Пам’ять жертв «маленьких робіт» ушанували і в селі Яноші на Берегівщині

У селі Яноші Берегівського району пам’ять жертв так званих «маленьких робіт» ушанували біля меморіалу жертв сталінських таборів. Захід організували реформатські громади сіл Яноші та Балажер.

У меморіальному дійстві взяли участь, зокрема, пастор реформатської церкви Саболч Надь, староста села Ержебет Бакош-Сабов, представники місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) села Яноші, мешканці населеного пункту.

Після виконання 90-го псалма учень 6-го класу Яношівського ліцею Барнабаш Фодо продекламував тематичний вірш «Молитва тисяч в’язнів 1944 року», котрий розчулив багатьох присутніх.

Захід продовжився богослужінням, яке провів Дюла Сабо. Він ушанував пам’ять загиблих церковною піснею «Дякую, Господи, за життя».

Ержебет Бакош-Сабов під час свого виступу наголосила, що друга половина листопада є дуже болісною для закарпатських угорців, адже в цей час у 1944 році відбулася найбільша трагедія нашого краю. Староста підкреслила, що жителі сіл Яноші та Балажері також стали жертвами сталінських репресій, адже тут майже немає сімей, яких би не торкнулося це жахіття. Пані Ержебет зі сльозами на очах згадала п’ятьох своїх родичів, котрі були вивезені на «маленькі роботи». «Умирають лише ті, про кого забули. Але ми не забуваємо. Щороку в листопаді приходимо згадати цю жахливу подію та вклонитися пам’яті депортованих», – зазначила Ержебет Бакош-Сабов, завершуючи свій виступ.

Відтак очільниця місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Вікторія Ворчак-Єнеї провела паралель між подіями нашого сьогодення та 1944 року. «Нині біля меморіалу жертвам «маленьких робіт» ми починаємо мимоволі відчувати, скільки жаху довелося пережити закарпатським угорцям. Більшість чоловіків, депортованих у 1944 році, так і не повернулися додому, не побачили своїх родин або ніколи не змогли створити власну сім’ю. Сьогодні ми живемо в подібні часи, чимало людей загинуло на війні, а родини багатьох щодня моляться за те, щоб їхні рідні повернулися додому з фронту. Проте я вважаю, я вірю, що Бог не покладає на нас тягар, який ми не можемо витримати. Ми переживемо й нинішнє лихоліття, але зможемо зробити це тільки разом, у співпраці та через віру в Бога», – зазначила очільниця організації.

Пастор Антал Балаж побудував свою проповідь на основі 3-го розділу Плачу Єремії, частина якого звучить так: «Господь любить нас, тому нам ще не кінець, бо Його милосердя не вичерпалося: воно оновлюється щоранку. Господь – моя частина, я довіряю Йому. Господь добрий до тих, хто на Нього надіється, до тих, хто до Нього звертається».

У своїй проповіді пастор звернув увагу на те, що ми можемо сподіватися тільки на Бога, і висловив упевненість, що й серед депортованих було чимало таких, чия віра навіть під час тих подій не зламалася, і вони стали ближчими до Господа.

«Я б хотів, аби ми чітко розуміли: цей уривок говорить нам, що кожен день, коли ми прокидаємось, є даром від Бога», – наголосив пастор. Він також нагадав, що ми маємо всі підстави бути вдячними, оскільки нам не доводиться прокидатись під звуки вибухів. Відтак закликав спробувати зосереджуватися не лише на прикрощах нинішньої ситуації, але й звертати увагу на все хороше, що маємо завдяки благодаті Всевишнього. «Добре чекати в тиші визволення Господнього. Дай, Боже, щоб ми якнайшвидше пережили це визволення. Дай нам, Боже, подолати це, а тим часом переживати ці дні з тихим серцем, довіряючи Господу і звертаючись до Нього», – завершив пастор свою промову.

Після цього молитву та благословення виголосив пастор Балажера Саболч Надь. Ушанування пам’яті завершилося виконанням національної молитви угорців.

(VV/Kárpátalja hetilap)