Родом з дитинства, або Секрети хустської лялькарки

Усі діти люблять іграшки, але коли вони виростають, їх більше починає цікавити техніка, сучасні засоби комунікації, пошуки себе у житті.

Але є між нами й такі, хто не зраджує дитячим захопленням і не розлучається з ведмедиками та ляльками навіть у зрілому віці.

Перша іграшка своїми руками – у 4 роки

Хустська майстриня Тамара Олексюк має дві вищі освіти, однак робити іграшки навчилася самотужки. Перший виріб змайструвала ще в чотири роки.

–Сама я з Київщини, до Закарпаття переїхала у дорослому віці через сімейні обставини. Моя мама була дуже талановитою, видно, творчу «іскру» успадкувала від неї. Хоча вона й не малювала, мистецтвом не займалася, але до будь-якої роботи мала оригінальний підхід. Цю якість передала й мені, – розповідає «Карпатському об’єктиву» жінка. – Я ж змалечку любила над чимось фантазувати, бавитися з ляльками. Тож почала створювати собі іграшки самотужки. Перші роботи виходили, звісно, не шедевральними, але іншим дітям вони подобались.

У 6-7 років пані Тамара мала у творчому доробку вже чимало виробів, нині ж у неї кілька сотень авторських іграшок.

–Закінчила я Московську академію мистецтв та Дрогобицький педагогічний університет. Утім найбільше знань мені дало саме життя. Раніше багато читала, спілкувалася з іншими рукодільницями, згодом – проглядала відеокурси в Інтернеті. Хотілося дарувати оточуючим радість, та й собі задоволення, – усміхається хустянка. – Між іншим, серйозно лялькарством я займаюся приблизно вісім років. До того часу іграшки робила періодично, під настрій.

Слід зазначити, що всі казкові персонажі Тамари Олексюк позитивні, симпатичні, у стильному одязі, окремі – навіть у в’язаному. Як наголошує майстриня, ідеї до неї приходять спонтанно, часто – під час процесу роботи над іграшкою.

Чеширський кіт та пінгвіни Мадагаскару

Працює умілиця у різних техніках – це і скульптура, і м’яка іграшка, і мотанка, і вироби з побутових відходів, скажімо, з газет, електричних лампочок, пластикових пляшок, і з пластиліну, і з полімерної глини, і авторська лялька, і холодний фарфор, і розпис…

–Пробую, експериментую, вчуся. Життя ж – це постійні пошуки, – стверджує майстриня. – Колись робила іграшки для сина, але тепер він дорослий, тож майструю для чужих дітей. Замовляють багато знайомих… і кожному потрібно щось своє… наприклад, фокусник, пудель, янгол, добра фея чи мультиплікаційні герої.

Тож розглядаючи велику колекцію виробів пані Тамари, у ній можна справді знайти і Чеширського кота, і Артемона, і картяра, і курочку Рябу, і «мадагаскарських» пінгвінів, і Машу з ведмедем, і Дюймовочку, і багато інших креативних мистецьких витворів.

Незвичне хобі приносить умілиці справжнє задоволення. Вона охоче розповідає про процес творення ляльки, хоча й до кожної іграшки в неї індивідуальний підхід. Неабияке значення, як переконана майстриня, має ще й матеріал, з якого виготовляється виріб.

–Для такого виду рукоділля, як лялькарство – обов’язково потрібне не тільки бажання творити, але й мистецький смак, творча «жилка», вміння малювати та ліпити. Об’ємні фігури потребують і точних рухів, і доброго знання форми та пропорцій, а часто – навіть винахідливості. Декорування роботи – також ціла наука. Звичайно, опанувати її можна, при чому досить швидко. До речі, діти з якими я працюю у спецшколі-інтернаті та в міському центрі науково-технічної творчості з великим задоволенням допомагають мені, майструють екслюзивні ляльки. Радію, коли учням вдається майстерно втілити в життя хенд-мейдівські ідеї, – розповідає Тамара Олексюк.

Звичайно, нелегке, але цікаве хобі віднімає чимало часу. Тим більше, як зауважує умілиця, іноді окрему іграшку можна зробити за кілька годин, але над деякою потрібно попрацювати не один тиждень… та навіть місяць. Однак майстриня певна, що робити ляльки – це її покликання і на майбутнє в неї чимало оригінальних задумів, звичайно, «лялькового» характеру.

Марина АЛДОН