Торкається самого серця: у Хусті відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «До завтра. Оскар…». ФОТО

Днями у Закарпатському обласному театрі драми та комедії відбулася прем’єра вистави “До завтра. Оскар”. П’єса написана за мотивами повісті Еріка-Еммануеля Шмітта “Оскар і Рожева Пані” волинським актором і режисером Дмитром Мельничуком. У головних ролях – Михайло Анишинець та Валерія Вайнраух.

Це історія про десятирічного хлопчика, хворого на рак, який бореться з різними викликами життя. Оскар знає, що програє у боротьбі з хворобою, відчуває себе покинутим батьками і самотнім. У лікарні він знайомиться з Рожевою Пані, яка, щоб допомогти хлопчику, вмовляє його викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Він має уявити, що кожен прожитий день є десятиріччям.

Хоча Оскару важко повірити в Бога, він йде на цей експеримент і таким чином проживає свої решта 12 днів, які йому зосталися. День – наче десятиліття. І у цих 12-ти листах він розповідає про свою юність, перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і приготування до смерті.

Глядачі настільки перейнялися тим, що відбувалося на сцені, що не стримували емоцій. Адже актори не просто втілилися в свої ролі, а можна сказати, пережили їх під час гри… Незвичайна вистава змусила плакати й часом усміхатися, а головне – задуматися над своїм життям.

Про враження від вистави та чи вдалося акторам передати всю глибину твору ми поцікавилися у режисера-постановника Дмитра Мельничука.

“Без сумніву, це нова сторінка в літописі Закарпатського обласного театру драми та комедії. Над постановкою ми працювали пів року. Загалом із Оскаром у мене давні зв’язки – з 2012 року, коли я вперше поставив цю виставу, щоправда, дещо в іншій інтерпретації, на сцені Волинського театру. Відтоді маю любов до цього матеріалу. Грою акторів задоволений, особливо творчо виріс Михайло (Оскар). Він вразив своїм потенціалом, глибиною втілення в образ. Як завжди, чудовою була Валерія (Рожева Пані). Проникливо зіграли свої ролі Віталіна Баник (Пеггі Блю), засл.артисти України Мирослава Рибчук та Анатолій Барна (батьки Оскара), Сергій Маслов (лікар). Загалом дякую всім колегам, з якими надзвичайно цікаво було працювати. Сподіваюся, що попереду у нас ще багато спільних творчих робіт”, – розповів пан Дмитро.

Своїми емоціями поділився і головний герой – актор Михайло Анишинець.

“Це надзвичайно важка психологічна роль. Коли пів року тому я прочитав сценарій, то серйозно задумався, чи вдасться мені її зіграти, чи вистачить таланту й врешті-решт сили духу, щоб відтворити всі переживання, емоції головного героя. Та завдяки мудрим порадам пана Дмитра, підтримці колег, батьків я впорався. Це безцінний досвід і роль, яка спонукає переосмислити наше життя, вчить цінувати кожну хвилину, а не нарікати на буденні проблеми, шукати й знаходити в людях добре й прекрасне, розуміти швидкоплинність нашого буття, яке не варто витрачати на негативні емоції та злість ”, – каже він.

І дійсно, як пише Оскар в одному з листів до Бога: “Життя – дивний дар. Спочатку ми його переоцінюємо: вважаємо, що отримали у вічне користування. Потім недооцінюємо, вважаючи його надто коротким і недосконалим, і мало не готові від нього відмовитися. Врешті усвідомлюємо, що це був зовсім не дар, а кредит. І тоді намагаємося його заслужити”. Тож не нехтуймо цим безцінним даром. А виставою можна насолодитися уже цієї неділі, 4 жовтня, о 18.00 у Закарпатському обласному театрі драми та комедії.

Богдана КЛЕКНЕР