В Ужгороді вклонилися пам’яті жертв «маленьких робіт»

Представники угорської громади Ужгорода за традицією вшанували пам’ять чоловіків, вивезених на так звані «маленькі роботи», біля меморіального знака, установленого Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС) на кладовищі Кальварія.

Тихий меморіальний захід відкрила очільниця Ужгородського міського осередку ТУКЗ-КМКС Юдіт Кулін. Після представлення запрошених гостей: консулів Угорщини в Ужгороді Едіни Альбертне Шімон та Арона Чеха, заступника голови обласної організації ТУКЗ-КМКС, депутата облради Йосипа Борто, представника Товариства угорської інтелігенції Закарпаття Яноша Мешка, очільниці Товариства угорських митців Закарпаття Агнеш Кулін – вона привітала присутніх і коротко пригадала події 78-річної давнини.

– Ми схиляємо голови та вшановуємо пам’ять жертв сталінізму. Це історична подія, яка так чи інакше пов’язана з кожною угорською родиною Закарпаття. Коли ми стояли тут рік тому, через сумні події я мусила констатувати, що, на жаль, нас зібралося на вшанування дуже мало, але ситуація відтоді не покращилася, а погіршилася. Це важливий день, коли ми повинні згадати те, що не має повторитися, – зазначила Юдіт Кулін. А відтак наголосила, що без минулого немає майбутнього, тому важливо, щоб сучасна молодь знала про трагедію закарпатських угорців 1944 року.

Після цього учень 11-го класу Ужгородської угорськомовної середньої школи № 10 Річард Варга зачитав вірш Тібора Селлеші «Закарпатський Отче наш».

Представники історичних церков – пастор реформатської церкви Іштван Надь та римо-католицький диякон Роберт Бачо – помолилися за душевний упокій померлих.

У контексті події зазначалося, що листопад – це місяць пам’яті для всіх, але ця пам’ять особлива для закарпатських угорців. «Сьогодні ми згадуємо трагічні історичні події, котрі й нині відгукуються в душі кожного угорця. Спонукають зупинитися, заглибитися в себе. Адже дивлячись на написи на цих меморіалах, ми розмірковуємо, що лунало в серцях тих людей, коли вони від’їжджали на три дні, але багато хто вже ніколи не повернувся додому, і про них залишилася тільки пам’ять. Що це означає для нас сьогодні? Тяжкий хрест історії, який опинився на плечах цього багатостраждального народу тут, біля підніжжя Карпат, чи свідчення, яке привело до того, що сьогодні кожен угорець може з мовчазним смиренням схилитися перед пам’яттю тих, хто ніс у серці надію на збереження нашої нації, як палаючий факел. Цей факел горить і нині, сповіщаючи тих, хто залишається тут у годину пам’яті, що угорська громада жива і буде жити!» – ішлося, зокрема, у проповіді пастора реформатської церкви Іштвана Надя.

Відтак присутні поклали вінки та квіти й запалили свічки, аби вшанувати пам’ять про загиблих майже 80 років тому.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap