Ніколи не зубожіє рука даючого: як в Ужгороді годують нужденних

Творити добро просто. Для цього не потрібно бути багатим і щедрим.Просто треба бути уважним і небайдужим. Помічати тих, хто конче потребує допомоги…

Щодня в Ужгороді група людей годує нужденних. У черзі за гаря­чим обідом безхатьки, багато­дітні сім’ї, пенсіонери, які ледь зводять кінці з кінцями, інваліди, моло­ді люди, які потрапили у скрут­ні життєві обставини. Для багатьох із них – це єдина можливість наїстися.

Ось уже півроку кілька прихожан однієї із церков Ужгорода вирішили робити добру справу – допомагати тим, хто цього потребує. Благодійники не пропагують політичні ідеї або релігійні переконання, тому будь-яка агітація тут заборонена. Благодійну організацію назвали «Фонд Милосердя Рука Допомоги». Тож намагаються бути тією рукою, яка витягує, іноді навіть із самого дна.

– Очі бояться, а руки роблять. У нас виникла така ідея, оскільки безхатьків у нашому місті дуже багато. Це люди, які абсолютно нікому не потрібні, – розповідає Діана Федорка, співзасновниця благодійного фонду. – Тож ми подумали, що дуже було б добре годувати нужденних хоча б один раз на тиждень. Пригадую, в листопаді ми перший раз вийшли з палаткою, одноразовим посудом. Наготували тоді цілу каструлю жаркого і так годували людей у Новому районі. Сарафанне радіо працювало добре.

Людей приходило все більше. І тут ми зрозуміли, що нам потрібно приміщення. Бо вдома на кухні ми вже не могли зготувати таку кількість їжі. На щастя, знайшли будівлю на Фединця. Ось уже півроку орендуємо.

Світ не без добрих людей. Тож завдяки спонсорам поки що фінансово тягнемо це. Усі бажаючі можуть долучитися до цієї справи. Хтось допомагає грошима, хтось продуктами, хтось своєю роботою. Адже завжди потрібно готувати, купувати продукти, роздавати обіди та ланч-бокси. Роботи вистачає. Кожен вносить свою лепту.

Наразі в Ужгороді є три точки, де благодійники годують гарячими обідами потребуючих. На Фединця щодня з понеділка по п’ятницю о 12.30 ланч-бокси отримують безхатьки, а о 13.00 обіди для пенсіонерів та інвалідів. У Новому районі (на Капушанській) щотижня по неділях, вівторках і четвергах теж о 13.00 потребуючі можуть отримати безкоштовний обід. Третя точка – біля ринку на вулиці Гагаріна, де усі бажаючі можуть поїсти щопонеділка та щосереди (13.00).

Пообідати сюди приходять не тільки безхатченки, а й ті, у кого просто не вистачає коштів. Та саме безпритульні – найбільш чутлива категорія людей. Це переважно люди, які залишилися без даху над головою з тих чи інших причин.

– Вчора, до прикладу, ми роздали за день 75 порцій їжі – на дві точки, – розповідає Діана. – Загалом по 20-30 порцій іде на одну точку. Взимку ми готували більше, бо приходило більше людей. Варили зазвичай дві страви: перше і друге. Зараз готуємо тільки друге, чай і каву. Іноді щось до кави. Супи зараз не варимо, бо не маємо холодильника.

У меню – жарке, різні крупи, млинці, картопля, салат із капусти, свіжі овочі. Роз­дають також фрукти, солодощі. Для людей, які прихо­дять на благодійні годування, це – нечувана розкіш. Багатьом із них також допомагають із виго­товленням документів, пошуком роботи. Кільком її таки вдалося знайти. І це найбільша перемога, тішаться благодійники.

Небайдужі ужгородці долуча­ються до акції: приносять їжу, а також одяг, оскільки потребуючі не ма­ють можливості його купити.

Приготуванням обідів зазвичай займа­ються пані Олена та пані Віра. Також є ще кілька добровольців, які радо допомагають на кухні. Жінки розповідають, що самі не знають, звідки у них беруться сили, оскільки є пенсіонерками.

– У Біблії пише, що, взявшись за плуг, не можна озиратися назад або кидати його на півдорозі. Я завжди кажу, якщо б усі церкви, які є в Ужгороді, годували бідних, то на наші руки було б менше роботи. Але загалом ми не жаліємося, – розповідає пані Олена, формуючи пакунки для безхатьків.

Усім, хто збився з вірного шляху, організатори фонду пропонують виправити ситуацію за допомо­гою психолога, який у якості волонтера зголосився проводити групові заняття для пенсіонерів, алко- та наркозалежних.

Наразі фонд юридично не оформлений. Як тільки це станеться, благодійники зможуть співпрацювати із соціальними службами та об’єднаними територіальними громадами.

– Годуємо ми абсолютно всіх без винятку, навіть людей, які люблять випити. Звісно, коли вони тверезі. Бо розуміємо, що від них усі відвернулися. Раніше було так, що обідали всі разом. Утім ми бачили, що деякі пенсіонери соромилися приходити до нас, оскільки у нас їдять безхатченки. Тож ми вирішили годувати їх окремо.

Після того, як людина отримала порцію, вона йде до своїх знайомих поїсти і обговорити новини або просто поговорити про щось. Єдине, просимо перед їжею помити руки і прочитати «Отче наш», – каже Діана. – Також у нас є душова кабіна та пральня. Є одноразові гелі для душу, станки для бритви, капці. Тож безхатьки можуть прийти помитися, переодягнутися в чисте.

Під час обідів благодійни­ки стежать за дисципліною. Тут неприпустимо вживати ал­коголь та влаштовува­ти сварки. Кожен отримує свою порцію їжі. Зізнаються, кожному хочеться більше, але вони знають: поки не нагодовані всі, додаткової порції не буде.

Окрім гарячих обідів, «Фонд Милосердя Рука Допомоги» намагається також підсобити одиноким матерям, багатодітним сім’ям, інвалідам та немічним пенсіонерам продуктовими наборами бодай би раз на місяць. Хворим – ліками, які людина не може собі придбати сама.

Люди приходять різні, розповідають засновники фонду. Але їх об’єднує спільна обставина – нужда. Адже від доброго життя сюди ще ніхто не приходив.

– Спочатку навіть у нашій церкві досить скептично поставилися до нашої ідеї годувати бідних. Казали, що нашого запалу вистачить на кілька днів. Утім, людина планує, а Бог керує. Ось уже півроку ми у цій справі. За цей час у нас з’явилися меценати навіть у Німеччині, які готові підтримувати цей проєкт, – розповідає Діана. – Для мене це – справа життя. Я переконана, що прожити життя потрібно так, щоб допомагати й іншим. Щоб залишити по собі максимум добрих справ. Тільки це і є важливо. Звичайно, як і у всіх, бувають моменти розчарування, але це минає.

Ужгородець Сашко прибігає допомагати з гарячими обідами, як тільки з’являється вільний час від роботи:

– Волонтерство завжди було моєю мрією. Я просто відчуваю, що повинен тут бути. Я потрібен цим людям. Тішуся, що наразі ця справа об’єднала людей різного віку та релігійних поглядів. Духовно ми дуже близькі, адже робимо одну справу.

Тож, як бачимо, без зайвої метушні і пафосу можна робити велику справу. Якщо ти небайдужа людина і правило, яким керуєшся в житті, звучить так: чужої біди не буває.

Христина БІКЛЯН