Про життя у Швеції: діти, транспорт, біженці, бібліотеки

Сьогодні рівно місяць як я із дітьми, двома валізами і трьома рюкзаками вирушили затемна з дому, перетнули угорський кордон, поїздом добралися до Будапешта, а звідти літаком до Стокгольма. По обіді ми уже приземлилися в аеропорту Арланда.

Ще кілька років тому я випадково побачила в соцмережах оголошення про те, що для підприємців, які мають свою бізнес ідею є можливість поїхати від одного місяця до року в одну з країн ЄС для обміну досвідом.

Тоді я вже працювала над своїм стартапом, але діти були ще надто малі, щоб залишити їх вдома на цілий місяць. Отож, періодично мені приходили запрошення, час від часу я сама переглядала профайли приймаючих підприємців (Host entrepreneur). І навіть вже домовилась із чоловіком, що на один місяць залишу “хату-на-тата” і в березні-квітні таки поїду, бо вже нема куди відкладати. Коронавірусна криза навчила нас усіх, що в один момент може статися що завгодно. І ось, 24 лютого, я, як і всі українці прокинулася від дзвінка, що почалася війна. У це не хотілося вірити, весь перший місяць і всі наступні творився якийсь сюр. Я приймала на ночівлю проїжджаючі до кордону сімʼї, які тікали від війни, працювала на одночасно трьох проектах як OSINT-журналіст, передаючи фото і відео подій війни в реальному часі, вела щоденник війни для фінського видання, колекціонувала фото- та відеодокази воєнних злочинів, які відслідковувала в соцмережах.

Водночас у мене з кінця січня стояла спакована тривожна валіза. З натяжкою працював лише один інтернет із трьох підключених, в якісь моменти здавалося, що гірше вже немає куди. На своєму стартапі, програмі обміну і взагалі будь-яких планах я подумки поставила хрест. Жила одним днем, рятувалася допомогою біженцям, спортом і пробіжками, щоб напевно не зійти з розуму.

Можливість, яку вже не чекаєш

І тут, коли я верталася в поїзді з робочої поїздки зі столиці, мені зателефонувала координаторка програми і сказала, що є можливість поїхати, але терміни зараз скоротили і країн, в які можна поїхати, є лише кілька. Невдовзі вона надіслала мені профайл Євгенії, я перечитала вражаюче резюме з академічним досвідом, науковими роботами, надрукованими книгами. Її організація займається навчанням для дорослих і ще кількома суміжними проектами. Я подумала, що теж з початку війни випустила свій курс по навчанню на фріланс-платформі Upwork, однак, він потребує більш професійного підходу і мені буде чого повчитися. Кілька людей з курсу таки розпочали працювати на фрілансі, хтось із учнів навіть взяв у роботу свій перший проект. Мені теж фріланс дався не одразу, я починала так само, набиваючи шишки на кожному кроці сім років тому, коли народився старший син. Але я продовжувала не зважаючи ні на що, надто вже мене приваблювала ідея жити і працювати з будь-якої точки світу.

За допомогою координаторки ми оформили всі документи на платформі Еразмусу, зробили відеодзвінок із Євгенією. Вона більше розповіла про своє бачення і те, що зацікавлена у запуску спільних проектів і продовженні співпраці після завершення програми. Я так само зацікавлена у тому ж, адже полишаю всі свої справи в Україні і на цілих три місяці випадаю зі свого звичного життя, щоб розпочати щось справді класне і навчитися чомусь новому.

Люди

Люди, яких я тут щодня зустрічаю, не перестають приємно дивувати. Чи це водій автобуса, який у відповідь на побачений український паспорт вигукує «Слава Україні!», чи бабця в супермаркеті, яка дарує нам сік, чи дідусь, який пʼє каву і просто посміхається моїм дітям. Тут я познайомилася із багатьма українцями, в кожного із них своя історія. Хтось постраждав від домашнього насилля: чоловік підняв руку на дочку і тепер сидить у шведській тюрмі (теж українець). Те, що він був напідпитку, аж ніяк не пом’якшує розгляд справи так само, як і коли п’яний водій скоїть ДТП.

Діти і школа

Взагалі, діти тут на першому місці і це не може не радувати. Школи безкоштовні. Повністю. Вільні від батьківських чатів і батьківських зборів. З вами порозмовляють один на один, коли це знадобиться. У дітей немає рюкзаків, нема домашки (хіба це не рай на Землі?). Їм видають планшети в молодших класах для навчання, їх виганяють кожної перерви на вулицю, не зважаючи на сніг, мороз, дощ чи сонце. В школі є обіди, а тому моя задача як мами, дати їм в школу перекус і знарядити гумовими чоботами і дощовиками. Так як ми тут тимчасово, то обрали для себе приватну англомовну школу, де теж вивчають шведську і яка є також безкоштовною. До слова, тут всі школи і дитячі садки безкоштовні, як державні, так і приватні. Приватним виплачується компенсація від комуни (Комуна – це муніципалітет, управління містом).

За спостереженнями, шведські діти досить загартовані. Ходять у шортах і майках, коли надворі максимум +8-12 градусів. Всюди гасають на велосипедах, не оминають калюжі, почуваються в лісі наче вдома і з легкістю вилізуть на будь-яке дерево. Дитячі майданчики тут всіх форм, кольорів і комплектацій буквально за кожним поворотом і в кожному дворі будинку. Так само є у дворах багатоповерхівок мангали загального користування, приміщення для сміття (яке тут сортують), а також криті парковки для біціглів.

Велосипеди

Стільки велосипедів я в житті не бачила. Тут не так багато автівок, зате видимо-невидимо велосипедів. А ще дітей тут возять не лише на задньому кріслі, а й у спеціальному причіпному візку. Це дуже зручно, бо велодоріжки тут буквально всюди і вони практично замінюють тротуари, яких я тут майже не бачила у класичному вигляді. Зʼїзди, виїзди, переїзди велодоріжок через дорогу, – завжди в пріоритеті велодоріжка. Це дорога припіднімається, щоб перейти через велодоріжку, а не велодоріжка опускається, щоб перетнути дорогу.

Громадський транспорт

Автобусні зупинки обовʼязково обладнані кнопкою для сліпих, після натискання проговорюється вголос весь перелік наступних автобусів. Автобуси компанії Volvo, ідеально чисті, у всіх є екрани, де висвічуються і озвучується назви зупинок, кнопки STOP, щоб повідомити водію про потребу вийти на наступній зупинці. Є місця для літніх людей, для людей із собаками, для людей на візках, для дитячих візків і велосипедів. Автобус опускається до рівня платформи так, що всі, хто на колесах виїжджають без жодних додаткових зусиль. Також є спеціальна підніжка, яка розкладається, щоб людина на візку могла виїхати. Ходять точно за розкладом і ніколи не переповнені, одного разу тільки довелося постояти. У міжміських автобусах обов’язково потрібно пристібати паски безпеки. Також на борту є відкритий Wi-Fi із хорошою швидкістю.

Те саме і в поїздах. Вони двоповерхові, зручні м’які сидіння, столи і розетки, вай-фай. Їхня головна перевага – швидкість. Відстань від нашого містечка до столиці поїзд долає за 40 хвилин (це близько 75 км).

Бібліотеки

Бібліотеки – окрема тема мого захвату. В дитинстві я добре пам’ятаю як ходила в бібліотеку і поміж рядами обирала книжки для прочитання за найкращими ілюстраціями. Тут бібліотека – це затишні диванчики, запах кави, конференц-руми, столи і комп’ютери для роботи, і звісно ж інтернет. Вони також безкоштовні, записався і приходиш, читаєш чи працюєш скільки заманеться.

Для дітей тут як мінімум одне крило, якщо бібліотека невелика, як максимум – окремий поверх із дитячими гірками, будиночками, лабіринтами і купою розваг.

Що я тут роблю?

Моя приймаюча сторона, Євгенія, родом із України, яка в студентські роки виграла тут стипендію і залишилася працювати. Її сфера діяльності – це навчання дорослих, впровадження інклюзивності та рівності на робочих місцях, а ще консультації та власний стартап. Також вона придумала онлайн-платформу, яка ще перебуває в розробці. Я їй допомагаю з питаннями маркетингу, просування, PR. Здебільшого це практичні поради, адже наша платформа також проходила всі ці етапи і дещо ми успішно впроваджували, а щось не працювало. Готуємо перед запусковий план, маркетингові канали, аналізуємо конкурентів і докопуємося, хто ж наш клієнт і які його болі і потреби. Поки розробка триває, ми готуємо контент план для соціальних медіа і будуватимемо комюніті навколо платформи. Головний посил – це наче MasterClass, але для роботодавців, у форматі відеоуроків з практичним застосуванням у сфері інклюзивності, різноманітності та рівності стосовно найманих працівників. Можливо буде мати розвиток серія відкритих онлайн-зустрічей на споріднені теми. Це теж для мене дуже цікаво, бо ідею з Youtube-каналом для інтерв’ю з класними людьми я виношую вже давно. Хтозна, може саме тут я запишу своє перше інтервʼю.

У нас так багато точок дотику і схожий майндесет, таке враження, що ми знайомі дуже давно і Євгенія моя стара подруга, з якою ми розуміємося з півслова. У неї глибоке бачення і розуміння життєвої місії та проектів, які вона реалізовує.

Вона займається збором допомоги, відправляє все це в Україну з самого початку війни. Не може без сліз і злості говорити про те, що у нас зараз відбувається. Її дві молодші сестри також вже давно емігрували до Швеції, а от батьки залишилися в Україні, Одеська область.

Мене часто запитують, чи я тут назавжди. Наразі важко будувати довгострокові плани, коли немає ні в чому впевненості. Даю собі і Швеції пробний період.

Мінуси

Тут є і свої мінуси: мені не вистачає швидшого інтернету для роботи, я довго роздивляюсь із громадським транспортом і легко можу поїхати рівно в протилежну сторону. Без автівки мені не зручно, а на ті гроші, на які я в Україні можу спокійно обідати в кафешках, кататися на машині чи таксі, тут точно не проживеш. На покриття базових потреб потрібно щонайменше вчетверо більше коштів.

Щодо коштів. Середня зарплата тут 30 тисяч крон. Якщо у вас щонайменше такий дохід, ви можете взяти житло в іпотеку. Літр бензину 19 крон, дизелю – 33. Кіло муки, цукру в районі 20-25 крон. Хліб – 20-30 крон. Літр олії – 40-60 крон. Картопля 10-16 крон, літр молока 15 крон, кілограм лосося – 350. Курс шведської крони коливається в районі 3,60-4 грн.

Біженці

Люди тут дуже привітні, а установи справді дуже повільні. Біженцям та мігрантам надають безкоштовне житло, допомагають із продуктами, речами першої необхідності та із вивченням мови. Розмір допомогти українцям, для дітей і дорослих 4-7 євро на день. Дві сімʼї з України на минулому тижні переїхали із тимчасового житла, в якому жили з весни, у окремі 4-кімнатні квартири у новобудовах абсолютно безкоштовно. Діти перевелися у ближчі школи. Це місто за 60 км від столиці, з населенням 20 тисяч осіб. Тут багато людей різних кольорів шкіри і національностей, і всі мирно уживаються.

Тут норма чистий громадський транспорт, покошені газони і прибране сміття, шумні діти, в яких нема гаджетів, відсутність корупції і штучних перепон в лікаря, при прийомі у школу. Ігрові кімнати у гіпермаркетах, де ти можеш залишити дітей, фрукти для них у продуктових магазинах, дитячі садки відкритого типу, де без ніякого запису ти можеш відвідувати. В суботу-неділю можна приходити на територію будь-якої школи і гратися на дитячих чи спортмайданчиках. Ні, тут не тому чисто, що не смітять. А тому, що щоранку купа людей і техніки працює над тим, щоб поприбирати, покосити, пофарбувати, підстригти кущі, адже тут цю роботу суворо контролюють, тому і робиться на совість.

Оксана Чопак