Чому Закарпаття потопає у смітті і як його очистити

Зазвичай весною ми починаємо просинатися і думати про чистоту, наводити лад у оселях, на подвір’ї, але не завжди на вулицях, всього за декілька метрів поруч від будинку, у лісах, на галявинах, на полях…. На жаль, природа на Закарпатті дуже засмічена! І це стосується як міст, так і сіл. Побачити мотлох біля Ужа можна навіть в Ужгороді… а що вже казати про віддалені села, де немає централізованого вивезення відходів і де звикли всі нечистоти викидати у водойми або біля доріг, у канави або на узліссі… Таке споживацьке ставлення до довкілля дається взнаки і економічно. Із року в рік країни-сусідки штрафують Україну за тонни пластику, який через ріки потрапляє на їхні території.

Тож що нам робити? Як вирішити проблему зі сміттям? Чи є можливість змінити свідомість людей і навчити їх більш відповідального ставлення до природи? Відповіді на ці питання шукав «Карпатський об’єктив».

Де на Закарпатті найгірша ситуація зі сміттям?

На жаль, майже в кожному куточку Закарпаття є несанкціоновані звалища. Люди просто на одну купу звозять рештки життєдіяльності і залишають… Більшість із них навіть не гниє, особливо, коли мова йде про пластик, термін розпаду якого складає тисячу років. Такі сміттєві гори особливо лякають вздовж берегів річок, адже отруюється не тільки ґрунт, але й вода. Чи хтось думає, що потім сам споживатиме цю отруту?

А щоб побачити сміттєве море, варто поїхати на Вільшанське водосховище… Його із року в рік очищують волонтери, проводять там навіть екопікніки, аби залучити якомога більше громадськості і надати проблемі резонансу, але потім знову через певний час водойма завалена пластиком. Хто його туди кидає? Не привозять французи чи німці, а залишають самі ж місцеві мешканці, до яких ніяк не доходить, що вони вбивають не просто природу, а знищують власний дім, той куточок, серед якого живуть! Не дарма кажуть: «Не плюй у колодязь, бо з нього ще доведеться водити напитися». Проте достукатися до сердець деяких закарпатців простими словами дуже важко…

Відома закарпатська екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук вважає, що вирішити проблему можна, проблема лише в тому, що з людьми ніхто не хоче працювати. За її словами, допомогти може запровадження роздільної системи збору сміття.

«Запровадження системи роздільного збору сміття у гірських селах дозволяє розв’язати проблеми майже повністю. Так показує досвід Нижньоворітської ТГ, яка зробила це ще у 2013 році. Вони все відсортовують і у них загального сміття майже не залишається», – каже «Карпатському об’єктиву» викладачка УжнУ, кандидатка біологічних наук та очільниця ГО «Екосфера».

Також природозахисниця розповіла, де у області екологічна ситуація є найгіршою.

«Найбільше засмічення там, де досі немає централізованого збору та вивозу сміття, тобто, у гірських селах. Але ситуація поступово стає кращою. Важко сказати, де зараз найбільш засмічена природа. Всюди у зворищах є непотріб. Більше того, навіть такі територіальні громади, як Великобичківська, де є оператор зі збору ТПВ і запроваджено роздільний збір сміття, зараз має у своєму складі такі села, де централізованого збору ТПВ до об’єднання громад не було. Це – тупикові гірські населені пункти: Верхнє Водяне, Росішка, Косівська Поляна. Проблеми є і в селах долини ріки Теребля, які знаходяться у межах Синевирського НПП. Там також не було ніякого централізованого збору ТПВ, все сміття накопичується у Вільшанському водосховищі. У 2019 Колочавська ТГ і Синевирська ТГ почали роботу над впровадженням системи роздільного збору сміття. Тобто, поступово ситуація покращується всюди, але поволі», – наголосила екологиня.

А що думають волонтери та екоактивісти?

Останнім часом на Закарпатті все більш активно почали діяти різні волонтерські рухи. Захисники природи різного віку об’єднуються не заради одноразової екологічної акції, а втілюють у життя цілі масштабні проекти з очистки довкілля. Вони висаджують дерева, чистять від усілякого мотлоху береги річок, ліси, проводять серед населення просвітницьку роботу і власним прикладом показують, як потрібно поводитися з довкіллям. Ці люди також борються з лісовими варварами, які проводять нещадні вирубки, виступають проти забудови гірських масивів курортами та будівництва на наших ріках міні-ГЕС. Звісно, у кожного своя роль, але проти засмічення нашого краю виступають абсолютно всі.

Катерина Молнар із Ужгорода не вважає себе професійною борчинею зі сміттярами, вона скромно заявляє, що просто постійно прибирає непотріб там, де його бачить, вивозить у спеціальні місця і закликає закарпатців цінувати той Божий дар, який ми від народження абсолютно безкоштовно маємо – нашу природу.

«Я – просто волонтерка, яка не може дивитися із заплющеними очима на різного роду відходи, залишені чи просто посеред вулиці, чи десь у парку, чи біля річки. Кілька разів на рік разом із друзями ми їздимо прибирати ліси у різні куточки нашого краю. Найчастіше обираємо чомусь Тячівщину. Там дуже гарно і досить брудно… на жаль… Не вважаю це подвигом, це – елементарний громадянський обов’язок кожної людини. Бачиш сміття – підніми і викинь там, де для цього є спеціально встановлене місце. І ганьба тим головам сіл, де досі немає смітників! Вони не відповідають займаним посадам, не виконують свою роботу, про таких кажуть – профнепридатні. Якщо ж відпочиваючі їдуть на природу, вони також не мають права залишати за собою там свій непотріб. Поїли, відтягнулись, складіть сміття у пакети і відвезіть додому. Ріки – не сміттєпроводи і ліси – не звалища для пляшок! Порушників же потрібно виявляти і штрафувати, як і в інших країнах. Чомусь за кордоном наші земляки не сміють поводитися так нахабно, як вдома. Вони знають, що їх там оштрафують!», – стверджує «Карпатському об’єктиву» дівчина.

Такої ж думки Агнеса Майор із Хуста. Жінка вже більше 10 років живе у Німеччині, але щоразу, коли приїжджає на Закарпаття, іде з родичами та знайомими прибирати узбережжя гірської Тиси від усілякого мотлоху, бо каже, що від болю крається її серце.

«Коли буваю вдома, збираю друзів, беремо з собою їжу, рукавиці, пакети і відправляємося на природу… але не для «розслабухи», а на толоку. Що робити, коли в іншій державі всюди бачиш чистоту, а тут теж хочеться справжньої краси, адже природа у нас розкішна! Аби люди не смітити, їх потрібно дисциплінувати. А що дисциплінує краще, аніж штраф? Коли з кишені доведеться викласти кілька тисяч гривень за папірець біля водойми, от тоді перед тим, як викидати його вдруге, доведеться двічі подумати, чи робити так знову, чи все ж ні. У Німеччині навіть за неналежне поводження з відходами можуть змусити сплатити кілька тисяч євро штрафу. Там навіть є спеціальні сміттєві детективи, які працюють над виявленням порушників. Утім смітять зазвичай не німці, а туристи та ті, хто недавно туди виїхав. Місцеві громади дуже добре знають, що навіть якщо ви щось кидали в урну, але не влучили в неї і залишили посеред вулиці, скажімо, недопалок, бананову шкірку, квитанцію чи обгортку від цукерки, доведеться розлучитися з 25-50 євро. Якщо ж ви викинулись щось на дитячому майданчику, штраф випишуть значно більший – 150 євро. Якщо ж сміття більш габаритне, то взагалі – від сотні до кількох тисяч євро. На Закарпатті вздовж трас завжди можна побачити всякі відходи. У Німеччині такого немає! Там, якщо ви викинули щось на узбіччі, на вас чекає квитанція з сумою штрафу від 500 євро. Смітити в лісах німці взагалі панічно бояться, бо там це вважається злочином, а не просто правопорушенням. Навіть біля свого будинку потрібно ретельно прибирати, бо якщо біля вас брудно і це помітять сусіди, вони можуть викликати спеціальні служби і господаря неодмінно притягнуть до відповідальності», – наголошує вона.

Якби у нас діяли такі ж жорсткі закони щодо засмічення територій, і ліси, і ріки були б кришталево чистими, не доводилося б волонтерами постійно прибирати, а сам клімат у краї був би набагато здоровішим. Адже не секрет, що багато видів сміття виділяють токсичні і небезпечні для організму людей і тварин речовини. Тож через чиюсь недбалість таким чином страждають усі…

Марина АЛДОН