Мукачівці налагодили виробництво маскувальних сіток для військових

Щодня, зранку до пізнього вечора, на території волонтерського хабу «Венеція» люди плетуть маскувальні сітки для військових на передову. Це чи не єдина локація на Закарпатті, де сіткоплетіння не тільки не зупинили, а навпаки, ініціатива вийшла на новий рівень – налагодженого виробництва. Стало можливим це завдяки волонтерам, яких згуртувала навколо себе активна мукачівка Зоя Туряниця. Спеціально для «Карпатського об’єктиву» жінка розповіла, що хоч вона за освітою і інженер-технолог та спеціалізується на виробах з тканини, працювати з таким камуфляжним інвентарем було нелегко, адже ніхто не знав, як правильно плести маскувальні сітки. Ніхто не знав, бо не було такої необхідності. Тому перший камуфляж доводилося перероблювати. Зоя Туряниця вчилася майже з нуля виготовляти не просто сітки, а по-справжньому якісну та корисну продукцію для військових. Далі вже вчила і інших.

«У плетінні сіток є декілька важливих факторів: основа, тканина, приміщення та люди. У лютому місяці ми виплели усю основу, що була у Мукачеві, потім на початку літа зрозуміли, що і зеленої тканини вже не залишилось. Довелося шукати можливості продовжувати працювати. Ми знайшли місце, де братимемо сітки і отримали величезну партію білої тканини. Зараз звісно, коли вже випав сніг, і військові потребують саме білу маскувальну сітку, то ми плетемо її, як є, а тоді – влітку, перед нами стояло завдання – зробити її зеленою. З настанням осені – коричневою та жовтою. Я довго не могла зрозуміти, як саме ми маємо пофарбувати таку кількість тканини. Звернулася по допомогу до колег з університету і, врешті-решт, по декілька разів на добу я фарбувала тканину у власній пральній машині. Така була необхідність! А свої речі я носила прати до подруги) », – розповідає Зоя Туряниця.

Волонтерка додає, що не зважаючи на те, що вже йде дев’ятий місяць війни, жодна з фабрик не виготовляє маскувальні сітки з натуральних тканин. А ті, що роблять з синтетичної, – плавляться і у результаті можуть прилипати до техніки і одягу. А потреба у маскувальних сітках не зникає, адже лінія фронту постійно змінюється і військові переходячи на інші позиції не завжди можуть забрати з собою і камуфляжну сітку.

Завдяки спільним зусиллям волонтерів та людей, що підтримували фінансово, на фронт вдалося вже відправити приблизно 5 тисяч квадратних метрів маскувальної сітки.

«Люди донатять, тим самим допомагають нам закупляти основу, бо вона наразі виходить найдорожче. Сітка приблизно 300 квадратів коштує 3000 тисячі гривень, тобто, по 10 гривень за квадратний метр. Тканини зараз маємо достатньо, навіть з запасом. Тому, можу сказати, що на цьому етапі ми забезпечені усім необхідним. Треба тільки побільше рук, аби наплести багато білої сітки для наших воїнів. Бо по Україні вже випав сніг, тому маємо таку необхідність», – розповідає волонтер благодійного фонду «Спалах» Стас Тараканов.

Налагодивши матеріальну та фінансову складові виробництва, у хабі завжди потребують ініціативних добровольців, що готові долучитися саме до плетіння. Адже бабусі, котрі евакуювалися на Закарпаття та відразу долучилися до волонтерства, потребують допомоги та підтримки. Жінки приходять до «Венеції» щодня та працюють зранку до вечора.

Пані Людмила приїхала з Бахмута до Мукачева 15 березня. До плетіння долучилася у липні. Наразі жінка вже справжній спеціаліст з плетіння «кікімор». Раз на тиждень видає готовий виріб та каже, вкладає у свою працю позитивну енергетику.

«Кікімори роблю для снайперів та розвідників. Насправді, мені здавалося, що я ніколи не зможу займатися такою кропіткою роботою, бо я взагалі по життю непосидюча. Та коли спробувала – мені дуже сподобалось, зараз це мій бренд! Я роблю це, аби допомогти нашим захисникам і захисницям. Роблю це з любов’ю, аби ці сітки оберігали наших воїнів», – каже пані Людмила.

Ще одна переселенка – пані Любов з Харкова, також одна з тих, хто долучився до процесу на початковому етапі. Жінка вдягнена у декілька шарів одягу, адже приміщення не опалюється, та ентузіазму все одно не втрачає, бо відчуває, що робить дуже потрібну справу.

«А як інакше? Як ми можем ще допомогти? Ми плели ціле літо на вулиці. Зараз нам виділили приміщення на території хабу, щоб ми могли продовжувати. Нас раніше було більше та є люди, які повернулися вже додому, а є такі, що прихворіли трохи. Та ми тримаємося. Маємо заради кого і чого», – зізнається жінка.

«Чудова ініціатива, коли до нас приходять школярі, діти не менш завзято роблять цю справу. Долучатися можна навіть цілими родинами. Діткам до снаги, якщо не плести, то наприклад, рвати тканину. До нас літом часто приходив хлопчик з ДЦП, який сили у руках, як такої не мав, але дуже добре в нього виходило розривати тканину. Він був щасливий від того, що мав змогу долучитися до роботи та бути корисним. Ми навіть назвали цю вправу – «Порви москаля». Ще дітки мають можливість долучитися до допомоги, намалювавши листа військовому. Усі роботи ми, разом з сітками, відправляємо на фронт. Тому було б чудово, якби мукачівці активніше долучалися до цієї справи. Хоча б по декілька годин на тиждень, але регулярно приходили, і тобі б робота йшла набагато швидше, аби наші воїни були під захистом», – додає Зоя Туряниця.

Окрім того, що сітки плетуть на постійній основі у хабі «Венеція», волонтери також забезпечують необхідними матеріалами ще декілька локацій, включаючи навчальні заклади та тих, хто плете вдома для своїх чоловіків чи синів.

Ірина ГРАБКО