змушені були просити в Борошняка запобігти цьому лихові. Ворожбит наказав розкопати могилу тієї жінки. Зробивши це, люди побачили пів’ями крові й дуже здивувалися. Борошняк мав таку владу над померлою ворожкою, що повторно умертвив її – зарубав сокирою. З того часу перестала гинути худоба в селі. А якось лісник Василь Білей не розрахувався із Борошняком, який у нього служив. І той помстився кривднику: за два тижні в господарстві хазяїна загинуло 8 голів великої рогатої худоби.

Та не тільки легендами славиться Плоске. У цьому селі в 1837 році народився отець Олександр Митрак – письменник, журналіст, етнограф і мовознавець. Завдяки його матеріалам як мовознавця-лексикографа укладені й видані «Русько-мадярський» та «Мадярсько-руський» словники. Перший побачив світ у 1881 році, а другий – у 1922-му.

Кожна місцина, кожне село та місто нашої області мають свої секрети, легенди й дивовижні розповіді, які нам, жителям Закарпаття, варто знати. Бо, як кажуть мудрі люди: «Чим більше знаєш про рідний край, тим більше його цінуєш».

Софія ПЕКАРОВИЧ