На залізничному вокзалі у Мукачеві переселенцям допомагає команда волонтерів

Щодня на мукачівський залізничний вокзал прибувають потяги з різних куточків України, в тому числі і евакуаційні, що везуть людей з «гарячих точок» – на захід. Потяги, наразі, не курсують за точним графіком, приблизний час прибуття, можна дізнатися у касах вокзалу.

Підтверджують «плаваючий» графік прибуття потягів і волонтерки, які чергують на залізничному вокзалі та просто не можуть лишатися осторонь біди, що вже постукала у двері багатьох українців.

«Кожен має робити на місці те, що може. Ми раніше тут, і вдень, і вночі сиділи, адже потік вимушених переселенців не припиняється. Робимо все, що в наших силах: годуємо бутербродами, поїмо гарячою кавою та чаєм, надаємо речі першої необхідності, підгузники для діток чи прокладки для жінок», – розповідає волонтерка Яна.

Вже тиждень у залі очікування стоїть намет Червоного Хреста. Представники цієї організації, так само, чергуються та надають безкоштовну допомогу тим, хто її потребує. Жінки розповідають, що їх підтримує чимало місцевих підприємців, які привозять воду, хліб, ковбасу та інше продовольство.

«Ми тут працюємо цілодобово. Вже тиждень, як окрім перекусу, маємо можливість запропонувати дітям переселенців спальні місця. В нашому наметі є обігрівач та 4 ліжка. Крім того, маємо додатково, ще й матраци та розкладушки, аби люди могли прилягти і відпочити. Серед іншого допомагаємо речами першої необхідності та теплим одягом», – каже представниця мукачівської міської організації товариства Червоного Хреста України Галина Розгау.

Випити чаю з печивом, чекаючи на свій потяг, підходить Геннадій та Христина з Харкова. Подружжя, разом із донькою, якийсь час проживали на Закарпатті. Спочатку поселилися у Хусті, згодом вирішили їхати до родичів в Житомирську область. Про події, які довелося пережити, розповідають зі сльозами на очах.

«Спочатку, під час бомбардування, бігали ховатися до підвалу. Потім ховалися у ванній та коридорі, а згодом взагалі перестали це робити, сил вже ніяких не було. Вирішили виїжджати з міста. 4 березня приїхали на вокзал, простояли 18 годин у черзі, вокзал якраз тоді почали бомбити і нам не вдалося виїхати, повернулися додому, ще 2 ночі переночували. Тільки 7 березня нам вдалося сісти на евакуаційний потяг, приїхали до Львова, а потім вже і до Мукачева», – згадує пані Христина.

З Харківської області приїхали також Оксана, Дмитро і їх сини: Артем та Ілля.

«Ми от тільки зараз прийняли рішення виїжджати з нашого селища. Чесно кажучи, до останнього не хотілося покидати рідну домівку та й зараз зовсім не хочеться. Але розуміємо, що вчинили правильно, бо сьогодні побачили, що до нашого селища також вже прилетіло», – зізнається подружжя.

Родина запланувала поїхати до рідних у Вінницю. Зізнались, що охоче залишилися би, на якийсь час, у Мукачеві та житла не знайшли.

Як повідомили, у кол-центрах міста, з житлом наразі і справді виникають проблеми. Багато хто вже здав свої будинки та кімнати, та є й ті, кому щастить знайти вільне житло. Звільняють місця, в основному ті, хто продовжує свою подорож далі, за кордон, або ж корегують свої плани на місці. На одну ніч, безкоштовно, у Мукачеві можна залишитися у штабі «Венеція».

Чекає на свій потяг і пані Тетяна. Жінка повертається на рідну Дніпропетровщину. Каже на Закарпатті перебувала з 2 березня та за цей час їй не вдалося вмовити своїх рідних приїхати до неї. « Ми з ними неодноразово говорили, аби вони їхали сюди чи за кордон, але вони не хочуть. Син, невістка та двоє онуків. Повертаюся до них», – каже жінка.

Ірина ГРАБКО