Рак перевернув життя ужгородки з ніг на голову: покинув чоловік, відмовились позичити гроші на операцію рідні

Незважаючи ні на що, жінка вижила і зараз почувається щасливою.

Катерина Горват у одну мить мало не втратила усе… і власне життя в тому числі. Їй було 32 роки, коли лікарі винесли їй вердикт: рак. У ту мить їй здалося, що вона провалюється у прірву. Грошей на операцію не мала, а позичити ніхто з близьких не хотів, чоловік, почувши, що дружина хвора, швиденько подав на розлучення і вже за 2 місяці пішов під вінець із іншою, на роботі скоротили, бо був саме розпал пандемії і різні заклади закривалися. Здавалося б, сенс усього втрачено і надії немає… Однак жінці вдалося вижити і вона вирішила поділитися своєю історією з «Карпатським об’єктивом».

Чоловік запропонував віддати доньку батькам

Із Віктором Катерина прожила разом 10 років. Життя не було безхмарним, але й особливо неприємних моментів ужгородка пригадати не може. Батьки залишили парі квартиру, а самі перебралися в будинок у селі. У подружжя народилася донька і сім’я мріяла про другу дитину.

«Іринці було 8. І ми хотіли ще сина. Та я довго не могла завагітніти. Раптом у мене припинилися місячні і я зраділа, що перебуваю при надії. Зробила тест, однак він нічого не показав. Вирішила перевіритись. І тут розкрилася страшна правда. Мені сказали, що в мене рак шийки матки», – розповідає «Карпатському об’єктиву» жінка.

Зі сльозами на очах вона прийшла додому і розповіла про почуте. Чоловік спочатку втішав, але потім сказав, що якщо вона помре, нехай про доньку подбають її батьки, він платитиме аліменти, однак відповідальність за виховання Іринки брати на себе не хоче.

«Я зрозуміла, що він у мене не вірить, – пригадує жінка. – Було страшно за майбутнє доньки, адже батьки в мене немолоді, вже пенсіонери. Я намагалася взяти себе в руки, знайти в собі силу нікому не показувати, як мені важко. Наступного дня на роботі мене повідомили, що змушені скоротити, бо через пандемію наш заклад не може працювати у звичному режимі і персоналу залишиться лише половина. Це стало новим ударом. Але я витримала. Думала, що й так помру, то нехай працюють ті, хто здоровий. Поїхала до мами, аби поговорити з нею. У неї був шок. Мати зателефонувала до своєї рідної сестри, аби вона позичила грошей на операцію, адже людина вона забезпечена, має бізнес, та… почула відмову, мовляв важкі часи, усе призупинено і грошей навіть на їжу не вистачає. Це була неправда, але я змирилася. Просила маму більше ні у кого нічого не випрошувати, залишити все, як є».

Чоловік пішов шукати ту, яка народить сина

Через певний час після тривожної звістки від дружини Віктор заявив що йде від неї, бо вона не зможе народити йому сина.

«Наші стосунки із Віктором дуже змінилися від того часу, як я сказала про рак, він перебрався спати до іншої кімнати, додому почав приходити пізно, ми майже не розмовляли. Я розуміла, що в нього хтось є. А незабаром сам він повідомив, що подає на розлучання, бо має дівчину, яка подарує йому сина. Я до всього поставилася з порозумінням. Що він зраджує – підозрювала давно і те, що я не зможу більше мати дітей – було лише приводом», – запевняє Катерина.

Залишившись наодинці зі своїми проблемами, жінці і самій вже не хотілося жити.

«То був найгірший рік у моєму житті, – запевняє Катя. – Якби не мама, я б, напевно, опустила руки. Вона перебралася жити до мене, аби допомагати в усьому, готувала їсти, водила Іринку до школи, забирала її, постійно підбадьорювала, шукала благодійні фонди, волонтерів, просила дати слово жити заради доньки. Я завжди мріяла про спокій, але втратила його. Здавалося, все найкраще вже минуло і ніколи не повернеться, а так багато всього ще хотілося зробити! Я склала список речей, які перед смертю повинна реалізувати. Усе здавалося кошмаром. Так хотілося прокинутися і повернутися в ті часи, коли все було гаразд. Але навіть спати ночами нормально не могла».

Врешті-решт пані Марії, матері Катерини, вдалося вийти на турецьку клініку та український фонд, що допомагає хворим на рак. У жінки зажевріла слабенька, але все ж надія на зцілення.

«Мама зробила неможливе! Я буду їй вдячна до останніх днів! Мене успішно прооперували, я пройшла всі етапи реабілітації і мені ставало із кожним днем краще. Боялася, щоб не почався рецидив. Та лікарі переконували, що я житиму, адже рак було виявлено на ранній стадії і хвороба не встигла мене з’їсти. Відходила від пережитого довго, не скажу, що було легко. Процедури всі неприємні, але я боролася… Хотілося довести всім, що мене ніщо не зламає. Поки я була на лікуванні, Іринкою опікувався батько. Дитина за мене дуже переживала, щоденно молилася по дві-три години. Я також стала побожною. Якщо раніше сміялася з тих, хто ходить до церков, зараз не пропускаю жодного служіння. Вірю, що зцілив мене саме Бог, бо без нього медицина безсила!»

Життя показало, хто є хто

Наразі Катерина Горват уже відійшла від пережитого, знайшла нову роботу і насолоджується життям.

«Зараз я часто проходжу огляди у лікарів, – заявляє вона. – Добре, що рак у мене був лише І стадії. Але я зрозуміла, хто зі мною, а хто ні. Хвороба розкрила справжню суть людей, які були поруч. Із тіткою, наприклад, мама зовсім перестала спілкуватися, образилася. Віктор за весь час після розлучення і разу не навідався до доньки. Аліменти, щоправда, платить, але з дитиною не спілкується. Його нова дружина справді народила йому сина. Спільні знайомі кажуть, що живуть добре. Я не заздрю, не бажаю їм нічого поганого».

Ужгородку трохи засмучує лише те, що дітей вона більше ніколи не зможе мати.

«Нещодавно я влаштувалася на нову роботу. Колектив гарний, дружній. Мені все подобається. Із одним із колег почала зустрічатися. Він розлучений, має сина, до моєї доньки ставиться дуже гарно, прийняв те, що я не зможу йому народити спільну дитину. Після стану спустошення у мене зараз душевний підйом. Я змінила коло знайомих, викреслила з життя тих, хто відвернувся, навіть не думаю про них, у всьому намагаюся відшукати позитив. Якщо мені далося це випробування – значить не дарма. Виходить, я мала стати добрішою, мудрішою!», – стверджує жінка.

Зараз вона долучається до різних благодійних акцій, підтримує переселенців та хворих діточок.

«Мені допомогли абсолютно незнайомі люди. Тепер я допомагаю іншим. Звісно, у силу своїх можливостей. Гроші в мене є, хоч і не мільйони, тому ділюся такою сумою, якою можу. Але роблю це регулярно. Доброчинність надихає, у людини виникає відчуття потрібності іншим, пожертва мотивує до подальших дій. Зробила щось хороше і на душі стає тепло», – посміхається Катерина.

Крім того, наразі закарпатка ловить кожен момент життя і намагається якомога більше часу проводити на природі.

«Влітку ми неодноразово їздили у гори. Я підкоряла хоч і не найвищі вершини, але все ж Карпати! – радіє вона. – Також ми постійно купалися в річках та озерах. Щоправда, не засмагаю, бо мені не можна, але багато часу проводжу на свіжому повітрі. Довкола нас така краса, стільки невідомого, стільки вражаючого, що гріх не побувати у кожному куточку нашого краю. Дуже хочеться піднятися на Говерлу, але поки що не ризикую. Можливо, в наступному році здійсню сходження. А ще ми завели кота. Раніше я не мала у квартирі тварин, та тепер усвідомлюю, що це було помилкою. Степан так заспокоює, так збадьорює, так лагідно муркоче, що ми всі від нього у захваті. Також маємо кролика Петю. Батько подарував його доньці. Тож поповнення внесло в наш побут нові яскраві фарби!»

Катерина Горват справді така життєрадісна, така оптимістка, що навіть не віриться, що на долю цієї молодої жінки випало стільки непростих випробувань. Хочеться від душі їй побажати здоров’я, успіхів у добрих справах, особистого щастя та здійснення всього задуманого.

Марина АЛДОН