Закарпатка вдома обігріває по 30 безпритульних тварин на добу

4 собаки та 12 котів, підібраних на вулиці, живуть у дівчини постійно

Аліні 23 роки. Вона за фахом не ветеринар, а менеджер, але з маленької обожнює тварин. Тому намагається розділити свою любов передусім із тими, кого викинули на вулицю. Взимку, за словами хустянки, у її підвалі гріється і по 20 собак одночасно, а у будинку і по 10 (безпритульних) котиків. Як їй це вдається? Де бере гроші на корм? Чи не заважають тварини рідним? Чи має ще якихось домашніх улюбленців? Про все це дівчина розповіла «Карпатському об’єктиву».

У школі всі кишенькові гроші витрачала на тварин

Аліна Ковач має великий дар – добре серце. Тваринами опікується з маленької, але батьків це завжди трохи непокоїло.

«Я завжди сама ходила до школи, без друзів, подруг, однокласників, бабусь чи дідусів, – каже вона «Карпатському об’єктиву». – Тож бувало, що повертаюся і завжди з собою притягну то котика, то песика. Мама теж любить тваринок. А от батько – ні, не любив до останнього… на жаль… Не раз через мене у родині бували конфлікти. Батько на мене навіть на дорослу щоразу кричав, коли когось підбирала на вулиці. А таке траплялося і трапляється постійно… Малою ж він взагалі погрожував, що вижене мене з хати, якщо ще раз принесу кошенятко чи цуценятко».

Дівчину, звісно, погрози на певний час від благородних вчинків зупиняли. Але діяло це на неї недовго.

«Проходив тиждень – другий і я не могла стриматись. Щоб не було сварки, просто годувала тваринку і відпускала. Мені завжди давали кишенькові гроші, тож я ніколи не купувала собі в школі нічого. Все витрачала на тварин. Старалася навіть заробити. Я дуже швидко і добре писала твори з української. Тож за певні кошти погоджувалася робити це й для однокласників. Вони знали, що гроші підуть не мені, а їх буде витрачено на їжу для котів та собак, тому не скупилися ніколи. Мене більш-менш знайомі розуміли повсякчас».

Підібраних тваринок дівчина навіть умудрялася продавати на ринку, щоправда, за символічну плату.

«Кажуть, щоб кіт чи пес прижилися, за них потрібно заплатити. Людям це відомо. Тому коли в мене були напружені стосунки з рідними вдома, я підбирала кішечку і йшла з нею на ринок. Продавала за гривню. Могла й за 50 копійок віддати… Охочі придбати завжди знаходилися», посміхається закарпатка.

Черепаха, риби, папуги, хом’як

Вдома у Аліни є не лише хвостаті. У неї – цілий зоопарк.

«Рибок маю ще з 7 класу. Тоді хрещена подарувала мені акваріум. Це – моє перше серйозне захоплення. Риб купила собі сама за кошти, які наколядувала. Пару папуг мені також подарували. Подруга принесла на День народження. Я страшенно їм раділа. Зараз їм уже 5 років. Думаю, потрібно буде підкупити нових, аби не вивестись. Папужки виводили малюків і я їх продавала, здавала до зоомагазину. Вилучені кошти витрачала, звісно ж, на корм», – наголошує дівчина.

А от із черепахою в неї вийшла досить цікава історія.

«Коли почалася війна, у наше місто приїхало багато переселенців. Я побачила у соцмережі оголошення про те, що одна родина хоче віддати черепаху, бо, мовляв, господар не видає будинок тим, у кого є домашні улюбленці. Ми зустрілися з тією жінкою і вона плакала. Черепаха ж не лає, не кусає, не гризе дроти… Та чоловік вперся і принципово хотів, аби та сім’я позбулася Тортіли. Саме так її звати. Олена віддала свою улюбленицю мені, але постійно приходить її провідувати. Після війни вона її забере. Мені важко буде розлучатися з нею, та ми так домовилися. До речі, Олена мені дуже допомагає з собаками, її тварини дуже люблять, та і вона їх», – ділиться думками Аліна Ковач.

Поява у дівчини хом’яка теж була досить цікавою.

«Феріко від когось, очевидно, втік. Я знайшла його на городі. Сидів у грядці з морквою, як кролик. Легко дав себе зловити. Я з ним обійшла усіх сусідів, питаючи, у кого втік. Ніхто не зізнався. Або його просто хтось викинув, бо набрид, або подолав велику відстань, приблукавши до мене з якоїсь іншої вулиці. Тим не менше, він у мене живе вже два роки. Почувається добре, котики до хом’яка звикли, не чіпають. Хоча спочатку дерлися до нього в клітку. Між іншим, клітку мені подарувала сусідка, коли я шукала Ферікових господарів… Вона сказала, що колись мала хом’яків і клітка, будиночок та мисочки для їжі їй більше не потрібні. Мені ж усе це дуже стало у нагоді!», – радіє Аліна.

Ні в кого допомоги не просить

Хустянка любить абсолютно всіх своїх підопічних. Про кожного з них може говорити годинами.

«Із волонтерами я не співпрацюю. Притулку для тварин у нашому місті немає. Хоча сусіднє Виноградово має. Тут є, звісно, люди, що прилаштовують чотирилапих, але все це – на добровільних засадах. Тому я не хочу дівчат обтяжувати своїми проблемами, їх і власних вистачає, – наголошує Аліна. – Кого є підбираю – той живе у мене. Для когось вдається знайти люблячу родину, для когось – ні. Що робити – таке життя! І дітей жінки зрікаються, тож така безвідповідальність до братів менших мене вже давно не дивує!»

Дівчина самотужки знаходить кошти на те, аби годувати своїх улюбленців і радіє, що ні в чому не має потреби.

«Я працюю у потужній інтернет-компанії. Непогано заробляю. Крім того, мій брат живе у Австрії і постійно висилає мені корми. Він, як ніхто інший, знає, що тваринки для мене – усе. Батько торік помер, він єдиний виступав проти мого захоплення. Мама ж мені допомагає. Торік ми щоденно у підвалі обігрівали в мороз велику кількість собак. Було й таке, що приводили по 20 одразу. Частина з них мала господарів і після оголошення в соцмережі вони знаходилися та забирали втікачів. Частину людей мені вдавалося розчулювати і знайти притулок для безхатьків. Котиків забираю в будинок. Не всі песики з ними дружать. У мене своїх зараз 12. А взимку брала грітися ще й по 10 чужих. Їм так само завжди шукаю домівку. Раніше бувало таке, що тварин забирали навіть у інші країни. І таке неймовірно тішить, надихає, мотивує. Не всі люди байдужі, є багато й чуйних та добрих. Завдяки їм тримається цей світ!», – наголошує закарпатка.

У Аліни Ковач четверо собак. Усі вони з вулиці.

«Собаки простерилізовані. Я не хочу приплоду. Це – додаткові клопоти. А мені б тих, яких постійно знаходжу, прилаштувати. Ліка у нас найстарша. Вона живе у мене вже 8 років. Я підібрала її вагітною. Малюкам знайшла нові родини. Після того відвела її на стерилізацію. Дівчинка дуже мила, лагідна і розумна. Її б не віддала ніколи нікому! Томмі – 6 років. Його хтось підкинув нам сліпим цуценятком. Годувала козячим молоком із одноразового шприца. Виходила. Витягнула. Виростила. Зараз він – справжній красень! Єдина проблема – ловить птахів. Навіть не знаю, як йому вдається. Але то горобчика, то голуба притягне мені. Не їсть, лише душить. Кася з’явилася в мене три роки тому. Я її підібрала дорослою посеред вулиці. У неї була поламана лапка. Видно, збила машина і водій покинув нещасну тваринку помирати. Я на руках понесла її лікаря. На щастя, внутрішні органи не було пошкоджено, а лапка швидко зрослася. Вона єдина у нас не любить котів. Не знаю, може так її попередні господарі виховали, але відучити не можу. А загалом вона – чудова і дуже вдячна собака. Ненсі у мене з минулої зими. Це – найбільш допитлива руда морда! Вона всюди пхає свого носика. Прийшла сама… Не знаю як, але вранці я прокинулася і пішла годувати своїх трьох приблуд та виявила несподівано для себе ще одну. Так вона й залишилася. Любить красти їжу у інших, але чомусь усі їй це дозволяють, не відганяють нахабу зі своїх мисочок».

Аліна дуже мріє про німецьку вівчарку і вже навіть замовила собі цуценя.

«Там де четверо, буде і п’ятеро. Минулого року взимку у нас грілася вічарка і я просто закохалася в цю породу. Господарі, звісно ж, швидко знайшлися і Бака забрали. Та з того моменту мене не покидає думка про власного вівчарика», – запевняє вона.

Добре, коли породистих собак заводять такі відповідальні люди! Бо Аліна дійсно буде доброю господинею для ще однієї собачки, бо ж таких любителів чотирилапих, як вона взагалі ще треба пошукати. Так щедро ділитися теплом із братами меншими може далеко не кожен!

Марина АЛДОН