Композитор, який зачарував світ

Усе в житті міняється, тільки музика вічна. Мало того, вона здатна змінити наш настрій, наші думки, почуття і навіть життя. Іноді найпохмуріші дні набувають світлих відтінків, коли ми слухаємо хорошу музику.

Це не залежить від нас самих, а від гами звуків, які зливаються і створюють неперевершені музичні твори. Здається тоді, що це створено десь там на небесах, щоб змінити наш світ, наше ставлення до нього, зробити нас добрішими і толерантнішими. Такі музичні шедеври живуть віками, і кожне нове покоління, яке приходить на цю землю, не перестає захоплюватися ними. Саме такими є твори видатного угорського композитора Бейли Бартока. 25 березня виповнилося 135 років від дня його народження.

У 1881 році в маленькому угорському селі Надьсентміклош (нині територія Румунії) у родині директора сільськогосподарського училища та вчительки народився хлопчик. Бейла ріс в атмосфері, наповненій музикою, оскільки і батько, і мати майбутнього великого композитора добре грали на фортепіано та віолончелі, створювали музичні твори. Як пізніше писатиме у своїх спогадах мама Бартока, Паула, її син змалечку мав неабиякі творчі здібності. Ще не вміючи говорити, у два з половиною роки маленький Бейла вже розпізнавав уподобану музику. У три роки малюк ритмічно супроводжував гру матері, б’ючи в барабан, у чотири одним пальцем на роялі відтворював близько сорока народних мелодій, а в сім у нього виявився абсолютний слух, і з цього моменту його стали навчати гри на фортепіано.

Барток і Виноградів

Мало хто знає, що свій зоряний шлях Барток розпочав із Закарпаття. У 1888 році після раптової смерті батька Бейла разом із матір’ю та молодшою сестрою переїжджає до Виноградова (тодішня назва – Нодьсевлюш). Там жінці пропонують роботу вчительки музики.

Саме у стінах виноградівського жупанату 1 травня 1892 року 11-річний хлопчина дав перший сольний концерт. Він так віртуозно виконав першу частину сонати № 21 Бетховена і власну фортепіанну п’єсу «Течія Дунаю», що слухачі не повірили своїм очам і вухам. Уже тоді всім було зрозуміло, що на цього хлопця чекає велике майбутнє. Загалом у Виноградові сім’я Бартоків прожила чотири роки.

Пізніше життя знову приведе митця на Закарпаття. Напередодні Першої світової – у 1913-му – Бейла приїде сюди як учений-фольклорист. Це була одна із граней його діяльності. Будучи музикантом з неабияким талантом, Барток розумів усю цінність народної творчості. Тож збирав, як коштовні самоцвіти, до своєї колекції унікальні мелодії Європи, Азії та Африки.

Тільки в Україні дослідник записав близько 80 народних пісень. Одним з його останніх творів є обробка української народної пісні «Я купив на ярмарку ячменю» (Барток назвав її «Горе чоловіка»).

Перший успіх

У студентські роки, під час навчання в Будапештській консерваторії, навколо імені Бели Бартока ходили легенди. Він був не тільки чудовим піаністом, але й перфекціоністом. Надзвичайно скрупульозно підходив до навчання та власної творчості, мав неабияку харизму та цілеспрямованість.

Тож зовсім не дивно, що свою концертну діяльність Барток розпочинає з шаленим успіхом, особливо після його першої симфонії «Кошут», присвяченої пам’яті національного героя Угорщини Лайоша Кошута.

Вибір теми був не випадковий. Барток писав: «Усе моє життя всюди завжди і всіма засобами я буду служити одній меті: благу батьківщини й угорського народу». Прем’єра твору відбулася в Будапешті в 1904 році. Рік по тому ця симфонічна поема з величезним успіхом була виконана в Англії.

На думку дослідників, рання творчість Бартока («Кошут», Рапсодія для фортепіано з оркестром, дві сюїти для оркестру) відображає вплив Ліста, а також Брамса, Вагнера і Ріхарда Штрауса.

Фольклор – невичерпне багатство

Переломним для композитора став 1906 рік, коли він разом зі своїм однодумцем Золтаном Кодаї з фонографом поїхав у першу фольклорну експедицію селами Угорщини. Навряд чи Барток тоді міг собі уявити, що ці вояжі триватимуть у нього майже 30 років (остання така експедиція до Туреччини відбулася восени 1936-го). Зібрані ним записи ретельно досліджувалися і систематизувалися.

Уся його творчість – це пошук власного композиторського стилю. Барток експерементував з оновленням музичної мови, черпаючи ідеї та натхнення з народної творчості. Основою творів композитора став синтез елементів фольклору і сучасних новацій у сфері ладу, гармонії, мелодії, ритму.

Музикант і муза

Величезну роль в еволюції стилю Бартока відіграв його Концерт для скрипки з оркестром (1909). Цей твір став відомий лише в кінці 50-х років. З ним пов’язана романтична історія.

Про особисте життя Бартока мало відомо. Він був двічі одружений, але справжньою фатальною жінкою в його житті була молода скрипачка Стефі Геєр. Дівчина народилася і виросла в Будапешті, походила із хорошої католицької сім’ї. Її батько, власне так, як і в Бартока, був музикантом-аматором. Ще в дитинстві дівчинка продемонструвала неординарні можливості. У 7-річному віці вона дала свій перший концерт. Величезний талант розгледіли і вчителі Будапештської консерваторії, де згодом навчалася Стефі. Пізніше про її успішні концерти в Австрії та Італії напишуть навіть у «The New York Times».

Красуню, яка дивовижно грала на скрипці, не міг не помітити і Бейла. Достеменно не відомо, де познайомилися молоді люди, але ця зустріч стала для Бартока доленосною. Він по вуха закохується в дівчину і планує на ній одружитися.

На знак своєї любові Барток пише для коханої скрипковий концерт, три частини якого повинні були відобразити різні сторони характеру дівчини. Проте написані були тільки перші дві…

У 1908 році Барток отримує листа від норовливої Стефі. У ньому йдеться про те, що, незважаючи на його палку пристрасть до неї, вона ніколи не погодиться на ідею одруження з ним.

Це було крахом його мрій і сподівань. З розпачу він переробляє окрему частину струнного квартету і називає цей твір «піснею смерті».

Рукопис написаного для неї концерту Стефі Геєр зберігала все своє життя. Навіть тоді, коли Барток уже помер і його музика була широко визнаною.

«Я писав так, як відчував»

Внесок Бейли Бартока в розвиток музичного театру величезний. Йому належать опера «Замок герцога Синьої Бороди» (1918), балети «Дерев’яний принц» (1917), «Чудесний мандарин» (1926).

У 1940 році Барток разом із дружиною, піаністкою Дітою Пасторі, емігрує в США. Життя на чужині було для митця нелегким. Він постійно потерпає від фінансових труднощів та хвороб. У 1943 році пише свій Концерт для оркестру, який зрештою стане його лебединою піснею, а відтак принесе йому світову славу.

Бейла Барток помер 26 вересня 1945 у Вестсайдському госпіталі Нью-Йорка від ускладнення лейкемії. Його тіло було спочатку поховано на кладовищі Фернкліфф у Хартсдейл, що в Нью-Йорку. 7 липня 1988 року останки композитора відповідно до його заповіту перепоховали в Будапешті.

Барток залишив яскравий слід у музичній культурі XX століття. Його твори захоплюють слухачів донині.

В одному з інтерв’ю 1937 року Барток сказав: «Я повинен зізнатися, що вся моя музика… є в першу чергу справою почуття та інстинкту. Не питайте мене, чому я написав так чи інакше. На все це можна дати лише одну відповідь: як я відчував, так і писав. Нехай говорить сама за себе музика. Сподіваюся, вона настільки ясна і сильна, що зуміє за себе постояти».

Христина БІКЛЯН