Закарпатець втратив обидві ноги, але допомагає іншим

Часто люди, які потрапили у складні життєві обставини є набагато як фізично, так і духовно сильнішими за тих, хто живе у звичних умовах, є здоровим та забезпеченим. Саме таким є закарпатець Степан Дундєв. Чоловік втратив обидві ноги, та ніколи не сидить без діла, надихає інших, допомагає нужденним. Зараз, під час війни, він теж не залишився осторонь подій, що відбуваються у державі загалом та в області, зокрема. Штефан намагається робити життя переселенців більш затишним і комфортним. Оскільки за фахом він столяр – його праця в ці дні стала просто безцінною. «Карпатський об’єктив» поспілкувався з нашим земляком та його знайомими і розпитав про те, як чоловікові вдається зберігати оптимізм і ніколи не впадати у відчай.

Через хворобу позбувся ніг

Штефан, або як його ще називають – Степан родом із Кишинева, але після одруження на закарпатці Мар’яні мешкає у селі Ключарки.

«Через інсульт, а потім цукровий діабет чоловік втратив спочатку одну ногу, а торік йому, на жаль, відрізали і другу, – розповідає про нього «Карпатському об’єктиву» подруга родини і волонтерка Катерина Легерда. – Із однією ногою він нам дуже багато допомагав, робив столярні вироби, дарував їх на благодійні акції. До війни ми працювали на підтримку онкохворих дітей, Степан був завжди з нами. Він знає ціну здоров’я, це – Людина з великої літери і з великим серцем».

Зараз Штефан Дундєв теж намагається бути у вирі подій. Його цікавить доля переселенців, біль тих, хто втратив житло. Сам він ні від кого нічого не просить, не вимагає. Якщо йому добродійники привезуть продукти, щиро вдячний, але якщо може допомогти комусь сам, не пропускає нагоди.

«Були б сили, робив би ще більше, – посміхається закарпатець. – Хто сам багато що пережив, розуміє потреби тих, хто також має труднощі. Я вдячний Богу, що зі мною поруч дружина і діти. Це – головний скарб! Усе інше – справа наживна. Довкола мене завжди багато добрих людей. Вони допомагають мені, я ж не можу не допомогти іншим!».

Загалом оптимізм чоловіка вражає! Він просто випромінює якусь внутрішню енергію, сяє від щастя через те, що може бути корисним. І це – дійсно надихає!

Знайшов себе у роботі

За словами Мар’яни Дуднєвої, саме робота не дає її чоловікові сумувати та мотивує його до дій.

«Штефан трудоголік, – запевняє вона. – Він і раніше завжди над чимось працював. У нього золоті руки. Вважаю, що мені з ним дуже поталанило. Добре, що й тепер займається улюбленим ремеслом – столярством. Чим можу допомагаю йому, підтримую. Та частіше він заспокоює мене, ніж я його. У нього сильний характер, він ніколи не здається».

Звісно, родина наразі не розкошує, але на хліб та до хліба Штефан заробляє завдяки продажу дерев’яних виробів. А творить він справжні дива! Немає такого, що б не міг відтворити цей талановитий чоловік!

«Найчастіше роблю дерев’яні іграшки, – каже закарпатець. – Вони екологічні, безпечні для дітей. Їх купують малюкам, з ними їм подобається бавитись. Це – різні машинки, вози, ліжечка для ляльок, паровозики, трактори. Саме цим заробляю на життя. Працювати над такими речами завжди цікаво. Але найбільша радість – як їм радіють дітлахи! У моєму дитинстві більшість іграшок були дерев’яними, пригадую як вони нам подобалися. Зараз вибір широкий, але не всі іграшки є безпечними, не всі екологічні. Деякі зроблені зі шкідливих матеріалів. Добре, що батьки починають це розуміти. Не все гарне і яскраве становить безпеку для малечі. Чужих дітей не буває! Тому я всі іграшки роблю так, як для своїх рідних, вкладаючи в матеріал усю свою любов, тепло та всі вміння!».

Якість виробу – репутація майстра

Саме за таким принципом живе Штефан. Він переконаний, що все що людина робить – має робити або бездоганно, або взагалі ніяк, тобто шукати себе в іншій справі. Дійсно, таких якісних виробів, як у нього немає не те, що у Ключарках, а майже у всьому Закарпатті.

«Нерідко вироби покривають неякісними лаками, фарбами, – наголошує він. – Особливо погано, коли мова йде про дитячі речі. Бо ж малюк не розуміє, що можна, а що ні. Дитя все суне до рота. Наслідки ж, як не прикро, можуть бути дуже плачевними… і алергія – це найлегше, що може трапитись. На жаль, знаю випадки, коли дітлахи мали отруєння після магазинних іграшок. Їх потім лікували на стаціонарі».

Справді, іграшки для малечі передусім повинні бути безпечними. Крім того, як показує практика – вироби з магазинів мають короткий термін експлуатації, тобто дитина з ними може побавитись тиждень, може місяць. Дерев’яні ж іграшки практично вічні.

«Штефан вболіває за здоров’я дітей, – зізнається Мар’яна Дуднєва. – Він взагалі за все натуральне, дуже любить природу. Колись ми з задоволенням блукали лісами і це були найкращі, наймолодші миті. Їх забути неможливо. Зараз чоловікові подобається хоча б щось робити на свіжому повітрі. Благо, що ми живемо в селі і природа тут довкола дуже гарна. Повітря чисте, ліси поруч, чути спів пташок, влітку багато квітів, восени – грибів… Гадаю, що для Штефана таке довкілля є ще й добрим лікарем. Та й у роботі це йому неабияк допомагає».

Дерево – живий матеріал

Та не лише вироби для дітей виготовляє Штефан Дуднєв. Із натуральної деревини він майструє візочки для квітів, горщики, яскраві мініатюрні водопади, якими не просто можна милуватися, а побачити в дії дзюркотіння води. Вони із підсвіткою, на електриці! Виготовляє чоловік також різні сувеніри, рамки для фото і картин, підставки для посуду, стільці та багато іншого.

«Степан у такий спосіб, заробляє собі на життя, на дорогі ліки, ніколи не скаржиться ні на що, – долучається до розповіді «бойова подруга» і помічниця Катерина Легерда, яка й познайомила нас із майстром. – Його предмети декору та вжитку подобаються усім, адже зроблені акуратно, старанно. Він дуже наполегливий, завжди доводить розпочате до завершення, намагається придумати щось нове, таке, яке до нього ще ніхто не робив, здивувати інших».

Як переконує сам закарпатець, у нього спочатку з’являється ідея, потім він думає як втілити її у життя. Працювати з деревом чоловікові подобається, бо воно, за його переконанням, живий матеріал.

«Є така приказка: не вмієш шити золотом, бий молотом. Так і я. Роблю те, що вмію робити найкраще. Процес приносить задоволення. Коли ж бачу готову річ, запалююся новими ідеями. Дерево має свою енергетику, воно живе. Береш його до рук, вдихаєш аромат, і жити хочеться ще більше! Воно ніби от-от заговорить і саме скаже, що з нього зробити. Ніколи не дивлюся на шматок дерева, як на щось бездиханне. Для мене це матеріал, із якого на світ повинно з’явитися щось нове… Коли ви берете в руки платилін, щось із нього точно виліпите. Так і з деревиною. Звичайно, аби створити виріб, потрібен час, не все одразу, та у підсумку неодмінно вийде те, чого прагне душа», – наголошує Штефан Дуднєв.

Звичайно, багато заробити на виробах закарпатець не може, але він радіє, що може реалізувати свої вміння і ще й при цьому радувати інших. Ніколи його не залишає байдужим чужий біль. Тож просто неймовірно, що ця людина знаходить у собі сили допомагати оточуючим.

Марина АЛДОН