Як працює і як живе ринок у Хусті: куди поділися покупці

Ще кілька років тому зазвичай перед Великоднем під час посту на Хустському центральному міському яблуку не було де яблуку впасти навіть у будень. А у суботу там взагалі не можна було ні пройти, ні проїхати. Купували все: від продуктів до одежі та речей для дому. Особливо асоціювалося це місце з килимами, адже мешканці Тячівщини, які навесні поверталися з заробітків, закуповували їх десятками, аби до свят гості бачили в будинках обновки. Це ж стосувалося і занавісок, штор та меблів, які можна було придбати в магазинах, що знаходяться неподалік. Уся передриринкова площа була гамірною і людною… Зараз там хоч і проходять поодинокі покупці, але їх у рази менше, ніж колись.

Невже війна настілки вплинула на життя закарпатців? Як і чим живе центральний міський ринок у Хусті? Аби дізнатися, «Карпатський об’єктив» вирішив поспілкуватися як із продавцями, так і з покупцями…

Життя на паузі, відколи почалася війна

Знаходиться продуктовий ринок майже в центрі Хуста. Біля нього – платна паркова для автомобілів. Машин мало. Людей – також. Вирушаємо шукати директора ринку. Виявляється, їх – аж двоє, бо і ринків два і знаходяться вони один навпроти іншого. Хоча продукція і там, і там аналогічна, та території фактично дві різні… і вони обидві обгороджені, адже у неділю – вихідний, тут немає ні душі. Чи через те, що люди досить активно ідуть до церков, чи просто вже так повелося з минулих років, але ринки працюють лише 6 днів у тижні. Найбільш «базарною» є субота. На жаль, жодного з власників ринку застати на місці не вдалося, але чи треба, адже ті, для кого це місце стало робочим, хто тільки тут заробляє собі та родині на прожиття – знають набагато більше за дирекцію, яка займається переважно виключно офіційними питаннями.

Отже, йдемо знайомитися.

Майже одразу біля входу молода жінка Світлана продає городину. Закуповує її у Виноградові. Усе свіже і пахне натуральністю. Там же торгують і її мама та свекруха.

Хтось купує капусту. Чекаємо, поки розрахується. На жаль, покупчиня не бере більше нічого і йде геть.

«Навіть під час карантину торгівля йшла краще. Так, обмеження були, але люди мали гроші, купували, затоварювалися одразу багатьма продуктами, брали гуртом великі партії товарів і життя вирувало. Зараз… ніби всі вимерли. Чоловіки на війні, а ті, що вдома, на заробітки не їздять, грошей не мають, бо й роботи немає, жінки дорожать кожною копійчиною, бо на все не вистачає. Навіть фрукти дітям менше почали купувати», – каже Світлана «Карпатському об’єктиву».

Пані Марія, яка має таку ж продукцію, додає:

«Відколи почалася війна, а це – вже більше, ніж рік, ніби життя хтось поставив на паузу, – зітхає вона. – А в нас же продукти, не одежа! Ці товари псуються! І хоча це продукція фактично першої необхідності, все одно купують дуже мало. Люди почали менше їсти! Зараз організму потрібні весняні вітаміни, але навіть банани, яблука беруть рідко. Не кажу вже навіть про зелену цибулю, помідори, огірки. От картоплю продали легше, капусту також. Однак продається все одно не так, як раніше. Події в державі вплинули і на життя продавців, і на платоспроможність покупців. Ціни тримаємо максимально низькі, аби хоч щось вторгувати. Шкода всіх…. Але й нам жити треба якось»

Покупчиня, що підходить до нас і просить кілька морквин, також ділиться думками:

«Непросто стало зараз. Зарплати не підвищили, а урізали, ще й перевели на половину ставки, чоловік хворіє, а аптека тягне шалені суми. Тому складаю список перед тим, як іти на ринок, підраховую приблизну суму і тільки так вирушаю на покупки. Але дякую Богу хоча б за те, що у нас не гримлять снаряди і можемо спати спокійно», – запевняє жінка, що представляється Ельвірою.

Заробітки прикрилися, суми у гаманцях зміліли

На площі перед ринком завжди раніше кипіла вулична торгівля. Але навіть зараз там із молочною продукцією стоїть всього декілька жінок.

«Дуже важко продати молоко, сир та сметану, – зізнається пані Олена із Велятина. – Трави ще немає, сіно дороге, корову утримувати зовсім невигідно. Продала б її, але молочко потрібне онукам, вони ще маленькі. Покупців же також розумію, ніхто зараз не розкошує! Непросто всім, немає грошей і мало можливостей заробити»

Цікавимося у продавця риби, як із торгівлею в нього.

«У піст продати легше, а так – проблематично, – каже він. – Якщо раніше на ринок до Хуста їхало багато народу з Виноградівщини, Іршавщини та Тячіщини, то тепер залишилися одні хустяни… але й їх небагато. Холча риба в мене завжди свіжа і дуже смачна, маю постійних клієнтів, але їхні ряди останнім часом стали значно рідшими».

Аби дізнатися, чи купують одежу, якої на ринку багато, відправляємося до критих гарно облаштованих торговельних рядів. Утім наражаємося на конфлікт.

При спробі сфотографувати товар (навіть не людину), жінка, що продає білизну, починає кричати на весь ринок і навіть погрожує викликати поліцію, мовляв, ніхто не має права тут проводити зйомки. На зауваження, що це громадське місце і тут дозволено фотографувати, тим більше журналіст має на це законне право, вона не реагує і продовжує вигукувати щось своє. Пересвідчившись, що розмова з нею марна, просто рушаємо далі.

Натомість чоловік років 65 розповідає, що одяг купують дуже рідко, торгівля завмерла. Справді, покупців між рядами немає зовсім.

«Кому треба щось терміново одягнути, а в гардеробі такої речі немає, ідуть у секонд-хенд. Там зараз життя вирує, – наголошує він, представившись Василем. – У магазинах ситуація ідентична. На ринку збути товар непросто. Даємо знижки, опускаємо ціну, але охочих щось придбати все одно небагато».

Хоча вибір одежі на центральному хустському ринку насправді є на всякий смак і на всяку товщину гаманця, хіба що брендових нарядів немає, люди не поспішають оновлювати гардероб…

Кульмінацією нашого походу на ринок є килими. Чомусь саме з ними асоціюється це місце.

Пані Олена продає їх вже більше 20 років, має кілька лотків. Біля одного з них стоїть жіночка і роздивляється продукцію.

«Хотіла б у хату щось до свят новеньке придбати, стара доріжка зовсім зносилася… Але боюся, що потім на їжу пенсії не вистачить, – каже вона. – Хоча вибір килимків дуже великий, але ще подумаю, купувати чи ні. Пораджуся вдома з чоловіком».

Тим часом господиня товару показує асортимент. І дійсно чого тільки в неї немає!

«У це все вкладено великі гроші, а повернути їх непросто. Купують тепер килими рідко», – запевняє вона.

На запитання, де поділися покупці з Тячівщини, які колись брали в неї покриття для підлоги у великих кількостях, жінка тільки знизує плечима.

«Важко останнім часом стало торгувати… Справді, раніше з румунськомовних сіл приїжджало багато клієнтів. Вони їхали масово! Та тепер немає нікого. Ці люди були неймовірно щедрими покупцями і ніколи не торгувалися. Просто брали те, що сподобалося й відраховували гроші. Зараз заробітки прикрилися… Суми у гаманцях та на банківських картках серйозно зміліли… Велика кількість наших краян виїхала за кордон. Ті, що вдома, не завжди навіть роботу мають. На ринку переважно покупці з Хуста та району, люди небагаті, не кожен може собі дозволити щороку змінювати доріжки… Відколи війна, торгівля йде слабо. Але віримо, що все це швидко закінчиться і все стане, як раніше», – із надією на краще підсумовує розмову пані Олена.

Наостанок знайомимося ще з однією жінкою, яка несе в руках велику гарну керамічну вазу.

«Для свахи купила. На День народження до неї іду. Для себе б точно собі не дозволила таку покупку, – зізнається вона. – Я пенсіонерка, мені 67 років. На ринку купую тільки найбільш необхідне, бо державні виплати малі і на все не вистачає».

А тим часом молодий хлопець виходить із квіткового кіоску з розкішним букетом троянд. Цікавимося, для кого придбав.

«Для коханої, – посміхається він. – Я з війни повернувся, хочу з нею побачитись».

Фотографуватися хлопчина не хоче, але настій у нього веселий, бадьорий, закоханий. Він запевняє, що будь-яке випробування є тільки тимчасовим, тому не треба опускати руки…

«Скоро все у нас буде добре, і торгівля оживе, і народ заживе краще», – наголошує новий знайомий, представившись Артуром…

Його оптимізм справді дає надію. Як би важко не було, але життя триває і торгівля, хоч і не надто жвава, але все одно ведеться… На ринку в Хусті є не лише продавці, але й покупці і кожен із них тут не для того, щоб прогулятися, а аби щось купити!

Марина АЛДОН